ПЕРША ЗГАДКА ПРО НАШЕ СЕЛО НЕМОВИЧІ СЯГАЄ 1293 РОКУ

Давня історія Степанського князівства і відповідно нашого краю не дістала належного відбитку ні в спеціальній літературі, ні в дослідженнях археологів. Коротенькі статті в енциклопедіях та довідниках, серед яких найкраща М. Максимовича «О городе Степань», опублікована в часописі «Киевлянин» в 1850 році, не передають і десятої частини тогочасного минулого краю.  Там, де починались болотяні заплави, починаються волинські історичні поселення-пам’ятники, зокрема Городець, Корост, Немовичі, Кричилськ.

 Завдяки дослідженням вихідця із Степаня, літератора, члена Національної спілки краєзнавців України, старшим викладачем кафедри релігієзнавства Національного університету «Острозька академія Валерія Войтовича вдалося віднайти досить вагомий і цінний документ, у якому літописну згадку про містечко Степань, як центр самостійного Степанського князівства в записі про події 1292 р. відноситься до 1005 р., тобто на 285 років раніше офіційної. Ось це історичне свідчення: в «Турове в лето 6513 (1005 р.) до Турівської єпархії Пінська, Новогрудка, Городні, Берестя, Вовковийська, Здітова, Нобеля, Степані, Дубровиці, Висоцька, Слуцька, Копиля та інших міст», яке варто віднести до більш пізніших часів, однак сам перелік дає уявлення про значну територію цієї єпархії.
Ця історична грамота сьогодні знаходиться в Російській державній бібліотеці
(збор Троіцкай лавры, № 714, арк.. 73-74 адв.), інформація про яку подається у книзі «Іканапіс Заходняга Палесся XVI–XIX ст.ст./В.Ф.Шматау, І.Вецер, М.П.Мельнікаву і ін.; навук. Ред.. В.Ф.Шматау; Ін-т мастацтвазнавства, етнографії і фольклору ім..К.Крапіви НАН Беларусі. – Мінск: Беларуская навука, 2002. – 349с.: іл.. 

Відповідно на такий же термін і пересунулись інші дати.

З цих поселень у X столітті на прип’ятських землях дреговичів виникло Туровське князівство, яке ввійшло до складу Київської Русі. По смерті Мстислава Великого в 1132 році єдність земель Київської Русі лишалась чисто номінальною. Землі, на яких виникло містечко Степань, стали пограниччям Волинської і Туровської земель. Процес розпаду Туровського князівства прискорився в другій половині XII столітті при синах Юрія Ярославича. Найсильнішим відламком Туровського князівства стало Пінське князівство, від якого, в свою чергу, в XIII столітті відділився уділ Дубровиця. Дубровицький князь Олександр загинув у 1223 році в битві на Калці. Пінські та дубровицькі князі пробували розширити свої володіння за рахунок Волинських земель, використовуючи складне становище Романовичів. Особлива активізація їх діяльності припадає на 1228-1232 роки, коли велася боротьба за спадщину луцького князя Мстислава Німого та його сина Івана.
Напевно, в цей період на границі волинських володінь і виникло Степанське князівство, до  якого у 1293 /6801/ році входили найбільші тогочасні поселення Погорини і Надслуччя:  Степань, Корост, Кричильск, Немовичі, Кобрин… /М. Максимович .1850 р./ До Погорини належали також Кам’янець, Городно, , Дубровиця, Столин, Давид-Городок і прикордонний Корчик^[1].

 Кордон з Київським князівством простягався вздовж правого берега Горині. З кінця XII сторіччя Корецький вузол оборони остаточно був закріплений за волинськими князями. Разом з Корецьком сюди входили Сапогинь, Куніль і Гольське. Після походів Ярослава Ізяславича у 1173-1174 роках прикордонною річкою стала Случ.

З початку ХІІІ століття південна частина Погорини влилася до складу Луцького князівства і   належали князям Острозьким.

Північна частина розпалася на Городельське, Степанське і Дубровицьке князівства, що сформувалися на підвалинах Дорогобузького і Пересопницького князівств^[6].

Погорина згадується в «Повісті минулих літ» під 1097 роком і в Іпатіївському літописі під 1235 роком під час війн Данила Галицького з князями Ізяславом Мстиславичем і Михайлом Чернігівським.