неділю, 27 березня 2011 р.

Жахлива новина з Тинного


 Зоя Тимцунік

Ще не вщухли пристрасті навколо клесівської трагедії, а нова жахлива новина сколихнула спокій у Тинному: хтось жорстоко вбив місцеву пенсіонерку. До честі правоохоронців, затримали вбивць того ж самого дня. Про обставини злочину розповідає начальник Сарненського РВ УМВС України в Рівненській області Василь БУРИК: - 12 березня жителі села Тинне почули жахливу новину про смерть односельчанки. Першим побачив моторошну картину Андрій К., 1981 р.н., який живе поруч і, до того ж, є родичем. Прийшовши о 10.00 до неї, Андрій помітив, що вхідні двері закриті на замок. Подумав, що Ганна К., 1932 р.н., десь пішла, але згодом зірвав замок і зайшов у будинок. Усі двері в приміщенні були відкриті, у кімнатах – безлад, розкидані речі з шафи. У спальні побачив стареньку, яка лежала на підлозі, а з голови стирчала сокира. Зляканий свідок відразу вийшов на вулицю, зателефонував сільському голові Олександру Шмалюху та розповів про трагедію. Голова на той час перебував у м. Сарни, біля райвідділу міліції, отож і повідомив правоохоронців про жахливу пригоду. Через декілька хвилин приїхали працівники Сарненського РВ УМВС України в Рівненські області та УМВС. Під час опитування жителів села, а саме продавця магазину Тинненського СТ, встановили, що в п’ятницю об 11.00 у крамницю зайшли невідомі жінка та чоловік, які придбали горілку та печиво. О 13.00 знову купили 200 г печива, продавець помітила, що в жінки на ногах чобітки. Наступного разу їх побачила о 16.00. Молоді люди йшли в бік центру села, несли в руках пакет, жінка була вже в кросівках. Як з’ясувало слідство, спортивне взуття вдягла після вбивства пенсіонерки, якій воно належало. За підозрою в скоєнні злочину того ж дня в м. Рівне затримали Максима М., 1982 р.н., жителя м. Київ, і Ірину Ч., 1985 р.н., мешканку смт. Тучин Гощанського району. Після чого відразу надіслали їхні фотографії працівникам Сарненського райвідділу міліції. Продавець магазину їх упізнала. Порушена кримінальна справа за ст. 115 ч. 1 Кримінального кодексу України. До слова, солодку парочку підозрюють у скоєнні інших злочинів. Тинненську ж жертву вони спочатку задушили, а потім скористалися сокирою.

середу, 23 березня 2011 р.

