Але не вдень, коли все навколо так банально і просто, а вночі, коли навіть не завжди приваблива провінційність набуває особливих, незвичних, навіть таємничих рис. Подорож почнемо від перших воріт міста, які дали початок життю нашій неофіційній столиці Західного Полісся – станції Сарни. Прошу на пішохідний міст! На ньому і починається диво… Навколо сотні вогнів перегукуються між собою, під ногами лунає музика залізниці, вона є повсюди, щоденно змішується з ритмом серця кожного жителя міста. Гудки тепловозів відбивають такт нашої подорожі ніби своєрідного танцю у колі мостів.
На схід видніються золоті бані Свято-Покровського собору. А на заході Ваш погляд обов’язково зупиниться на хресті, який яскраво світиться темної літньої ночі. Це Переображенський костел римо-католицької церкви. Пропоную відправитись туди. З наближенням до нього відчувається духовне піднесення, щось майже міфічне. Цьому сприяє архітектурний стиль споруди – романський, що вражає своєю масивністю та величчю. Торкніться легенько гладкої кам’яної стіни, огорнутої м’яким місячним сяйвом. Тиха і спокійна енергія випромінюється тут усюди. Зайдемо всередину. Ви застигнете на місці…
Не дивно: орган, дубові лави та колони до середини обрамлені мармуром – вражаюче! Погляньте! Промінь на обличчі образу Матері Божої Остробрамської, повний місяць, що віддзеркалюється в її очах, не залишить байдужим жодну людину, не зважаючи на її релігійні переконання. Рушаймо далі! На вулиці нас огортає приємна літня нічна прохолода. Обіцяю, сьогодні вночі сон не візьме Вас в свої обійми, він розвіється так швидко, що Ви лише почуєте лопотіння його крил. Поруч НВК школа-колегіум - перша польська гімназія. Зверніть увагу, духовний та культурно-освітній центри - поряд.
Йдемо тихим нічним містом, не переповненим автомобілями далі, далі… Праворуч знаходиться військова частина, де проходило американсько-радяньське роззброєння ракет типу СС-20. Біля КПП розміщена саме така демонтована ракета, адже завдяки створеній тут базі ліквідації «сатани» Сарни стали відомими усьому світу. Цікаве контрастне сусідство.
Залишаючи ледь помітні сліди на сірому асфальті, ми тихо крокуємо далі бетонним мостом-велетнем, який вдруге ділить місто, за словами сарненчан, на «ту» та «іншу» сторони. Як задзеркалля чи потойбіччя - дві сторони одного міста. Навколо нас яскраві нічні ліхтарі, на фоні яких виразно виділяється висока, струнка та сувора телевежа. Сарненчани лагідно називають її рідною «Ейфелевою». Палаючі вогні міста, які не дають тепла, вони повсюди, і ніби утворюють магічне коло.
Ви постійно (та й усі туристи) подорожуєте вдень. І хоча зараз починають розвиватись нічні прогулянки водним транспортом й інколи вночі відкриваються музеї, та чи бачили Ви якого кольору нічне місто зверху, з висоти мосту?.. Таке дивне відчуття, ніби забуваєш де небо, а де земля. Наче десь там, глибоко-глибоко, щось перевернулось, впало й розбилось на тисячі яскравих скалок.
Мандруємо далі між великими житловими багатоповерхівками та мережами торгівельних комплексів до ще одних воріт міста – автовокзалу, де перетинаються важливі для країни, й навіть Європи, шляхи: Рівне–Варшава–Київ та Київ–Пінськ. Перетнемо дорожнє «кільце», в центрі якого стоїть символ майбутнього EURO-2012 – великий м’яч з символікою України та футболу. І ось наш наймолодший красень-міст, який відкриває жителям міста прямий автомобільний шлях до столиці України. Востаннє «обіймемось» із бруківкою, щоб спуститись на правий берег річки Случ. Погляньте, зліва в променях першої вранішньої зорі виблискують бані Свято-Троїцької церкви, найдавнішої у нашому місті й, до речі збудованої без жодного цвяха!
Попереду останній акорд нашої подорожі, міст, один з найстаріших залізничних мостів гілки Київ-Ковель, від якої й розрісся транспортний вузол - станція Сарни. Піднімемось на нього і мовчки поспостерігаємо за ще сонним містом. Волога вранішня прохолода бадьорить. Разом з останнім спалахом нічних зірок ми стоїмо на мосту, яким нещодавно прошумів поїзд. Знизу тече Случ. Тихо біжить спокійна прохолодна вода, але скільки ж бурхливих подій відбулось саме на цих берегах. І незвичний акорд першого паровозного сигналу в 1885році, що сполохав граційних косуль-сарн, яким пізніше ми стали завдячувати назвою нашого міста, і бурхливі події Першої світової війни, коли в Сарнах перебувала Центральна Рада, і операція «Сарненський хрест», під час Великої Вітчизняної війни …
Сонце, тим часом, першими променями осяює землю, ось вони легенько торкаються дерев, залізних мереживних конструкцій мосту і відбиваються у прозорому Случу. Скоро місто прокинеться й увійде в звичайний ритм життя.
Неподалік розташований невеличкий перегон станції Обірки, де ми прощаємось. Там Ви й сядете на потяг, щоб їхати далі на схід, чи, можливо, на захід. Екскурсій та поїздок буде ще багато, всього встигнете побачити, але, сподіваюсь, що ця подорож-танець у колі мостів нічного провінційного міста, стане для Вас єдиною й оригінальною у своєму роді назавжди.
