Лише любов робить нас вічними, лише вона дозволяє вбити розчарування, біль, зупинити час. Неодноразово можна було почути ці слова із екранів телевізорів, із уст тих людей, що з’єднували тисячі сердець у РАГСі. Ці слова були і будуть віщими для поетів минулого, сучасного, майбутнього. Та це лише слова. Слова, які не завжди підкріплені щирістю і правдою.
Ти зустрічаєш людину, із якою хотіла чи хотів би прожити все життя, стати на весільний рушник і дати клятву вічного кохання перед ім’ям Господа, перед законом, перед людьми і в першу чергу перед самими собою. Та тайфун любові, щирості, вічних клятв швидко минає, і з цим просочується істина. Неодноразово мені доводилося бувати на весіллях у своїх друзів, знайомих, і в більшості випадків було дійсно очевидно, що це любов. Та нещодавно моя давня подруга запросила мене на весілля до себе. Спочатку я була здивована, бо, знаючи її, я не могла подумати, що вона вийде заміж так рано- лише у 20 років. Та потім я зробила висновок для себе, що це дійсно кохання.
Бентежна підготовка до цього дійства породжувала все більше суперечок між нареченими.В деякі моменти мені здалося, що моя подруга взагалі відмовиться виходити за нього заміж. Але все найнесподіваніше очікувало гостей попереду. Коли наречені стояли на весільному рушнику, то між вічними обітницями прозвучала мимохіть фраза, яку, мабуть, почули не всі. « Після весілля можна було б і розлучитися!». Почути це було жахливо. Невже отак ця пара намагається зіпсувати собі життя? Одруження заради розваги чи просто так заради показухи? Це було незрозуміло. Лише вносили ясність стосунки між нареченими – вони були зовсім не схожими на стосунки двох закоханих. Вже з перших хвилин сильні почуття зникли, і своє місце зайняли лайливі пустотливі слова між ними, а також дратівливість і сльози. Відгуляли весілля, і повернулися до суворих буднів. Здавалося б, що однією із причин суперечок на весіллі були хвилювання, які властиві чи не кожній закоханій парі. І після цього повинні були б наступити спокійні будні. Та все навкруги лише загострювало ситуацію. Виявилося, що за період їхнього щирого кохання, що тривало пів року, вони зовсім не знають одне одного, і взагалі не готові жити разом. Все зникло, так і не з’явившись. Сумно було спостерігати за моєю подругою, коли вона намагалася все врятувати, чудово усвідомлюючи, що вже пізно що- небудь змінювати.
І так за зовсім малий проміжок часу – за 15 днів пара приймає рішення про розлучення.Чи це було правильно? Навіть не варто було роздумувати. Усе минуло так швидко, що моя подруга не могла в це повірити. Сильні почуття зовсім не були такими, та не слід на цьому зупинятися, адже життя триває. У двадцять років для молодої людини відкриті всі шляхи, і варто лише обрати. А от вибір залежить лише від нас!
Галина
Немає коментарів:
Дописати коментар