.
Рівна, наче скло, асфальтована дорога привела до віддаленої від райцентру Федорівки, де вросли в землю побиті вітром і роками, подекуди вже осиротілі будинки. Поруч із ними з’явилися нові сучасні. Славиться село народними умільцями, бо майже в кожній хаті хтось вишиває чи в’яже спицями. Живуть тут і співаки, і столяри, і пасічник. Кажуть, гарна колись була Федорівка. З кожним роком село, наче віття тополі, розросталося при дорозі. Тутешні старші мешканці займались хліборобством, молодші – рибалили, збирали дари лісу.
У письмових джерелах згадки про цей населений пункт не знайшли, але, за народними переказами, десь у 1800-1811 роках мешкав тут поміщик Теодор. Якось він об’їжджав свої володіння. Територія, де розташоване нині село, сподобалась йому, адже місце було казково красивим: навкруги зелені ліси з багатою флорою та фауною. А посередині цього мальовничого лісового царства – ясна поляна. На ній пан Теодор і вирішив побудувати маєток. А позаяк для виконання будівельних робіт необхідна була робоча сила, найняв мешканців Чудля, які жили бідно і, щоб хоч щось заробити, погоджувались працювати деінде.
І от на галявині з’явився добротний будинок. Усі, хто його зводив, не подались назад у рідне село, а поселилися біля пана, щоправда, мешкали в землянках. Невдовзі почали будувати глиняні домівки, криті соломою, з мініатюрними вікнами. Носили селяни лише полотняний одяг, що шили з домотканого сірого, білого або чорного сукна. У будні працювали на пана, щоб прогодувати сім’ю, розводили худобу, обробляли землю. Поселення тоді мало назву Мала Чуделька. Називали його також Борем, вочевидь, тому, що розкинулось серед борів. Навіть сьогодні можна почути, як деяких жителів кличуть боровцями. Коли в селі налічувалось понад 20 дворів, пан Теодор вирішив назвати його на свою честь – Теодорівкою.
Старожили також розповіли, що при кріпосному праві селяни прізвищ не мали, з’явилися вони в 1861 році й походили від роду занять тієї чи іншої людини. Скажімо, шевцю присвоювали прізвище Шевчук, кравцю – Кравчук, мельнику – Мельничук.
З кожним роком село росло, розвивалось. У 1920-му побудували першу школу, яку через деякий час спалили, тож учні навчались у звичайному будинку. Згодом відкрили магазин.
У кінці 30 років минулого століття село стали називати Федорівкою. І входило воно до Клесівського району. Працювати директором школи сюди приїхав Марко Гейко. І саме з його ініціативи в селі організували колгосп. Головою обрали Власа Михаревича, який хоч і неписьменним був, але здібним організатором. Тож колгосп швидко став потужним. І хоч нині господарства фактично не існує, селяни вірять у щасливе майбутнє, адже населений пункт оновлюється, повертаються на малу батьківщину всі, хто колись цурався її, бо тут їх коріння, світанок життя.
У письмових джерелах згадки про цей населений пункт не знайшли, але, за народними переказами, десь у 1800-1811 роках мешкав тут поміщик Теодор. Якось він об’їжджав свої володіння. Територія, де розташоване нині село, сподобалась йому, адже місце було казково красивим: навкруги зелені ліси з багатою флорою та фауною. А посередині цього мальовничого лісового царства – ясна поляна. На ній пан Теодор і вирішив побудувати маєток. А позаяк для виконання будівельних робіт необхідна була робоча сила, найняв мешканців Чудля, які жили бідно і, щоб хоч щось заробити, погоджувались працювати деінде.
І от на галявині з’явився добротний будинок. Усі, хто його зводив, не подались назад у рідне село, а поселилися біля пана, щоправда, мешкали в землянках. Невдовзі почали будувати глиняні домівки, криті соломою, з мініатюрними вікнами. Носили селяни лише полотняний одяг, що шили з домотканого сірого, білого або чорного сукна. У будні працювали на пана, щоб прогодувати сім’ю, розводили худобу, обробляли землю. Поселення тоді мало назву Мала Чуделька. Називали його також Борем, вочевидь, тому, що розкинулось серед борів. Навіть сьогодні можна почути, як деяких жителів кличуть боровцями. Коли в селі налічувалось понад 20 дворів, пан Теодор вирішив назвати його на свою честь – Теодорівкою.
Старожили також розповіли, що при кріпосному праві селяни прізвищ не мали, з’явилися вони в 1861 році й походили від роду занять тієї чи іншої людини. Скажімо, шевцю присвоювали прізвище Шевчук, кравцю – Кравчук, мельнику – Мельничук.
З кожним роком село росло, розвивалось. У 1920-му побудували першу школу, яку через деякий час спалили, тож учні навчались у звичайному будинку. Згодом відкрили магазин.
У кінці 30 років минулого століття село стали називати Федорівкою. І входило воно до Клесівського району. Працювати директором школи сюди приїхав Марко Гейко. І саме з його ініціативи в селі організували колгосп. Головою обрали Власа Михаревича, який хоч і неписьменним був, але здібним організатором. Тож колгосп швидко став потужним. І хоч нині господарства фактично не існує, селяни вірять у щасливе майбутнє, адже населений пункт оновлюється, повертаються на малу батьківщину всі, хто колись цурався її, бо тут їх коріння, світанок життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар