Навіть знімки квітучого лляного поля сьогодні в Україні стали швидше раритетом, ніж реальністю. Ще у 2002 році посіви цієї технічної культури у порівнянні з 1991 роком скоротилися майже на 85 відсотків. А за десять наступних років льонарство в Україні фактично зникло.
У 90-х роках ХХ століття наша країна була одним із світових лідерів у виробництві льоноволокна (13-14 відсотків його світового обсягу). Вітчизняна легка промисловість щорічно використовувала 40 відсотків виробленого льоноволокна, а решта 60 — реалізовувалися за кордоном. Про масштабність цього напряму сільського господарства свідчить той факт, що первинною переробкою льону займалися 44 льонозаводи у Волинській, Житомирській, Чернігівській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській та Сумській областях. На сьогодні левова частка цих підприємств втрачена назавжди.
Керівник Сарненської райдержадміністрації Анатолій Остапчук до останнього часу не міг повірити, що ця галузь є збитковою, а тому льон в очолюваному ним раніше господарстві у районі сіяли ще навіть у минулому році. Каже, що останні партії льону-довгунця фактично за символічну ціну продали у Коростень та Київ. Проте у цьому році повністю відмовилися від вирощування цієї культури, щоб не вийшло так, як у відомому анекдоті: «Хватить дядьку торгувати, бо нема чим здачі дати».
Між тим, аналітики зазначають, що основна причина занепаду льонарства в Україні – це відсутність стабільної державної підтримки галузі, її нездатність ефективно функціонувати в ринкових умовах, відсутність досконалих ринкових механізмів, відсталість технологій та їх недостатня забезпеченість виробничими ресурсами. Тому більшість товаровиробників льону відмовились від його посіву. В той же час тканини, що виробляються з льоноволокна, а також поєднаного з ним бавовняного чи синтетичного волокон, користуються великим попитом у населення.
А при правильному підході і сприятливих економічних умовах вирощування льону – це не лише прибуткова справа, це ще й робочі місця. У кращі роки розвитку льонарства на Рівненщині, наприклад, у цій галузі було задіяно до 30 тисяч людей. У головному управлінні сільського господарства і продовольства облдержадміністрації стверджують, що тема відродження льонарства взагалі зараз не на часі і про неї можна буде говорити лише через років десять. За словами першого заступника начальника управління Надії Переходько, сьогодні в держави інші пріоритети, треба дбати про продовольчу безпеку, а льонарство є збитковим, високозатратним та високотехнологічним, відсутні ринки збуту, і, якщо навіть теоретично уявити, що з льону пошиють костюм, то його собівартість буде надзвичайно висока і попиту на нього не буде.
— Для чого нам, аграріям, відроджувати льонарство, коли ми його мали і закопали через те, що це волокно нікому не було потрібне, — констатує Надія Переходько.
— Сьогодні займатися льоном нікому. Сільська жінка скоріше піде в ліс по чорниці чи журавлину і заробить за день живі гроші, ніж цілий сезон доглядатиме за льоном, щоб врешті-решт отримати копійки, — висловив свою думку екс-керівник управління сільського господарства ОДА Віктор Рудницький.
За даними головного управління сільського господарства і продовольства, цьогоріч в Україні посіяно лише приблизно 3 тисячі гектарів льону, в той час як до 90-х років тільки на Рівненщині льоном-довгунцем засівалося майже 20 тис. га.
Можливість вирощування льону на Рівненщині не відкидає власник Рівненського льонокомбінату Олег Червонюк:
— Льонарство цікавий і перспективний напрям для Рівненщини. Льонокомбінат зробив перший крок і запровадив на підприємстві виготовлення тканини. Робимо її з імпортної сировини. Мене часто запитують, коли я почну робити тканини з вітчизняного льону. А я тоді відповідаю: покажіть мені його. Особисто я сьогодні не маю можливості вкладати кошти у вирощування льону, купувати спеціалізовану сільгосптехніку тощо. Це зовсім інший напрям діяльності, до якого за сприятливих економічних умов можна буде повернутися. Скажу більше, я в депутати якраз і збираюся для того, щоб «розворушити» в Україні легку промисловість. Якщо вона працюватиме, то й льон сіятимуть. Більше того, я не посоромлюся навіть заявити, що льонарство на Україні буде, якщо за це візьметься Червонюк. До речі, у Голландії, Бельгії та Франції, де теж є ліси, а в них ростуть ягоди і гриби, разом із тим вирощують і льон. І вони не соромляться експортувати його в Китай і на цьому заробляти.