Соціально-економічне становище Сарненського району за 2010 рік



Промисловість За 2010-ий промислові підприємства району виробили
більше, ніж за попередній рік, гальки, гравію, ще-беню і дробленого каменю - на 69,1%, пряників і виробів аналогічних, печива солодкого, вафель – на 50%, свинини сушеної, солоної чи копченої – на 33,3%, осе-ледців солоних – на 20%, здобних виробів – на 32,3%, фруктових та овочевих соків, нектарів – на 17,5%, хлібобулочних виробів – на 3,9%, необроблених дерево-стружкових плит – на 30,5%. Водночас на 96,7% скоро-тився випуск меблів для сидіння (переважно з дерев’яним каркасом), на 72,6% – дерев’яних вікон, дверей, їх рам і порогів, на 61,1% – свіжих (парних) чи охолоджених яловичини й телятини, на 33% – безалкогольних напоїв, на 1,9% – ковбасних виробів, на 1,6% – деревини, уздовж розпиляної чи розколотої, завтовшки понад 6 мм. За січень–листопад минулоріч промислові підприємства району реалізували продукції власного виробницт-ва (товарів, послуг) на 307,4 млн. грн. У структурі обсягу реалізації 62,5% припадає на добувну промисловість, 14,3% – на виробництво харчових продуктів, напоїв, 13,8% – на металургійне та виробництво готових металевих виробів, 7,8% – на оброблення деревини й виробництво виробів з неї, крім меблів. В обсязі реалізованої продукції добувної та переробної промисло-вості 75,1% становить сировинна, 14,5% – товари широкого та тривалого використання, 10,4% – інвестиційна продукція. У розрахунку на одного жителя району реалізовано промислової продукції (товарів, послуг) на 3,1 тис. грн.
Сільське господарство У 2010 році сільськогосподарські підприємства району зернові та зернобобові культури зібрали на площі 3728 га. Намолотили 4453 т зерна, що на 38,4% менше, ніж у 2009. Середня урожайність зернових культур зме-ншилася на 1,7 ц з гектара і становить 12 ц. Аграрні підприємства зібрали 17 т сої, 166 т картоплі, 47 т овочів відкритого грунту. Сільськогосподарські підприємства (крім малих) виробили 473 т м’яса (у живій вазі), що на 24,5% мен-ше, ніж у 2009 р., 4727 т молока (на 8,1% менше), 23 млн. штук курячих яєць (на 69,7% більше). Середній надій молока від однієї корови становить 3332 кг про-ти 3661 кг у 2009-ому, а середня несучість курей–несучок збільшилася на 34 яйця і становить 246 штук. За станом на 1 січня 2011 року. у сільськогоспо-дарських підприємствах нараховувалося 4223 голови великої рогатої худоби, з них 1629 корів; 891 свиня, 84 вівці, 162,4 тис. голів птиці. Порівняно з 1 січня ц.р., поголів’я великої рогатої худоби зменшилося на 8,7%, свиней – на 37,8%, водночас поголів’я корів збільшилося на 0,7%, овець – на 58,5%, птиці всіх видів – на 22,6%.
Будівельна діяльність Минулоріч будівельні підприємства району виконали робіт у фактичних цінах на суму 20,3 млн. грн., з них 39,1% становлять обсяги робіт з капітального ремонту. Порівняно з 2009, обсяги будівельних робіт у районі зменшились на 6,8%.
Транспорт і послуги Автотранспортними підприємствами району торік скористались 1,6 млн. осіб, вони виконали пасажирську роботу в обсязі 28,6 млн. пас./км, що відповідно на 10,2% більше та 3,1% менше, ніж за 2009 рік. З початку року автотранспортні підприємства доставили замовникам 13,3 тис. т вантажів, що в 1,8 ра-за більше минулого року. Вантажооборот зріс на 39,3% і становив 0,6 млн. т/км. За 2010 обсяг реалізованих послуг (у ринкових ці-нах) становив 84,8 млн.грн., що на 15,8% більше, ніж за 2009-й. Із загального обсягу для населення реалізовано послуг на 9,0 млн. грн. (10,6%), що на 30,9% більше рівня минулого року. За основним видом діяльності виконано 1,9 млн. замовлень на різні види послуг. Середня вартість одного становить 43,3 грн. Обсяг реалізованих послуг у розрахунку на одну особу в районі становив 849,1 грн.
Роздрібна торгівля та ресторанне господарство Обсяг роздрібного товарообороту підприємств, що здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі та ресто-ранного господарства, за січень–вересень 2010 р. ста-новив 220,2 млн. грн. і в порівняльних цінах - 105,5% від обсягу січня–вересня 2009 р. Товарооборот ресторанного господарства у січні–вересні 2010 р. становив 31,8 млн. грн., проти січня–вересня 2009 р. - 102,9%. У розрахунку на одну особу в середньому за місяць реалізовано товарів на 245,9 грн.
Доходи населення Загальна сума заборгованості із виплати заробітної плати з початку року зменшилась на 30,0%, або на 288,6 тис. грн., і на 1 грудня 2010 р. становила 673,0 тис. грн. Основна частка боргу (88,8%, або 597,9 тис. грн.) припадала на економічно неактивні підприємства. У січні–листопаді 2010 р. населення району сплатило за житлово-комунальні послуги, включаючи пога-шення боргів попередніх періодів, 14,1 млн. грн., що становить 98,9% до нарахованих сум. З початку року заборгованість населення перед підприємствами-надавачами житлово-комунальних послуг зросла на 4,3% і на початок грудня 2010 р. становила 3,8 млн. грн. Субсидії на відшкодування оплати житлово-комунальних послуг призначено 425 сім’ям (48,9% від загальної кількості родин, які звернулися за ними), з них у сільській місцевості – 53. Загальна сума призначених субсидій становила 79,8 тис. грн., у тому числі мешканцям сільської місцевості – 2,8 тис. грн. Середній розмір призначеної субси-дії на одну сім’ю в листопаді 2010 р. становив 192 грн. Крім того, 99 сім’ям призначили субсидії готівкою на відшкодування витрат для придбання скрапленого га-зу, твердого та рідкого пічного побутового палива на загальну суму 34,6 тис. грн., з них мешканцям сільської місцевості – 24,2 тис. грн. Середній розмір при-значеної в листопаді 2010 р. субсидії цього виду на одну сім’ю становив 349 грн.
Ринок праці Зареєстрований ринок праці району на 1 січня 2011 р. налічував 1749 не зайнятих трудовою діяльністю громадян, серед яких 97,5% мали офіційний статус безробітних. Кількість зареєстрованих безробітних порів-няно з 1 січня 2010 р. збільшилася на 4,7% і на 1 січня 2011 р. становила 1706 осіб. У загальній кількос-ті безробітних 73,4% – особи, які проживають у сіль-ській місцевості, 48,9% – жінки, 49,8% – молодь у віці до 35 років. Рівень зареєстрованого безробіття за грудень 2010 р. збільшився на 0,5 в.п. і на 1 січня 2011 р. стано-вив 2,9% середньорічної кількості населення працездатного віку. Кількість вільних робочих місць, заявлених підприємствами, установами та організаціями до служби зайнятості, на кінець грудня 2010 р. становила 71. Навантаження незайнятого населення, яке звернулося за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості, на 1 січня 2011 р. становило 25 осіб на 1 вільне робоче місце. За сприяння державної служби зайнятості в грудні 2010 р. працевлаштували 60 осіб. Рівень працевлаштування за вказаний період становив 3,1%. Розмір допомоги по безробіттю в середньому на од-ного безробітного в грудні 2010 р. становив 723 грн., що на 21,6% менше законодавчо встановленого в цьому місяці розміру мінімальної заробітної плати (922 грн.).
Демографічна ситуація Чисельність населення в Сарненському районі за станом на 1 грудня 2010 р., за оцінкою, становила 100,1 тис. осіб. З початку року вона збільшилась на 391 особу, виключно за рахунок природного (645 осіб) приросту, який перекриває міграційне (254 особи) ско-рочення. Порівняно з відповідним періодом минулого року, обсяг природного приросту зріс з 7,0 до 7,1 особи в розрахунку на 1000 населення. Зменшилась кількість народжених (на 22 особи) і померлих (на 27 осіб) порівняно з відповідним періодом минулого року. Інтенсивність народжуваності впала в цілому з 19,0 до 18,7 немовлят на 1000 населення, а рівень смертності зменшився з 12,0 до 11,6 особи. Порівняно з січнем–листопадом минулого року, зменшилась кількість укладених шлюбів. Загалом їх інтенсивність у січні–листопаді 2010 р. порівняно з відпо-відним періодом минулого року зменшилась з 7,3 промі-ле до 7,2. Міграційне скорочення населення в січні–листопаді 2010 р. порівняно з 2009 зменшилося з –266 осіб до –254 особи.
Криміногенна ситуація Органи внутрішніх справ за 2010 р. зареєстрували 490 злочинів, що на 32,8% більше, ніж за 2009. Із загального числа зафіксованих кримінальних проявів 34,7%, або 170 випадків, становить тяжкі та особливо тяжкі, їх кількість зросла на 46,6%.
Головне управління статистики в Рівненській обла-сті.

