Поля під Дубном того спекотного літа 1941 року перетворилися на танковий цвинтар. Людські втрати були ще жахливішими. «Ще до початку радянсько-німецької війни з'явився таємний наказ тодішнього наркома оборони Ворошилова, який забороняв екіпажам підбитих ворогом у бою танків покидати свої бронемашини, – згадує колишній танкіст Володимир Лис. – Вони повинні були або покінчити життя самогубством, або живцем згоріти у своїх залізних трунах». Тому, як повідомляють ще живі свідки тих подій, коли німці підбивали танк і хтось із екіпажу намагався з нього вистрибнути, то його свої ж відразу розстрілювали. Те саме було й з тими, хто намагався заховатися в посівах жита: їх знову ж таки свої просто косили з броньовика. Ось чому лежали наші захисники по всьому полю, як снопи. За підрахунками Володимира Лиса, у тій танковій битві свої ж знищили майже тисячу екіпажів, а якщо помножити на коефіцієнт три чи чотири (стільки людей нараховували екіпажі), то вийде цифра у майже чотири тисячі вбитих лише своїми).
Місцеві жителі стягнули загиблих бійців (близько 200 молодих хлопців – рядових, був лише один капітан) у дві глибокі воронки від авіаційних бомб, і в такий спосіб їх поховали. Але до цього часу ніхто не знає їх імен, рідні та близькі й не здогадуються, де лежать останки дорогих їм людей, бо їхні захоронення досі виорюються і засіваються. Дотепер тут немає ні кургану, ні навіть маленького насипу, не встановлено обелісків, лишень поблизу дороги місцеві жителі (так звані «бандери», у сприйнятті комуністів) встановили залізний хрест, на якому вказали, що на цьому жертовному полі в 1941 році загинули воїни Червоної Армії. Та ще живі очевидці тих вікопомних подій, які найбільше хочуть, щоб була віддана належна військова, християнська та громадянська шана загиблим
Немає коментарів:
Дописати коментар