Місце призначення наступного автостопу – невідоме. Продовжуйте рахувати кілометраж, відбиваючи такти.
На схід видніються золоті бані Свято-Покровського собору. А на заході Ваш погляд обов’язково зупиниться на хресті, який яскраво світиться темної літньої ночі. Це Переображенський костел римо-католицької церкви. Пропоную відправитись туди. З наближенням до нього відчувається духовне піднесення, щось майже міфічне. Цьому сприяє архітектурний стиль споруди – романський, що вражає своєю масивністю та величчю. Торкніться легенько гладкої кам’яної стіни, огорнутої м’яким місячним сяйвом. Тиха і спокійна енергія випромінюється тут усюди. Зайдемо всередину. Ви застигнете на місці…
Не дивно: орган, дубові лави та колони до середини обрамлені мармуром – вражаюче! Погляньте! Промінь на обличчі образу Матері Божої Остробрамської, повний місяць, що віддзеркалюється в її очах, не залишить байдужим жодну людину, не зважаючи на її релігійні переконання. Рушаймо далі! На вулиці нас огортає приємна літня нічна прохолода. Обіцяю, сьогодні вночі сон не візьме Вас в свої обійми, він розвіється так швидко, що Ви лише почуєте лопотіння його крил. Поруч НВК школа-колегіум - перша польська гімназія. Зверніть увагу, духовний та культурно-освітній центри - поряд.
Йдемо тихим нічним містом, не переповненим автомобілями далі, далі… Праворуч знаходиться військова частина, де проходило американсько-радяньське роззброєння ракет типу СС-20. Біля КПП розміщена саме така демонтована ракета, адже завдяки створеній тут базі ліквідації «сатани» Сарни стали відомими усьому світу. Цікаве контрастне сусідство.
Залишаючи ледь помітні сліди на сірому асфальті, ми тихо крокуємо далі бетонним мостом-велетнем, який вдруге ділить місто, за словами сарненчан, на «ту» та «іншу» сторони. Як задзеркалля чи потойбіччя - дві сторони одного міста. Навколо нас яскраві нічні ліхтарі, на фоні яких виразно виділяється висока, струнка та сувора телевежа. Сарненчани лагідно називають її рідною «Ейфелевою». Палаючі вогні міста, які не дають тепла, вони повсюди, і ніби утворюють магічне коло.
Ви постійно (та й усі туристи) подорожуєте вдень. І хоча зараз починають розвиватись нічні прогулянки водним транспортом й інколи вночі відкриваються музеї, та чи бачили Ви якого кольору нічне місто зверху, з висоти мосту?.. Таке дивне відчуття, ніби забуваєш де небо, а де земля. Наче десь там, глибоко-глибоко, щось перевернулось, впало й розбилось на тисячі яскравих скалок.
Мандруємо далі між великими житловими багатоповерхівками та мережами торгівельних комплексів до ще одних воріт міста – автовокзалу, де перетинаються важливі для країни, й навіть Європи, шляхи: Рівне–Варшава–Київ та Київ–Пінськ. Перетнемо дорожнє «кільце», в центрі якого стоїть символ майбутнього EURO-2012 – великий м’яч з символікою України та футболу. І ось наш наймолодший красень-міст, який відкриває жителям міста прямий автомобільний шлях до столиці України. Востаннє «обіймемось» із бруківкою, щоб спуститись на правий берег річки Случ. Погляньте, зліва в променях першої вранішньої зорі виблискують бані Свято-Троїцької церкви, найдавнішої у нашому місті й, до речі збудованої без жодного цвяха!
Попереду останній акорд нашої подорожі, міст, один з найстаріших залізничних мостів гілки Київ-Ковель, від якої й розрісся транспортний вузол - станція Сарни. Піднімемось на нього і мовчки поспостерігаємо за ще сонним містом. Волога вранішня прохолода бадьорить. Разом з останнім спалахом нічних зірок ми стоїмо на мосту, яким нещодавно прошумів поїзд. Знизу тече Случ. Тихо біжить спокійна прохолодна вода, але скільки ж бурхливих подій відбулось саме на цих берегах. І незвичний акорд першого паровозного сигналу в 1885році, що сполохав граційних косуль-сарн, яким пізніше ми стали завдячувати назвою нашого міста, і бурхливі події Першої світової війни, коли в Сарнах перебувала Центральна Рада, і операція «Сарненський хрест», під час Великої Вітчизняної війни …
Сонце, тим часом, першими променями осяює землю, ось вони легенько торкаються дерев, залізних мереживних конструкцій мосту і відбиваються у прозорому Случу. Скоро місто прокинеться й увійде в звичайний ритм життя.
Неподалік розташований невеличкий перегон станції Обірки, де ми прощаємось. Там Ви й сядете на потяг, щоб їхати далі на схід, чи, можливо, на захід. Екскурсій та поїздок буде ще багато, всього встигнете побачити, але, сподіваюсь, що ця подорож-танець у колі мостів нічного провінційного міста, стане для Вас єдиною й оригінальною у своєму роді назавжди.
Місце призначення наступного автостопу – невідоме. Продовжуйте рахувати кілометраж, відбиваючи такти.
Категорія: Новини > Я журналіст
Автор: Світлана КУРОПІЙ
Немає коментарів:
Дописати коментар