Міс Рівненщина 2011


Онлайн-трансляція фіналу конкурсу "Міс Рівненщина-2011"

Фінал четвертого обласного конкурсу "Міс Рівненщина-2011" відбудеться 23 березня о 18.30 у Рівненському облмуздрамтеатрі. Тут можна буде переглянути онлайн-трансляцію заходу.

суботу, 19 березня 2011 р.

І знову Сарненські "Гіппократи"



Немовля…видавили з живота матері…
Переглядів Переглядів: 77  Обговорень Обговорень: (0)

У минулому номері нашої газети був опублікований матеріал «Немовля…видавили з живота матері…», в якому було описано як, за словами молодої мами Наталочки Мартинюк, мешканки села Стрільськ, її синочка з неї під час пологів просто на просто…видавили. Не розібравшись достеменно, я написала, що під час пологів застрягла голівка, в той час, коли насправді при народженні затрималося переднє плечико. Сьогодні ж публікуємо детальний коментар лікаря, який приймав ці пологи і який розповідає про те, як же проходили самі пологи і чому саме такою є реакція молодої мами та її рідних.

«Річ у тім, що коли Наталка Мартинюк народжувала, то перший період пологів пройшов нормально, - розповідає Тарас Литвинчук, лікар, акушер-гінеколог Сарненського пологового будинку. – Проте вже в кінці другого періоду, коли голівка дитини уже з’явилася, виникло ускладнення – дистоція плечиків. Це коли після народження голівки переднє плечико затримується над симфізом і подальший рух плоду родовими шляхами припиняється. В такому випадку дитина робить спроби вдихнути, але через те, що грудна клітка плоду стиснута в родових шляхах, легені не можуть розправитись. Плацентарний кровотік теж порушується внаслідок зменшення об’єму матки - це все призводить до гіпоксії, що і скоріше всього стало причиною внутрішньо-черепних крововиливів у дитини. При цьому ускладненні виконується ряд маніпуляцій для того щоб чим швидше народити плечовий пояс. І ми виконали все необхідне,щоб допомогти мамі і малюку. Щодо звинувачень рідних породіллі, то я вважаю їх абсолютно безпідставними. У них біда, адже дитя, замість того, щоб з пологового будинку потрапити додому, потрапило в лікарню в обласному центрі. А коли так, то вони й шукають крайнього у цій ситуації. Ним, на їхню думку, є лікар, який приймав пологи, тобто я».
На моє запитання, чому ж жінка стверджує, що дитя з неї видавили, лікар категорично відповів, що ця інформація є неправдивою. «Що ж стосується прийому Крістеллера про який ви писали, то дійсно, після народження голівки, коли виникло вище описане ускладнення, серед виконаних маніпуляцій мало місце надавлювання в надлобковій ділянці на переднє плечико щоб воно підійшло під симфіз, - каже лікар. - А це не є прийомом Крістеллера. Згідно ж медичного словника прийом Крістеллера – це маніпуляція, коли акушер з метою пришвидшення народження голівки натискує на дно матки, коли голівка починає прорізуватись, тобто ще знаходиться в порожнині малого тазу». Однак сама Наталочка розповідає, що натискували на живіт з силою і ще до того, як народилася голівка. Лікарю, який давав клятву Гіппократа, не вірити важко. Адже саме людина в білому халаті приходить нам на допомогу, допомагаючи одужати від якоїсь болячки, а інколи, в критичних ситуаціях, й взагалі рятує життя. Саме до неї ми йдемо по допомогу, звертаємося за порадою. А з іншої сторони, який резон обманювати молодій жінці, яка з нетерпінням чекала народження свого первістка? «Вони тиснули мені на живіт, - каже молода мама. – І то сильно. Мені живіт ще довго потім болів».
За словами Наталчиної мами, коли вона прийшла до доньки, то вона лежала в крові і лише коли мама покликала санітарку, тоді вона принесла теплої води, щоб породілля помилася. «Річ у тім, що після народження дитини весь ранній післяпологовий період(тобто перші дві години після пологів) породілля знаходилася в пологовому залі під спостереженням лікаря і акушерки, - каже пан Тарас. - Далі її перевели в післяпологове відділення , акушерка з пологового залу «здає» жінку , а акушерка післяпологового відділення «приймає», про що робиться відповідний запис в історії пологів. Десь біля сьомої ранку я заходив оглянути породіллю. Стан її був задовільним. О дев’ятій годині закінчується мій робочий час. Що ж стосується фрази «була в крові» , то протягом перших трьох днів незначні кров’янисті виділення з піхви є фізіологічною нормою. Все ж інше стосується особистої гігієни жінки».
Сьогодні маленький Іванко знову знаходиться в Рівненькій обласній дитячій лікарні у відділенні дитячої хірургії. «Вище колінця правої ніжки у нього з’явився набряк, - розповідає бабуся хлопчика. – Ми звернулися до лікаря в Сарнах і протягом тижня робили малюку масаж. А тоді повезли до обласного центру, де вже наступного дня моєму внуку зробили операцію. Малюку вводять антибіотики, а проведені обстеження показали, що його печінка, яка після попереднього лікування збільшилася, вже дещо зменшилася. Проте все ще не набула такого розміру, який повинен бути. Нас радує те, що в голівці зійшов набряк, проте ще й досі є залишки крововиливу. І ми боїмося, що отримані травми дадуться взнаки у майбутньому».
Кожна сторона доводить свою правоту…. Стверджує, що правда на її боці…. Тим часом дитинка знову у лікарні…. І сьогодні важко передбачити, як вона розвиватиметься в майбутньому. Тоді, коли забудуться усі суперечки і доведення своєї правоти тією чи іншою стороною…
Олеся КІШКА,
Сарни.

пʼятницю, 18 березня 2011 р.

