У лісах не загубився Карасин…
Ольга ЛОТОЦЬКА
Фото Василя Сосюка.
Обсипана багрянцем опалого листя бруківка, якою їхали до Карасина понад годину, здавалось, не закінчиться ніколи. Нерукотворну красу має ця віддалена місцевість – заворожує сосновий бір, виблискує придорожна канава, яку місцями завалили деревами бобри. Коли ж з’явилося в цих лісових нетрях село? З чим пов’язана його загадкова назва?
«Кара сину»
Мешканці глибинки стверджують, що назва їх населеного пункту походить від словосполучення «кара сину». Колись, мовляв, батько відправив свого неслухняного сина господарювати на віддалений хутір. Такою була кара для нього.
«Уперше відвідати Карасин мені випало в 1947 році, - писав відомий сарненський краєзнавець Володимир Лєснічук. – Добирався до нього на волах від Карпилівки лісовим путівцем. Між цими селами, відразу за містком через річку Лисницю, побачив односторонню алею з ялин і декількох каштанів, праворуч від них - фундаменти житлових будинків і бараку, а поруч – старий фруктовий сад. Отже, тут був фільварок. За словами старожилів довколишніх населених пунктів, у цій місцині жив пан Гавронський, який мав солідну лісову дачу, великий сінокіс з осушувальною системою, ставки, де розводили рибу, а також цегляний завод. Щоправда, сам він багато подорожував, тому хазяйнувала завзята, але зла й мстива пані. У селі на той час був один телефонний апарат, детекторний радіоприймач і чотири гасових лампи. Довкола - ліси та болота. Похмурий пейзаж оживляло лише велике мальовниче озеро з карасями та в’юнами. До речі, карасинські сушені в’юни тримали тоді монополію на Сарненському базарі».
Перша згадка про Карасин, що відомий з 1544 року, є в архіві польських землевласників Любертовичів–Самчуків. Дані ХІХ століття трактують, що село розкинулося біля озера Карасин з водним плесом понад 16 га та притоки Случа, річечки Лисниці, й належало до Любиковицької волості. Діяла тут церква святого Василя Великого, яку побудували за кошти парафіян. Храм був приписаний до села Карпилівка, розташованого на відстані 15 верст.
«Уперше відвідати Карасин мені випало в 1947 році, - писав відомий сарненський краєзнавець Володимир Лєснічук. – Добирався до нього на волах від Карпилівки лісовим путівцем. Між цими селами, відразу за містком через річку Лисницю, побачив односторонню алею з ялин і декількох каштанів, праворуч від них - фундаменти житлових будинків і бараку, а поруч – старий фруктовий сад. Отже, тут був фільварок. За словами старожилів довколишніх населених пунктів, у цій місцині жив пан Гавронський, який мав солідну лісову дачу, великий сінокіс з осушувальною системою, ставки, де розводили рибу, а також цегляний завод. Щоправда, сам він багато подорожував, тому хазяйнувала завзята, але зла й мстива пані. У селі на той час був один телефонний апарат, детекторний радіоприймач і чотири гасових лампи. Довкола - ліси та болота. Похмурий пейзаж оживляло лише велике мальовниче озеро з карасями та в’юнами. До речі, карасинські сушені в’юни тримали тоді монополію на Сарненському базарі».
Перша згадка про Карасин, що відомий з 1544 року, є в архіві польських землевласників Любертовичів–Самчуків. Дані ХІХ століття трактують, що село розкинулося біля озера Карасин з водним плесом понад 16 га та притоки Случа, річечки Лисниці, й належало до Любиковицької волості. Діяла тут церква святого Василя Великого, яку побудували за кошти парафіян. Храм був приписаний до села Карпилівка, розташованого на відстані 15 верст.
Немає коментарів:
Дописати коментар