Загалом в Україні упродовж двох десятиліть складалася дивовижна ситуація. Важко назвати хоча б одну галузь сільського господарства, а за великим рахунком і всієї вітчизняної економіки, якою було б вигідно займатися в нашій державі. Усе затратне, збиткове, простіше купувати чуже — воно дешевше і проблем менше. Разом із тим є приклад сусідньої Білорусі, де все сільське господарство працює як годинник.
«Так то ж Білорусь», – скажете ви. Відповім риторично: а хіба ми гірші?
• Василь Бурченя
Керівник Сарненської райдержадміністрації Анатолій Остапчук до останнього часу не міг повірити, що ця галузь є збитковою, а тому льон в очолюваному ним раніше господарстві у районі сіяли ще навіть у минулому році. Каже, що останні партії льону-довгунця фактично за символічну ціну продали у Коростень та Київ. Проте у цьому році повністю відмовилися від вирощування цієї культури, щоб не вийшло так, як у відомому анекдоті: «Хватить дядьку торгувати, бо нема чим здачі дати».
Між тим, аналітики зазначають, що основна причина занепаду льонарства в Україні – це відсутність стабільної державної підтримки галузі, її нездатність ефективно функціонувати в ринкових умовах, відсутність досконалих ринкових механізмів, відсталість технологій та їх недостатня забезпеченість виробничими ресурсами. Тому більшість товаровиробників льону відмовились від його посіву. В той же час тканини, що виробляються з льоноволокна, а також поєднаного з ним бавовняного чи синтетичного волокон, користуються великим попитом у населення.
А при правильному підході і сприятливих економічних умовах вирощування льону – це не лише прибуткова справа, це ще й робочі місця. У кращі роки розвитку льонарства на Рівненщині, наприклад, у цій галузі було задіяно до 30 тисяч людей. У головному управлінні сільського господарства і продовольства облдержадміністрації стверджують, що тема відродження льонарства взагалі зараз не на часі і про неї можна буде говорити лише через років десять. За словами першого заступника начальника управління Надії Переходько, сьогодні в держави інші пріоритети, треба дбати про продовольчу безпеку, а льонарство є збитковим, високозатратним та високотехнологічним, відсутні ринки збуту, і, якщо навіть теоретично уявити, що з льону пошиють костюм, то його собівартість буде надзвичайно висока і попиту на нього не буде.
— Для чого нам, аграріям, відроджувати льонарство, коли ми його мали і закопали через те, що це волокно нікому не було потрібне, — констатує Надія Переходько.
— Сьогодні займатися льоном нікому. Сільська жінка скоріше піде в ліс по чорниці чи журавлину і заробить за день живі гроші, ніж цілий сезон доглядатиме за льоном, щоб врешті-решт отримати копійки, — висловив свою думку екс-керівник управління сільського господарства ОДА Віктор Рудницький.
За даними головного управління сільського господарства і продовольства, цьогоріч в Україні посіяно лише приблизно 3 тисячі гектарів льону, в той час як до 90-х років тільки на Рівненщині льоном-довгунцем засівалося майже 20 тис. га.
Можливість вирощування льону на Рівненщині не відкидає власник Рівненського льонокомбінату Олег Червонюк:
— Льонарство цікавий і перспективний напрям для Рівненщини. Льонокомбінат зробив перший крок і запровадив на підприємстві виготовлення тканини. Робимо її з імпортної сировини. Мене часто запитують, коли я почну робити тканини з вітчизняного льону. А я тоді відповідаю: покажіть мені його. Особисто я сьогодні не маю можливості вкладати кошти у вирощування льону, купувати спеціалізовану сільгосптехніку тощо. Це зовсім інший напрям діяльності, до якого за сприятливих економічних умов можна буде повернутися. Скажу більше, я в депутати якраз і збираюся для того, щоб «розворушити» в Україні легку промисловість. Якщо вона працюватиме, то й льон сіятимуть. Більше того, я не посоромлюся навіть заявити, що льонарство на Україні буде, якщо за це візьметься Червонюк. До речі, у Голландії, Бельгії та Франції, де теж є ліси, а в них ростуть ягоди і гриби, разом із тим вирощують і льон. І вони не соромляться експортувати його в Китай і на цьому заробляти.
Загалом в Україні упродовж двох десятиліть складалася дивовижна ситуація. Важко назвати хоча б одну галузь сільського господарства, а за великим рахунком і всієї вітчизняної економіки, якою було б вигідно займатися в нашій державі. Усе затратне, збиткове, простіше купувати чуже — воно дешевше і проблем менше. Разом із тим є приклад сусідньої Білорусі, де все сільське господарство працює як годинник.
«Так то ж Білорусь», – скажете ви. Відповім риторично: а хіба ми гірші?
• Василь Бурченя
Немає коментарів:
Дописати коментар