НКРЕ підвищила тарифи на електроенергію для населення з 1 квітня 2011 р. на 15% | АлМаС- AlMaS

НКРЕ підвищила тарифи на електроенергію для населення з 1 квітня 2011 р. на 15% | АлМаС- AlMaS

Соціально-економічне становище Сарненського району за 2010 рік | АлМаС- AlMaS

Соціально-економічне становище Сарненського району за 2010 рік | АлМаС- AlMaS

Перевізники не поспішають перебиратися на нову автостанцію у Рівному [+ВІДЕО]


Перевізники, що обслуговують маршрути Сарненського напрямку, не поспішають змінювати старий автовокзал на новеньку "Чайку". Відкрита вже декілька разів на словах автостанція "Чайка" і досі пуста. Вона готова приймати перевізників, а от ті не поспішають до неї. Чому, вже сьогодні вони розповіли міському голові Рівного та керівництву профільних управлінь.

Автостанцію Чайка збудували за три місяці. І вже майже півроку вона проходить випробування оформленням документації. ДО початку її роботи залишились лічені дні. Чиновники вже підрахували кількість марштуток, які станція готова приймати.

Втім, перевізники, що обслуговують маршрути Сарненськго напрямку, до ближчої перспективи переїзду на нову станцію ставляться насторожено. Адже тепер доведеться працювати за оновленим законодавством, про це говорить і економіст нового автовокзалу.



Зміни на інших станціях — то справа часу, кажуть чиновники. Але щоб привабити до себе перевізників, керівництво Автостанції "Чайка" готове на поступки.

Чи виграють від змін у русі маршруток перевізники та й пасажири — невідомо. Але сільські маршрутки міський голова обіцяє викорінити з Рівного взагалі.

А перевізникам, які переходять на нову "Чайку", пообіцяли всіляке сприяння в оформленні документів та формуванні тарифів на перевезення.

неділю, 13 березня 2011 р.

Зберегти поліські болота…


17 February, 2011 - 20:23 — СН

У попередні десятиліття в Україні, особливо на Поліссі, непродуманими заходами нанесли значну шкоду великій кількості цінних болотних природних комплексів, що призвело до суттєвих негативних змін в екологічних, гідрологічних і кліматоутворюючих процесах. Тому зараз все більш актуальним стає збереження водно-болотних угідь регіону. Взагалі екологи звернули увагу на охорону таких комплексів уже досить давно. Так, 40 років тому, 2 лютого 1971 року, розпочала свій відлік Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (відома під назвою Рамсарська конвенція за назвою міста заснування – Рамсар, що в Ірані). 29 жовтня 1996 Україна поновила своє членство з часів Радянського Союзу і входить у число 150 країн – Договірних сторін Конвенції. З 1997 року 2 лютого відзначається як Всесвітній день водно-болотних угідь. Метою цього є привернення уваги світової спільноти до їх ролі в збереженні загального екологічного балансу на планеті. Нині перелік водно-болотних угідь міжнародного значення включає їх 1896 загальною площею майже 185 млн. га. Це найбільша мережа охоронних територій у світі. Серед них - 33 загальною площею до 678 тис. га розташовані на території України. У межах багатьох з них створені гідрологічні заказники, чимало цінних водно-болотних екосистем входить до складу національних природних і регіональних ландшафтних парків, природних заповідників, орнітологічних і ландшафтних заказників, заповідних урочищ. В області єдиним водно-болотним угіддям міжнародного значення є торфово-болотний масив Переброди в Дубровицькому районі (на кордоні з Білоруссю). Основну частину його становлять дуже обводнені, важко прохідні болота. В Україні немає жодного іншого болотного масиву такої площі, в якому цілком збереглись своєрідна рослинність і флора. Крім того, це один з найбільших резерватів рідкісної орнітофауни в державі. На масиві Переброди розташоване єдине місце на Рівненщині, де гніздиться рідкісний птах – орлан-білохвіст. Перспективними до внесення у список водно-болотних угідь міжнародного значення є й решта масивів Рівненського природного заповідника. Серед них – Сомине (Сарненський район), що є частиною найбільшого болотного масиву України Кремінне. Територія його об’єднує перехідні рідколісні осоково-сфагнові болотні комплекси, заболочені вільхові та соснові ліси на підвищених місцях і карстове озеро Сомине. Цікавим є Білоозерський масив у Володимирецькому районі. На його території розташоване болото Коза-Березина, що об’єднує майже всі болотні угруповання Полісся. Утворилось воно в прадолині, по якій колись стікали льодовикові води. Тут і зараз протікає невелика річка Березина з меліорованим руслом. Окрасою є друге за величиною на Рівненщині карстове озеро Біле – загальна площа 453 га. У ньому зростають надзвичайно рідкісні в Україні реліктові види рослин – молодильник озерний і хара витончена. Сира Погоня, що на території Рокитнівського району, - унікальний для України та Центральної Європи грядово-мочажинний болотний комплекс, який є відокремленим урочищем болотного масиву Кремінне. Також це одне з трьох місць в області, де гніздиться очеретянка прудка – один з найрідкісніших європейських видів птахів, що перебуває під загрозою зникнення у світовому масштабі. Болота Рівненського природного заповідника відіграють надзвичайно важливу роль у збереженні фіторізноманіття, оскільки на них зростають раритетні види рослин, занесені до Червоної книги України. Найрідкіснішими представниками флори є болотні орхідеї – жировик Льозеля, м’якух болотний, коручка болотна, зозульки м’ясочервоні та Фукса. Масиви заповідника є місцем збереження рідкісних реліктових видів – верб лапландської, Старке, чорничної, осоки тонкокореневищної, шолудивника королівського, торф’яниці чашкової, журавлини дрібноплодої та шейхцерії болотної, популяції якої тут є найбільшими в Україні. Цікавими є комахоїдні рослини – росичка англійська та середня, пухирники малий і середній. Крім того, ці болота є місцем збереження цінної ягоди – журавлини болотної та низки лікарських рослин. Їх екосистеми є важливими місцями збереження багатьох видів тварин, занесених до Червоної книги України. Серед них зустрічаються представники різних класів: комахи (дозорець-імператор, жовтюх торфовищний), риби (гольян озерний, карась золотистий), плазуни (мідянка), земноводні (ропуха очеретяна), ссавці (норка європейська, видра річкова, а також рукокрилі – вечірниця руда, кажан пізній, нетопир звичайний, нічниця водяна). Найрізноманітнішою є раритетна орнітофауна – баранець великий, кульон великий, журавель сірий, лелека чорний, глушець, тетерук, гоголь, лунь лучний, скопа, сова болотяна, чернь білоока та деякі інші. Таким чином, всі названі особливості масивів Рівненського природного заповідника є важливими факторами збереження екологічного балансу регіону та умовами внесення їх до списку водно-болотних угідь міжнародного значення, що, без сумніву, і буде зроблено в найближчому майбутньому. Оксана ГОЛОВКО.

