Коли пухнастий сніг і пахощі мандаринок витають у повітрі, а мороз малює на вікнах домівок і шибках транспорту фантастичні квіти, діти і дорослі, у яких живе дитина, з нетерпінням чекають таємничого зимового свята – Дня святого Миколая.
Цього дня кожен з нас здатен допомогти святому прийти до потребуючих і до всіх, кого ми любимо, обдарувати теплом, увагою, гарним гостинцем.
Святий Миколай або Микола (270 /286/ — 19 грудня 326 /345, 351/) — єпископ МіриЛікія, сучасне Демре, Анталія, Туреччина), християнський святий, відомий як Миколай Чудотворець. (
Св. Миколай зараховується до лику святих: як такий опікується воїнами, водіями і подорожуючими, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців, і лучників.
Так, як пощастило святому Миколаєві, здається, не пощастило жодному іншому святому. Цей чоловік, який народився ще в III столітті, не залишає світ живих і досі. А все почалося сімнадцять віків тому. Єдиний син у заможних батьків-християн Ніколаус надумав відмовитись від світського життя і присвятити себе служінню Богові.
Одного разу молодий священик довідався, що його земляк — раніше багатій, але нині банкрут — з відчаю хоче віддати своїх трьох доньок в будинок розпусти. Там, на думку батька, вони бодай могли б заробити на життя. Отець Ніколаус вирішує зарадити сімейній трагедії. Вночі в дім доведеного до відчаю чоловіка через вікно він підкидає торбинку із золотом. Отримавши у чудесний спосіб гроші і, таким чином, вже маючи для старшої доньки придане, втішений батько видає її заміж. Історія повторюється тричі. І за третім разом врятованому від ганьби чоловікові вдається підгледіти, хто його таємний благодійник. В постаті щедрого нічного гостя він впізнає отця Ніколауса...
Грецькі календарі з IX століття згадують про відзначення дня святого Миколая. З Візантії культ поширився світом. А в середньовіччі у європейських країнах налічувалося до тисячі храмів цього святого. В українських землях вшановують Миколая від початку приходу сюди християнства.
Важко визначити, з якого моменту культове свято перетворилося на чарівну дитячу казку. Є очевидний зв'язок між набожним архієреєм і, скажімо, добрим дідом-мандрівником Санта-Клаусом. Згідно з однією версією, років десь так двісті тому до американського штату Пенсільванія завітав святий Ніколас. «Привели» його із собою моравські емігранти. Грудневої ночі маленьким мешканцям містечка Бетлегем він через комини «прислав» дарунки. Юним пенсільванцям це, звичайно, сподобалося. Ніколаус став навідуватися сюди щороку, а потім розширив географію свого благодійництва. Він їздив на санях, запряжених кіньми, а згодом навіть оленями. Його почали називати Санта-Клаусом, а росіяни, перейнявши досвід, запросили його до себе на Новий рік і «охрестили» Дідом Морозом.
А у нас, в Україні, усе відбувається тихо-тихо. У ніч з 18 на 19 грудня в оселі, де живуть діти, нечутно приходить Миколай і так само нечутно кладе переважно під подушки, а іноді у черевички сплячої малечі жадані дарунки. І що характерно — саме ті дарунки, які собі намріяли слухняні хлопчики й дівчатка. Звідки Миколай знає, що кому потрібно? Взагалі-то напередодні чарівної ночі належиться написати лист-прохання до святого, покласти записку на вікно і сподіватися на здійснення мрії: Чи то Ангел, чи то яка пташка-невидашка той лист забере. І Миколай точно знатиме, чого від нього сподіваються. Але якщо малюк ще цілком не писемний, то святий і так здогадається.
А що чекає неслухняних? Ну, таких в Україні геть мало. Якщо трапляються, то їм дістається різочка, але тоненька і не довга. А якщо мама й тато дуже попросять Миколая, то попри різочку святий все ж покладе бодай цукерку чи помаранчу. Хіба би дитина зовсім не вірила в чудо. Хіба би не знала й не чула, що є така пісенька, якою можна заслужити милість святого: «Ой, хто, хто Миколая любить, ой, хто, хто Миколаю служить, тому святий Миколай у всі часи помагай».
Навіть дорослі іноді «випрошують» невеличкий презент. Кому ж це не приємно. Скажімо, відома українська кулінарка, галичанка Дарія Цвєк у свої 94 роки зізнавалася: «Я й тепер люблю знайти зранку на Миколая під подушкою плитку шоколаду». Мабуть, вона заслужила такої уваги святого уже хоча б своїм рецептом медових «миколайчиків». У корінних галицьких родинах їх ще печуть. Вони дивовижно смачні і симпатичні з вигляду. До того ж довго зберігаються (хоч і без консервантів). Це, очевидно, теж вплив Миколая.
Чим не Чудотворець — святий, якого християнський світ не перестає любити майже дві тисячі років?
Немає коментарів:
Дописати коментар