Чому замовчується перебування Тараса Боровця у Немовичах?

У книзі В. Бегми та Л. Кизі “Шляхи нескорених” згадується, що  на початку партизанської війни  йому доповідали, що напередодні війни Тараса Боровця скинули на парашуті поблизу с. Немовичі . Він жив у директора місцевої школи і роз”їжджаючи на його велосипеді наводив контакти з однодумцями. Це ж підтверджено і сином директора школи, який хвала Богу, живе донині. Отож викладене вище сумніву не підлягає. Крім того ще є одне підтвердження викладеного.

Тарас Боровець у клуні директора видав свій перший свій наказ:

• «Приказ № 1
• От 28 июня 1941 г., село Немовичи, район Сарны.
•              ко всем командирам боевых групп
• I. Приказываю всем боевым группам сейчас организовать небольшие повстанческие отряды и начать диверсионные акты в тылах Красной Армии.
• задачи: 
• 1.Срывать мосты и связи.2. Уничтожать транспортные средства. 3. Собирать точные сведения по оборонительным сооружениям большевиков и немедленно направлять ко мне или непосредственно передавать на фронт немецким частям. 4. Не допускать в большевистские части украинцев, мобилизованных советами.
• II. В местах, освобожденных от большевиков – захватить власть, организовывая народную милицию с желто-голубыми повязками. Везде вывешивать желто-голубые знамена, организовывать торжественные встречи немецких войск. Приступить к организации нового отечественного порядка.
• III. Диверсионные нападения на большевиков осуществлять в таких условиях, которые исключают их возвращение и злостного уничтожения местного населения.
• Голова Украины Тарас Бульба 
•  /Д-р Аарон Шнеер .книга “В плену”/

І вже в кінці літа 1941 року Бульба – Боровець починає формувати на Поліссі загони місцевої “самооборони”, названі ним “міліція”, хоча правильно було б їх назвати поліцією, оскільки він з перших днів німецької окупації постарався налагодити з німцями “хороші” відносини. Тим більше що німці самі були не проти від такого союзу. Адже “бульбівська міліція” гарантувала їм порядок в Поліссі. Міліція навіть була перейменована в “Поліську Січ”, бо так було солідніше і патріотичніше. Боровець проголосив себе її отаманом. Заступником його став мешканець з Немович Н. Ю. Семенюк, який утік з Червоного війська по дорозі на фронт.

За неявку розстріл!!!…

Однак,  в  ”Історії створення УПА” ; ТАРАС БОРОВЕЦЬ І «ПОЛІСЬКА СІЧ» сказано:

“1 серпня 1940 року він разом з Валентиною Кульчинською, дочкою
отця Євгена Кульчинського з Дермані — відомого діяча визвольних змагань
1917-1920 років, з допомогою полковника Литвиненка переходить кордон між Німеччиною і Радянським Союзом. За кілька днів блукань лісами й болотами Тарас Боровець таємно добирається до хати жителя хутора Погулянки, що біля містечка Степань, Кудрі Григорія Михайловича.

До кінця вересня він нелегально залишався у нього. Кудря залучив до виконання доручень Боровця своїх знайомих і родичів” 21.

І перший його наказ чомусь тут наводиться без шапки, хоча текст співпадає один до одного:

“У кінці червня 1941 року Тарас Боровець видає оперативний наказ № 1,
в якому було сказано: «…створити невеликі повстанські загони і розпочати диверсійні акти в тилах Червоної Армії з завданням: 1. Висаджувати уповітря мости і лінії зв’язку.

2. Нищити транспортні засоби.

3. Збирати
докладну інформацію про оборонні спорудження більшовиків і негайно
пересилати мені або безпосередньо передавати на фронт німецьким
частинам.

4. Не допускати мобілізації українців до Червоної Армії…
Здійснювати диверсійні напади на більшовиків… Всюди захоплювати владу, творити міліцію, вивішувати жовто-блакитні прапори, організовувати урочисту зустріч німецьким військам»” 27.

Отже, як бачимо, щось тут не так. Чому  сучасні ідеологи ОУН  і сам Боровець замовчують факт перебування у Немовичах, які розташовані поблизу Сарнів, де й була ним створена міліція згідно п.4. свого першого наказу від 28 червня 1941 року? До того ж слід акцентувати: міліція була створена у Сарнах, а не в Степані?