четвер, 10 березня 2011 р.

Схрон у вчительській клуні


Один з безлічі варіантів криївки
Ми, післявоєнні діти, облазили майже всі доступні і як тоді здавлось дорослим, взагалі недоступні схрони Сарненського Полісся. Одного разу натрапили на досить сладну конструкцію   криївки, влаштованої в землі й розрахованої на доволі велику кількість людей, які ма ли жити й працювати без виходу назовні впродовж чотирьох–п’яти місяців (шпиталі, підпільні дру карсько-видавничі осередки, штаби то що). Вони мали кілька виходів, вентиляційну систему, пічне опалення й дрова, автономні кри ниці, склади із провіантом та медикаментами, запаси нафти або гасу, достатню кількість зброї, технічні засоби для тиражування пропагандистської літератури, туалетні приміщення, житлові кімнати, дво- або триповерхові нари для спання, радіоприймачі з автономним живленням, ручні динамомашини тощо.
Як чому і для чого підпільники будували ці схрони?
Відомо,що  ще в довоєнний період найширшу роботу УНВО зуміла розгорнути на українських етнічних землях, які входили до польської держави. Відтак саме в Західній Україні в 1930-х було зафіксовано спроби створити перші криївки.  Але слід наголосити, що ані тоді, ані в 40–50-х роках минулого століття криївка не була звичайною землянкою, відомою ра дянсь ким телеглядачам із художніх фільмів про червоних партизанів. Це мав бути справді надійний сховок, не помітний сторонньому оку, але зручний для обслуговування потреб підпі льників. Перші такі споруди, ство рені в 1930-х роках, насамперед для розміщення нелегальних друкарень та зберігання забороненої польською владою друкованої продукції. Зокрема, від весни 1937-го до січня 1947 року в селі Немовичі  неподалік Сарн діяла друкарня Крайової екзекутиви, керував якою Тарас Боровець. Була вона в підземному приміщенні під клунею в господарстві члена Просвіти , учителя- Ющика Петра. Цієї криївки ніхто так і не виявив, вона успішно діяла аж до вересня 1947-го.
Вересень 1939 року ознаменувався радикальними змінами в житті Західної України. Після локальних повстань та нападів на польські військові й поліційні підрозділи поліські повстанці зібрали певну кількість зброї (вісім тисяч гвинтівок, пістолетів і кулеметів, сім гармат, один танк, вісім літаків). Усе це слід було якось заховати, аби воно не стало легкою здобиччю червоних «визволителів». Відтак з’являється новий вид криївок – криївки-склади зброї. Їх, як і друкарні, облаштовували зазвичай у селах: непомітно будували тоді, коли хтось із членів або симпатиків ОУН споруджував нову хату, стодолу, погріб чи хлів. Старожили розповідають, що такий склад був у Бульбача.
Так само місця під склади боєприпасів чи друкарні облаштовували й на початку німецької окупації.  Наприкінці 1942 р. на Поліссі, а 1944-го і на Галичині починається етап масового спорудження криївок.
Потреба у величезній кількос ті підземних сховків у 1943–1944-му дуже часто позначалася на якості будівництва. Криївки нерідко виходили примітивними, недозамаскованими, що призводило до викриття енкавеесівцями та смершівцями. Як і в попередні роки, за своїм функціональним призначенням це були здебільшого склади. Однак вражають неймовірна кількість і часто-густо чималі розміри цих об’єктів.
Службовці СМЕРШу 1-го Україн ського фронту лише навесні 1944 року викрили на Волині 530 криївок-складів (135 – зі зброєю, 369 – із продовольством, 26 – із військовим майном). У цих сховищах було майже 170 тонн зерна, 17 тонн солі, 29 тонн інших продуктів. Повстанці збудували криївки, в яких зуміли вмістити 4 автомобілі, 12 гармат, 35 мінометів, майже тисячу одиниць стрілецької зброї, сотні тисяч патронів, тисячі гранат, мін тощо. А загалом упродовж 1944 року енкавеесівці й смершівці знай шли на волинських землях близько 800 складів-криївок.  Більшість тодішніх криївок, як випливає з радянських звітів, були під землею, вхід до них вів із діючих або покинутих стодол, з клуні, або хліва. Криївки влаштовували зазвичай у селах та хуторах, що лежали неподалік лісу.

