суботу, 29 жовтня 2011 р.

На Храмовому святі

Митці поліського села...

"ХАЙ В НАС І У ВАС ВСЕ БУДЕ ГАРАЗД !"


Краса  і криза не сумісні
Хто сказав що село помирає?
Почесний гість Наконечний Ф.Й.


... Був на концерті в БК. Організовано
чудово, чествували старожилів, "молодожонів" з золотим весіллям, гарна
концертна програма. В фойє - виставка творчості народних умільців.
Унікальні експонати, навіть не віриться на що ми здатні...
27.10. 2011

вівторок, 25 жовтня 2011 р.

З ПРАЗНИКОМ !

Церква була освячена 130 років тому, на свято Параскеви Сербської у 1881р.
Сільський, типовий дерев"яний  православний храм московського патріархату, розташований на найвищому пагорбі села, в його центрі. Не багатий,скоріше бідний. На церковному подвір’ї ростуть старі буки та кущі бузку, які й створюють атмосферу затишку та спокою.
 Добре пам’ятають односельці  священиків Федора Шилана, Петра Кукурудзу, Петра Бичковського, Григорія Крупенко, Анатолія Волощука. Божою милістю слова духівників залишались у серцях мирян, укріплювали їх у вірі, даючи наснагу звершити духовний подвиг заради спасіння. А надійними помічниками настоятелів були диякони Кіндрат Кірков, Андрій Мичка. Не можливо оминути добрим словом  Олексія Лук’яновича Гаюна, який майже 30 років був справжнім помічником пастора й незмінним старостою. 


Церковнослужителі кажуть, що іменини храму – це день, коли віруючі звертаються з молитвою до покровительки, а вона виконує усі їхні прохання. А освячення в таке свято прирівнюється до Йорданського. 27 жовтня, коли православний світ вшановує Святу Параскеву, в нашому селі Немовичі храмове свято.

пʼятницю, 21 жовтня 2011 р.

Вирка - глибинка поліського краю.

До села веде розбита шосейна дорога.

 Невеличке село, що мальовничо розкинулось на встеленому розкішним багрянцем полі-килимі. Мешканці його – щирі душею селяни, більшість пенсіонери, які живуть ще за тими, призабутими для багатьох, давніми українськими звичаями. Ось з димаря стелеться сивий дим і розлягається клубами між чепурних селянських хат. А недалечко сумлінний господар зі спітнілим чолом переорює на зиму лан. У селі мешкає 311 осіб, молоді й дітей не надто багато, але вони – найбільша його гордість. Кожен любить Вирку, бо тут стежками бродив босоніж, омиваючи ноги вранішніми росами, бо виколиханий у піснях солов’їв і на материнських руках, які щоденно тяжко трудились на землі. Рідне село. Милішої землі ніж та, де зростав, немає в цілім світі. Хтось каже про Вирку «кінець географії», а люди, які народилися в цім краї, називають раєм.  До сих пір тут немає природного газу, дорога не асфальтована, встелена бруківкою, проте Вирка живе.  Народжуваність  стабільна впродовж декількох років, діють початкова школа, ФАП, клуб, заклади торгівлі, храм Іоанна Богослова та будинок молитви.


 Їхати у Вирку не так і далеко.Це молодий, післявоєнний населений пункт. Колись у довколишній місцевості розміщувалось дуже багато хуторів, де мешкали великі родини польських осадників. Утворилося село в роки колективізації. За часів Польщі діяли в ньому школа на 370 місць і костел. Цінною пам’яткою є польське кладовище, створене тут ще до 1943 року. Уже впродовж двох років  село зустрічає польських паломників, які навідуються, аби віддавати належну шану предкам, похованим на нашій, поліській землі. 