Напрошується висновок: мабуть таки Василь Бегма писав правду… Можливо саме тому замовчується і факт перемовин курінного Яреми з партизанами, однак у своїй книзі« Армія без держави » отаман пише: «У перших днях вересня 1942 року, – … на встановлене  нами місце прибула радянська делегація в складі п’яти офіцерів під охороною 15 автоматників. Делегацією керував підполковник А. Лукін та капітан Брежнєв »… Лукін же згадує про представника  УПА – курінного Ярему. Переговори проходили на хуторі в селі Стара Гута Людвіпольського району на Рівненщині…

Курінний Ярема справа

Під час перемовин зайшла мова про боротьбу з німцями. На традиційні закиди совецьких офіцерів щодо колаборації українських повстанців з нацистами («ви лише говорили і писали, що боретеся») їм було пояснено , що «з німцями ми воювали жорстоко, не так, як Ваші партизани. Ми боролися не так, як, скажімо, партизанський ватажок пан Бегма, котрий звів лише один бій з німцями. Цей Бегма звів навіть менше боїв, аніж наш командир «Ярема»… [6, арк. 190].

Але найголовніше, полягає в тому що ОУН (Бандера) ніякого відношення до УПА та її акцій в той проміжок часу не мало. І більше того - це були протиборчі угруповання , які люто ненавиділи один одного. В першу чергу звичайно, протистояння базувалося на особистій неприязні Боровця і Бендери. У своїй книзі “Армія без держави” Боровець писав що: “Бандерівці … домагалися від нас, щоб ми офіційно визнавали їх” владу “і визнали політичну лінію їх партії.” Що для користливого Бульби-Боровця було просто неприйнятним.

З кожним місяцем напруга між бандерівцями і бульбівціми наростала. Коли навесні 1942 р. окремі підрозділи “Поліської Січі”, вступали в епізодичні сутички з гітлерівцями, які проводили масові реквізиції селянської худоби та іншого майна, Група С. Бандери, якою керував тоді Микола Лебідь, видала антипартизанську листівку, в якій акції УПА називала диверсією .

Відносини ще більше загострилися з початком осені 1942 р. Саме в той час провокації бандерівців переростають у збройні сутички. Боровець намагався залагодити конфлікт дипломатичним шляхом. Але марно. Бандерівці поставили собі за мету, за всяку ціну перепідпорядкувати собі УПА.

На початку 1943р. кілька загонів бульбівців були роззброєні бандерівцями. Однак піку війна між УПА і ОУН (б) досягає влітку 1943 року. У своїй книзі Бульба-Боровець “Армія без держави” (Вінніпег, 1981), пише:

“Події розвивалися шаленим темпом. З кожним днем збільшувався масовий терор лебедівської отаманщини проти свого власного народу. Усіх, хто не поділяв думки Лебедя та його програми, якою б бездарною вона не була, придушували різними, дуже страшними репресіями, їх оголошували” зрадниками української нації “,” саботажниками українського державного порядку “і за це карали шомполами та розстрілами.” (Стр.258)

“Всі ці люди були терором примушені деякий час служити в новому війську, а потім були поголовно ліквідовані, як свідки масових злочинів. Особливо  жорстоким тортурам була піддана  Анна Боровець (дружина Боровця-прим. Автора), щоб вона розкрила деякі таємниці її чоловіка, головним чином – де заховані склади зі зброєю і наші друкарні. Вона нікого не зрадила і нічого не розповіла і була замучена на смерть. “ (Стор. 267)

Ось ще одна красномовна цитата отамана:

“Під впливом усіх жахливих подій, …. в пізню осінь 1943 року. Я остаточно переконався, що з українським вождизмом так само, як і з комунізмом чи нацизмом в нас може бути тільки одна мова – повне їх заперечення. Інакше, вони фізично знищать всіх інших політичних супротивників. Як комунізм, так і вождистський фанатизм, що прагне сліпо і настирливо до тотальної влади, ніколи в світі не підуть на чесну співпрацю з інакодумцями.  Це їм забороняє їх “Коран” “. (Стр.270)

Отже,  таке протиборство між ОУН і УПА, складалося не на користь Боровця і його армії (5-6 тис. чол.) Доводилося протистояти чітко структурованій, фанатичній і безжальній силі, за спиною якої стояла підтримка німецьких властей. До того ж ОУН пішла на хитрість створивши паралельну структуру з такою ж назвою-УПА. Спочатку ця структура використовувалася як засіб дискредитації Боровця, як в очах місцевого населення так і в очах німців. І потихеньку, за допомогою пропаганди,  бульбівці почали перетягуватися у підрозділи бандерівців, тому числі і вірний соратник -курінний Ярема /Жук-Семенюк Н.Ю./ І врешті решт, у вересні 1943 року штабна група Боровця була оточена бандерівцями, після нетривалої сутички частина бульбівців склала зброю, але сам Бульба-Боровець з 30 наближеними зумів втекти. І це була фактично смерть старої, “бульбівської” УПА, тепер залишилася тільки паралельна, “бандерівська” УПА…