У 1944–1945 роках   надмірні утрати у повстанських відділах і структурах підпілля змусили УПА  перейти до підпільно-ди версійних методів роботи, що передбачали дроблення більших військових відділів, обмеження бойових операцій, посилену увагу до агітації та пропаганди. Перед підпіллям постала проблема розміщення в криївках людей (особливо зимою) і технічних засобів. Тож від 1945–1946 років ці споруди помітно вдосконалюються. Вони відіграють роль шпиталів, штабів, казарм, тимчасових або тривалих схованок на одного чи кількох підпільників, зв’язкових пунк тів тощо.
Найпростішими за своєю конструкцією були криївки, призначені для пунктів зв’язку та зберігання архівів. Їх зазвичай влаштовували в лісі, тож вони були практично не пристосовані для життя. До відносно нескладних з інженерного погляду конструкцій слід віднести криївки на горищах житлових будинків, господарських споруд або церков. Вони здебільшого вміщували одну чи кілька осіб і служили тимчасовими схованками.
Побудувати надійний сховок було пів-справи. Найскладнішим завданням було замаскувати десятки кубометрів викинутого ґрунту (якщо криївку робили в селі чи на хуторі, то викопану землю виносили на городи й зверху маскували «рідною», а якщо в лісі – її скидали до річок, ровів та балок і прикривали дерном або сухим листям). Крім того, слід було належно заховати вхід і отвори для від душин та димарів.
Описуючи велику криївку Го ловного осередку пропаганди (ГОСП), у якій наприкінці 1940-х працював Петро Федун («Полтава»), підпільниця М. Савчин згадувала: «Бункер Полтави був майже цілковито схованою землянкою. Стеля похила, задня стінка вища за передню, в якій було вставлене вікно. Перед вік ном залишали відкриту квадратну яму. Денне світло падало в яму і крізь вікно – всередину бункера. Мати денне світло було дуже важливим для збереження очей, та й не доводилося заготовлювати так багато нафти, яку було тоді важко дістати. Такі бункери будували тільки в лісах неприступних гір. Їх завжди охороняла варта. Бункер ГОСПу був набагато просторішим за пересічні бункери підпільників. Він складався із двох великих кімнат, сполучених довгим коридором, у стінах якого були ви дов бані харчовий магазин (склад), а подалі – туалет (…) У кожній кімнаті було радіо, по два двоповерхових ліжка, дов гий стіл, за яким могло свобідно працювати по п’ять осіб. У кутку був столик з друкарською машинкою (…) В одній кімнаті була кухня з плитою нормальної величини».
Сам Петро Федун одну зі своїх статей за 1949 рік також почав описом власної криївки: «Глибока осіння ніч. Партизанська землянка в одному з лісових масивів Західної України. Субота. В куті землянки, за «заслоною» з плащ-палатки, повстанці закінчують свою потижневу «лазню». Ясно горить столова лямпа. На одній зі стін поблискує розвішана зброя. На полицях при другій стіні – бібліотека, пакети підпільних листівок, політично-про пагандист сь ких плакатів, під пільної преси. Зразу біля столу – радіоприймач. У всьому цьому – нічого особливого. Так виглядають сотні, коли не тисячі землянок на величезній частині української території».
Хоча не в усіх повстанських криївках панувала така ідилія. Дуже часто підземні схованки були тісними, вогкими, з поганою циркуляцією повітря. Та найгіршим випробуванням ставали перевантаження нервів, відчуття постійної смертельної небезпеки, життя у фактично готовій могилі. Єдиними ліка ми від нервового виснаження, фізичної втоми чи божевілля під час багатомісячного перебування під землею була постійна, чітко розпланована праця і звісно самогон.
Незважаючи на величезні старання, жертовність і впертість підпілля, до середини 1950-х років його було знищено як організовану структуру. Більшість криївок виявили і знешкодили органи радянської держбезпеки. Лише деяким зразкам підпільної архітектури пощастило дожити до здобуття Україною незалежності.
Ось як це підземне “пекло” згадує керівник пропаганди проводу Карпатського краю Михайло Дяченко («Гомін»): «Почорнієш від самого страху. Пам’ятаєш, що земляна печера може стати тобі будь-якої миті могилою. Вийти звідси живим, якщо “Ванька” кине до середи ни кілька гранат, практично неможливо. Але не думай, що тільки від страху потемніло б в очах. Ні, тут куди не глянеш – скрізь темно. На стелі чорна обшивка. Вона там має бути, бо зі стелі ллється вода як із решета. А це не надто приємно, коли вода тече за комір. Підлога також чорна. Води вистачає, але біда в тому, що брудної води після миття немає куди подіти. Ну, а якщо такі справи з підлогою, то не набагато кращі і з нашими обличчями. Вони зараз також чорні, бруду на них – хоч руками відгрібай».
22 січня 1952 рок.

Я йду до неї, живої



Час швидкоплинно зриває листки з календаря. Ось і зима. Взимку я завжди подумки вертаюсь у минуле. І згадую, згадую... Здається, крик моєї душі чують усі довкола...

Є в нашому районі мальовниче село над Горинню Великі Цепцевичі. Там я народилася, виросла, звідти простелилась моя стежина у життя. Було у мене, як і у всіх, безтурботне дитинство і шалена юність, і там лишилися мої справжні друзі.
Жанна Нестерчук була сусідською дівчинкою, з якою ми завжди бавились. Пізніше її батьки побудували хату трохи далі, але ми все одно лишились подругами. Жанна була тиха, спокійна, небагатослівна, зовсім протилежна мені. Але ми завжди знаходили спільну мову. Ми любили разом ходити в поле, в ліс, до річки. Ми поринали взимку в лісову симфонію, дістаючи з-під снігу такі смачні і солодкі ягоди журавлини. Ранньою весною, набравши повні чоботи води, милувались бурхливим потоком. А таких зірок і місяця я більше ніколи не бачила, як тоді, коли разом із Жанною сиділи на плоту за селом...
Вона була на два роки старша за мене. І мені хотілось завжди до неї дорости.
Пролетіли шкільні роки. Долаючи перешкоди і труднощі, Жанна в 1987 році вступила до Тернопільського медичного інституту. А я знайшла своє місце на педагогічній ниві. Вийшла заміж, народила сина Ваню. Жанна стала хрещеною мамою мого первістка. Відстань між нами нічого не змінювала. Ми листувалися. Вона приїздила до нас у гості. Я завжди рівнялась на неї. Кожну річ, яку Жанна вив’язала чи пошила для мене, бережу й досі. В неї були золоті руки.
Я впевнена: вона стала б прекрасним лікарем. Але життя відміряло так мало літ. Вона лише почала працювати лікарем-гінекологом у Дубровицькій районній лікарні. Наближалась перша відпустка. Стояли чудові серпневі дні. Цвіли жоржини і гладіолуси... Другого серпня вона обіцяла прийти до мого сина на день народження. Та не прийшла...
Страшний діагноз, наче розпечений меч, пронизав її долю. Я не могла повірити, що у 28 років приходить смерть. Думала, помилка, як в учнівському зошиті...
Я досі пам’ятаю її очі. Скільки надії було в них, скільки нездійсненних мрій! Скільки розмов ми не закінчили, скількома стежками ми не пройшли, скільки зірок ми не дорахували! Як багато незавершеного залишилось там, у 1994 році!..
Раніше я ніколи не задумувалась над сутністю життя. Але тепер, живучи ці роки без Жанни, я зрозуміла, що є в нашому житті щось таке, що ніколи не вмирає. Це справжня дружба. Буває, живих забуваєш, просто хорониш у душі.Такі люди, мов тінь, пройшли повз тебе. А є такі, з якими наче живеш після їхньої смерті...
Я не хочу згадувати той страшний день, коли Жанни не стало. Вона для мене жива. І тому щороку, 12 лютого, йду до неї на День народження. Йду, як до живої...
Ніна СЛОБОДЯНЮК,
Володимирецький р-н.