 Село це від районного центру надто далеко, тож важливо, щоб і медичну допомогу, і хороші знання жителі від старого до малого отримували за місцем проживання. Багато питань вдалося вирішити без затрат коштів власного чи районного бюджетів. Позаяк цей населений пункт Великовербченської сільради, як і два інші, розташовані в радіусі 30-кілометрової зони Рівненської АЕС. Відповідно до програми «Укратом» щороку на розвиток інфраструктури сільська рада отримує кошти згідно з поданими проектами та кошторисами. Таким чином, у Вирці вже вдалося успішно вирішити багато актуальних для громади проблем, і люди не приховують задоволення. Тут функціонують клуб і публічно-шкільна бібліотека – сільський центр інформації, куди місцеві мешканці навідуються почитати періодику, взяти книги й зрештою просто поспілкуватися.  У початковій школі цьогоріч за парти сіли 15 учнів. У школі встановили нові вікна, кошти на які отримали згідно з згаданою програмою «Укратом». Впорядкували й коридор. Будівля ця діє ще з 1951 року, весь час опалювали її грубками, а цьогоріч придбали електричні конвектори, якими задоволенні і учні, і педагоги.Очевидно, не зайвим буде хоч один комп’ютер, бо ні в школі, ні в бібліотеці його ніхто ще не бачив.


Є храм Іоана Богослова.  Церкву збудували на кошти місцевих жителів майже 16 років тому. Сьогодні цей острівець духовності радо відвідують дорослі та діти, щоб причаститися Тіла й Крові Христових, пізнати щедроти Господньої любові, які рясно сіє в їх душі місцевий батюшка. У храмі є образ Спасителя, який кровоточить уже впродовж трьох років.  П’ять років тому оновилася також ікона Казанської Божої Матері. Нині обидві святині представлені для поклоніння. 


 Мешканці ж Вирок дуже товариські, допомагають один одному і в роботі, і в піснях. Залюбки розповідають про своє сільське буття, радіють реконструкціям у школі та клубі. А наболілою проблемою селян є відсутність робочих місць. Адже крім державних установ, є ще два заклади торгівлі, приватна пилорама.Ось і все. Жодного підприємства, де б молодь могла працювати. А скільки землі заростає чагарниками! Не менш наболілим є транспортне сполучення: у село лише двічі на тиждень приїжджає автобус. В інші дні громадяни добираються шкільним до Великого Вербчого, а вже звідти - до районного чи обласного центрів. 

вівторок, 11 жовтня 2011 р.

Транспортувати авіабомбу небезпечно.



Підготовка до будівництва у Сарнах ледь не обернулася трагедією для власників приватної ділянки та їх сусідів. Минулої п’ятниці, 7 жовтня, заливаючи фундамент для льоху, вони знайшли авіаційну бомбу часів Другої світової війни.

Промисловість Сарненщини 2011-го

Сарненський залізничний вокзал
Промисловий комплекс Сарненського району охоплює 4 провідні галузі – добувну, харчову, деревообробну, машинобудування та обробки металу, й нараховує понад 60 промислових підприємств.

пʼятницю, 7 жовтня 2011 р.

Полісся - край неймовірної первозданної краси знаходиться на краю загибелі

Мій рідний край -   Полісся - край неймовірної первозданної краси знаходиться на краю загибелі. Ліси, порослі віковими дубами, соснами і ялівцем, найчистіше повітря, просочене цілющим хвойним ароматом.

понеділок, 3 жовтня 2011 р.

Престольний празник в нашому селі


27 жовтня за народним календарем День святої Параскеви.
Престольний празник в нашому селі.
Якщо в цей день погода нестійка: «сиро, грязно  надворі, то до сухого снігу,
до справжньої зими, залишається 4тижні».
Хоча в цей день й не буває сухо  .
Перша церква була збудована у 1721 році, але не  збереглася. 
У 1881 році знову збудували церкву, яка діє і по даний час. 
Крім церкви у селі діяв римо-католицький костел.
 Поряд було католицьке кладовище. 
Православне кладовище знаходилось за церквою, внизу.
Нова церква була збудована на пожертвування селян і священика Василя Петровича Боровського.Псаломщиком був Аристарх Федорович Левицьки (з 1858року), 
пономарем – Іван Васильович Якимович (з 1843 р.).В П. Боровським – з 1868 року.
 Вперше відправа у церкві відбулась на свято Преподобної Параскеви Сербської
Тому і престольний Празник у Немовичах відмічається на це  свято.

МИНУЛЕ НЕ ВЕРНУТИ

Збірка віршів "МИНУЛЕ НЕ ВЕРНУТИ" Автор Олексій Савчин ТЕЧУТЬ ЛІТА Течуть літа, мов  хвилі  У безвість неосяжну  Пристрасні, гіркі...