Наше життя- це невтомний рух, прогрес та еволюція і це стосується кожного аспекту нашого життя, в тому числі і релігії. З огляду на різні історичні події у світі розвинулись безліч вірувань, деякі з них вже давно забуті, а деякі заполонили майже цілу земну кулю. Релігія є однією з найдавніших форм суспільної свідомосі – однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного. Своєрідного томущо у кожного своє розуміння релігії та віри. Так, саме релігії та віри, адже ці поняття не є тотожними. Але як зрозуміти віруюча людина чи релігійна?
Кожному з нас хоча б раз зустрічалась особа, яка хреститься біля кожної церкви та б’є себе в груди, мовляв, “подивіться, який я побожний”, а одразу після цього починає лаїтись і його вважатимуть правидним християнином, адже кожної неділі він ходить до церкви, а іншого, який не порушує Заповіді Божі та носить віру у діші вважатимуть атеїстом, оскільки він не відвідує церкви. Але чи справедлива така оцінка соціуму? Як на мене – ні. Для мене віра – це дещо духовне та інтимне, що не потребує демострації та широкого розголосу, натомість релігія – це суспільний інститут, сукупність вірувань та віровчень. На справді, я давно перестала любити ходити до церкви (за виключенням Різдва та Великодня), оскільки не раз спостерігала, як промова священника, яка проникає у кожну клітинку тіла, перебивається балачками коліжанок, які діляться останніми плітками. Ці люди не усвідомлюють першочергового призначення Храму, для них він — вдале місце потеревенити та “засвітитись” перед сусідами.
Уже давно церка перетворилась на прибутковий бізнес, а священники відкрито зловживають своїми обов’язками. Яскравим приклпдом цього є Патріарх Кирил, фото якого в дорогих авто та не тільки, неодноразово миготіли на шпальтах газет. Таких людей наврядчи можна назвати “віруючими”, але злегкістю – релігійним, адже він Патріар. У суспільсві відбувається невілювання цінностями. Тепер, фальшиву сприймають за істину, а істину за фальшивку. Як наслідок, не має чіткої межі між релігією та вірою. Не зважаючи та мпорідненість цих потять, вони все ж позначують різні поняття. Звісно, якщо уявити собі антиутопію, ці поняття будую єдиним цілим, але у сучасному світі це не можливо, оскільки ми живемо у маргінальному суспільстві.
Я не можу назвати себе релігійною людиною, адже не відвідую церкви та не пам’ятаю коли останній раз сповідалась, але з впевненістю — віруючою, томущо важаю, що головна сповідь відбувається у серці і жодні слова не зможуть очисти душу, якщо людина не відчула каяття, а сила молитви не залежить відмісця де її промовляють.
Бухтоярова Юлія
Немає коментарів:
Дописати коментар