суботу, 5 березня 2011 р.

Я виріс за річкою



Немовицький луг
Дамбу в Немовичах побудували недавно. А тоді, коли ще вона не заважала текти річкам , десь наприкінці березня, коли у верхів’ї Случі почнуть танути сніги, маса води  швидко наповнює береги і прискорює свою течію. Не проходить і тижня, як вже  луги покриті водою.
Я виріс за річкою і дуже добре пам"ятаю , як дивлячись в цю пору з дерева або якогось даху, переді мною іскрилась і переливалась на сонці,  несамовита своєю дикістю і водночас неперевершеною красою водяна панорама.  Дивишся у простір, а цей простір – це безмежна  вода.  Мовби це не луги покриті водою, а споконвічне море. Коли ж на небі нема хмар і світить сонце, то ця водяна рівнина мерехтить чарівними синьо-золотистими самоцвітами. Коли ж  уважніше придивитися, ген там, під обрієм, то  помітні  дерева на якомусь плоскогір’ї, де розташоване поліське село.  І не боявся ніхто тих повеней, навпаки, тоді повінь у Немовичах мала цілком інше значення. Селяни дякували Богу  за великі води, які наситять родючими соками луки, після чого, в косовицю, трава буде як ліс, а річки і озерця та водяні впадини будуть кишіти щуками, карасями і іншою рибою, а коли вода спаде з течіями рік, риба залишиться, яку потім, літом, селяни ловлять собі на поживу.
Згадую сам процес ловлі риби в нас, на Поліссі. Здається, ніде не знайдеться таких досвідчених рибалок, як в нас на Поліссі. Візьмемо, наприклад,  зимою,  коли ріка вкрита льодом, рибалка вирубує в льоді ополонку, стеле собі під коліна солому, накривається кожухом і уважно зирить глибину води. Щоб краще бачити, над ополонкою ставить "хванаря", каганця і, тримаючи в руках ості, чекає, коли під ополонкою появляться язі. Коли тільки на дні води помітить рибу, відразу ж цілиться остями в рибу, пронизує її і витягує на поверхню. Хоч такий спосіб ловлі  є  дикуватим, все ж не менш ефективний і корисний для рибалки.
У водяних улоговинах чи озерцях з мулистим дном завзятий рибак  ловить в’юнів "кошолкою".   Це приспосіблення  з лозових  "дубців" (прутиків) форми решета з "серцем" у  центрі (діркою з вплетеним розтрубом у формі рупора, але дещо  більший від нього діаметром. Потім на "долині"/ в озерці/, в льоду, прорубує круглу ополонку величиною своєї кошолки, втискає туди своє рибацьке знаряддя так, щоб воно поринуло у воду, поверх прикріпить її до льоду прутиками, накриває її соломою, потім прикриє все це снігом, щоб ополонка за ніч не замерзла.   Без повітря, риба шукає собі під льодом щілини і, натрапивши на ополонку, крізь "серце" потрапляє до кошолки, з якої не може вже вибратися. А весною , коли ранками вода замерзає, немовичани глушать  рибу. Візьме собі такий рибалка до рук ломаку, скользить по льоду, який під його ногами потріскує , постукує ще й ломакою, риба на дні полохається і втікає. Рибалка тоді, вгледівши, з розмаху вдаряє по льоду, від цього удару непритомніє риба і вивертається животом догори. Залишається тільки пробити лід і витягнути її на поверхню. Коли вже потепліє,  в глибших місцях ставить він  сіті з крилами, лійкою, що входить до середини сіті. Коли риба потрапить крізь цю "лійку" всередину , вона вже ніколи не зможе дістатися з нього. Крім згаданих снастей риболовлі, полішуки мають масу ще інших, якими ловлять рибу залежно від пори року. Весняна повідь на Поліссі  тоді зазвичай тривала приблизно два тижні. За той час уже на пригірках та острівцях видряпують собі "грудку" в дернині – гнізда – чайки та кулики. У вільхових чагарниках, на купинах, покритих віхтями торішньої трави, будують собі гнізда дикі качки. Згодом простір покривається жовтим квітом латаття.  Хоч вода ще місцями сягає колін, але поверхня її вже жовта від цвіту латаття. Глибші місця вкриті травою з тоненькими, але довгими стебельцями.  Це перша пожива для невеличких поліських коней. З появою латаття селянин вже знав, що  прийшла пора  виганяти худобу на вигін, а вона вже сама прямує на луг.
Варто  поглянути на немовицькі луги, коли  вже наступила чаруюча краса буйного розквіту природи, в якій не помітиш найменшої ознаки суворості. Це вже море різнобарвних  квітів , над яким скиглять чайки, покрикують пічкурі, посвистують солов"ї, туркають качки і стомільйоновим вереском заливаються жаби; між жовтизною лататі гордовито перебирають ногами  бузьки, які час до часу закидають поза себе свої голови, ковтаючи впіймані жаби, а високо в небі завис шуліка, що шукає пташинних гнізд,  які не бояться ворони, але  панічно втікають від чайки.
Вечорами життя природи стократ посилюється. Солов’ї, яких тут мільйони, наповнюють своїм співом ліси й чагарники, дикі качки і пекачі, яких є на болотах цілі хмари, кричать на свій лад, але над усім тим сливе домінує бас пугача.
Коли вже зайшла   мова про птахів, то, мабуть, до найбільш домашнього, всіма шанованого птаха належить бузько. Бузько – це дійсний господар боліт, це поважний довгоногий красень, перед яким тремтять бридкі жаби і навіть ядовиті гадюки. Коли він з галуззя змайструє собі гніздо на якійсь хаті, це ознака благодаті Божої. В селі завжди попереджали: вбити бузька – це те саме, що замордувати дитину. Коли вперше поліська дитина побачить весною бузька, вона буде підкидати з радощів шапку і кричатиме: "Вирій, вирій!" Це знак, що бузько на своїх крилах приніс у болота весну красну.
Пам"ятаю, як баба Варка казала, що вперше побачити бузька на лету  – це значить, що цілий рік не будуть боліти ноги. Бузько для полішука являється, щось на зразок культу; довкола нього існує на Поліссі безліч легенд. Одна  з них  розповідає, що колись-колись за якісь важкі гріхи Бог покарав людину і перетворив її в бузька. Потім Бог прорік до бузька: "Будеш ти повіки вічно очищати землю від жаб і плазуючої нечесті. І коли ти довершиш діла – очистиш землю, чекає тебе спасіння і вічна благодать". І полішук вірить, що колись бузьки "очистять землю", і тоді настане царство Боже не тільки для бузьків, але й для людини. Як відомо, бузьки чомусь завжди викидають зо свого гнізда одне яйце або мале своє пташеня. В селі кажуть, що це – явний доказ,  бузько приносить жертву Богові своїх дітей, подібно як колись хотів це зробити Авраам зі своїм сином Ісааком.

пʼятницю, 4 березня 2011 р.

В катеринівці новий "Кум"


На Рівненщині у двох колоніях нові начальники

Начальником Катеринівської виправної колонії (№46) став підполковник внутрішньої служби Павло Гомоль, а начальником Полицької виправної колонії (№76) - підполковник внутрішньої служби Володимир Каламбет.
У зв’язку з виходом на заслужений відпочинок керівників установ виконання покарань Свирида Ігоря Павловича та Рака Володимира Васильовича, наказом Голови Державної пенітенціарної служби України призначено на посаду начальника Катеринівської виправної колонії (№46) підполковника внутрішньої служби Павла Гомоля та посаду начальника Полицької виправної колонії (№76) - підполковника внутрішньої служби Володимира Каламбета.

Нових керівників представив 28 лютого персоналу установ та головам Сарненської і Володимирецької районних державних адміністрацій начальник управління Держдепартаменту в Рівненській області полковник внутрішньої служби Олександр Адамець.

За участю голів районних державних адміністрацій Анатолія Остапчука та Володимира Ткачука обговорено питання щодо підтримання належного правопорядку, надійної ізоляції, нагляду за засудженими, поліпшення показників виробничої діяльності підприємства установи і шляхи співпраці з місцевими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Про це повідомила старший інспектор (взаємодії із засобами масової інформації та зв’язків з громадськістю) управління в Рівненській області лейтенант внутрішньої служби Тетяна Мазяр

Образ спасителя у зрубі берези

У зрубі берези, зрізаної на Демидівщині, проявився образ Спасителя [+ВІДЕО]

В кожному разі не щодня побачиш те, за чим нині їдуть люди на Демидівщину, до села Вербень. У тамтешньому лісі на зрубі звичайної берези виявили зображення розп'яття із Христом на ньому. Місцевий священик такий знак розтлумачив як Божий заклик до покаяння, віряни охоче відгукнулися. Тож березу, яка мала піти на дрова, тепер розпиляли на реліквії.
Березу із хрестом у стовбурі зрізали разом із іншими березами й грабами. Зачистили півтора гектара площі. Нічого аномального лісоруби не помітили.

І як розгледіли на березовому зрубі хреста — робота зупинилася, — пригадує лісник. За бензопили боялися братися.

Один такий зруб лісник приніс і до свого дому. Тепер до нього паломниками приходять сусіди переконатися у диві на власні очі.



Зображення символу віри на зрубі берези місцевий священик вважає божим знаком до покаяння. Й порівнює з хрестом на своїх грудях.

У селі Вербень у знамення уже повірили всі. До місця у лісі, де росла береза, дорога не близька й засніжена. Але місцеві жителі залюбки проведуть й підвезуть кожного паломника.

Площу від старих дерев лісівники зачищають під молоденький ліс із модрини, дуба й черешні. А от що робити із пеньком з зображенням Спасителя, який залишився у землі, вони поки не вирішили.

Міс Рівненщина 2011

Фіналістки “Міс Рівненщина-2011» розпочали репетиції в «Червоній калині» [ФОТО]

На завершальний етап підготовки виходить четвертий обласний конкурс «Міс Рівненщина». З березня фіналістки конкурсу розпочали двотижневу підготовку в санаторії «Червона калина».

МИНУЛЕ НЕ ВЕРНУТИ

Збірка віршів "МИНУЛЕ НЕ ВЕРНУТИ" Автор Олексій Савчин ТЕЧУТЬ ЛІТА Течуть літа, мов  хвилі  У безвість неосяжну  Пристрасні, гіркі...