НЕ ЛЮБЛЮ

Пам”ятаю я ще й досі,

Те, як малим я наяву,

Від  роду, на десятім році

Косив квітки, а думав, що траву

 

Відтоді, не люблю цієї я пори,

Коли  від страху падає роса

Бо в поле вийшли косарі

І в траві посвистує коса

 

 Валами стеляться покоси,

І сіном стануть квіточки,

Без коріння збліднуть їхні коси

І перетворяться в засохлі віточки

 

Так воно й в житті бува.

Наші дні:суєтне то буття -

Бо чарівні квіти і суха трава

Вплетені в людське життя