До самої своєї смерті 28 лютого 2012 року Вона пам’ятала прізвище тих дубнівських катів - Агапов, Шевченко і Фролов. Не добившись від неї жодних зізнань («с тебя бы хорошый шпион получился», - казали їй), вони її, всю синю та закривавлену, просто викинули у двір. Насилу дісталася вона до батьківської хати. А через добу по неї приїхали і запроторили в тюрму міста Рівного. Там тактика допитів була іншою: їй два тижні не давали спати. Увечері для всіх був «відбій», а її тягли на допити, вранці усім «підйом», а її відводять у загальну камеру. А вдень уже конвой слідкував, щоб сестра часом не задрімала, і так було два тижні.
Лише в тюрмі на очній ставці у слідчого вона дізналася, що доніс на неї в органи сільський хлопець, який хотів, щоб вона вийшла за нього заміж, а вона йому відмовила: «Якби ти один був на цьому світі і я одна, все одно за тебе не пішла б».
Сестра Ганна, на той час, зрештою, ще дівчисько, адже їй був тоді двадцять один рік, цей іспит людяності склала з гідністю. Не раз, розмовляючи з нею, я дивувався - ну, звідки у неї стільки сили, мужності, терпіння, волі. Щоб пройти тим шляхом, що їй випав, і не зламатися...
Про криївку в лісі знала не одна сестра, знали про неї і ще дві старші жінки, їх теж схопили в лісі. Можливо, хтось із них не витерпів катувань, бо вояки з криївки опинились у тюрмі. І дуже швидко ці хлопці «попливли». Один із них сказав на слідстві, що Ганна була його коханкою - тюремний лікар це заперечив. Другий вояка на очній ставці у слідчого, коли сестра сказала, що не знає його і бачить уперше, вибухнув: «Ну що вона меле, що не знає, ви подивіться на її сукню!». І він загорнув низ холоші своїх штанів - там була підшита така сама лиштва, як і її сукня. А було так. Сестра вже уміла трохи шити одежу. А той у криївці уже зовсім обірвався, то вона за свої гроші купила якогось краму й пошила йому штани. Краму було обмаль, тому вона внизу штанів підшила лиштву із залишків клаптиків від своєї сукні. То вояка за те, що сестра годувала його, обшивала, - віддячив тим, що сказав слідчому, що вона бреше. Сестра розплакалася, і конвой її вивів, а вояк їй услід голосно крикнув: «ти не думай, що тюрми будували для коней».
Вирок закритого військового трибуналу сестрі був суворий: двадцять п’ять років таборів і п’ять років поселення з «поражением прав».
Звільнили її достроково, після смерті Сталіна, 1956 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар