ПРЕЦЕДЕНТ

Вкотре замислююсь над тим, на скільки байдужими є молоді люди, що народилися у незалежній Україні. У роки тотального нищення та обезчещення нашої держави усі просто сидять з пляшкою пива в «гнилому» кабаку і, прикурюючи чергову цигарку, заходяться смородіти своїми задимленими матюками. А потім, заходячи у власну оселю, вмикають телевізор і у вечірньому випуску новин з презирством осуджують тих череватих ослів, яких ми називаємо народними депутатами.

Щовечора одні і ті самі новини – той розквасив носа іншому, інший зомлів від тухлого яйця, а ще один купив собі новий вулик і «гудить» за гроші так званої «лікарні майбутнього». От тільки чиє майбутнє хотіла врятувати американська українка тепер остаточно відомо – п’ятеро діточок же ж треба вивчити за кордоном та ще й собі нову віллу прикупити десь у Карпатах, а щоб підлікуватись – так і «Феофанія» підійде (ще декілька десятків мільйонів стирчить «із-за пазухи»).

А те, що чинного президента України давно називають «прецедентом» нікого уже і не хвилює. Цей недолугий паразит, наче кусочки торта, роздає українські землі москальським олігархам, які вже давно приватизували чи не половину нашої землі. А тут кримський голова намагається «змогильовити» та ніби унезалежнити АРК. Та всі давно зрозуміли, що він – це черговий тхір з «блакитно-білого» лісу, який намагається обгидити все, що можна, а потім лопатою гребти «зелень», а не «капаті», – як казав наш прем’єр Микола Янович Азаров-Пахло (мабуть не дарма змінив прізвище). А ми чекаємо, доки хтось замість нас скаже «Ні!» чинній владі, яка здеморалізувала значення Верховної Ради як основного управлінського органу нашої держави.

А потім, коли усе наче і внормується, ми гордо скажемо: «Так я ж теж підтримував тих, хто стояв день і ніч на майданах міст». Шкода, але ми не українці, ми не варті жити на цій великій землі, що зветься Україною, адже віддаємо її тим, у кого наші предки відвойовували її століттями. Тому, друзі, скажу вам так, сидіть і надалі у напівтемних кабаках, пийте пляшку помийного пива, куріть розжарену цигарку, викрикуючи паплюжливі матюки, але знайте, що потім не скажете своїм дітям – я патріот, бо народився у незалежній Україні і всю молодість провів під синьо-жовтим стягом, бо їм буде байдуже, адже вони народяться десь там, де не знають як звучить українська мова… Тож не звинувачуймо завтра інших у тих помилках, які ми так бездумно чинимо сьогодні…

Саша