Героїня розповіді, Олена, у такі пережитки не вірила. По-перше, до останнього часу все у її житті складалося якнайкраще, по-друге, просто характер дівчини не такий…
— Неприємності почалися після того, як я вийшла заміж. Мій чоловік – кавказець, ми одружилися в Україні та поїхали до його родичів. Зустріли нас непогано, але я знала, що батьки чоловіка ображаються на сина через те, що він із ними не порадився, коли збирався одружуватися.
Звісно, на рідну дитину ображалися недовго, вирішили, що невістка їх хлопчика вправно обкрутила. Тим більше, що аж дві родини у їх селі чекали повернення Сергія після інституту, і причому – обидві пропозиції були вигідні, та й дівчата непогані.
Таким чином я опинилася під перехресним вогнем трьох сімей. Згодом до моїх свекрів приєдналися всі їх родичі. Не скажу, що мене ображали чи принижували, але з кожним днем у висловах стримувалися все менше.
Зрештою, я завагітніла і стала почувати себе дуже погано. Але вагітність була першою, і я думала, що так і має бути. Лише одного разу до мене підійшла далека родичка і сказала: „Хіба ти не бачиш, дитино, що тебе тут прокляли на смерть? Тікай швидше, бо буде пізно. А чоловік – якщо кохає, то приїде до тебе”.
Ці слова засіли в голову, але я все-таки не вірила. Та подумала: може, це й брехня, але вдома мені буде спокійніше, мабуть, мені не підходить клімат…
Коли повернулася, то самопочуття не покращилося, але батьки порадили походити в церкву, заспокоїтися, молитися за себе, дитину, чоловіка, його родичів і спокійно чекати пологів.
Після народження доньки чоловік приїхав до мене і залишився. Але через півроку сталося лихо з його батьком – він почав сліпнути. А ще через рік – нервова хвороба матері призвела до того, що її забрали у психлікарню. Чоловік наполягав, щоб ми поїхали до його батьків. Я розуміла: відмовлюся – можу його втратити. Тому погодилася, але дуже боялася…
Після другого приїзду ми примирилися і спілкувалися спокійно. Згодом здоров’я батька покращилося, але мати все-таки не видужала.
Тепер деякі мої подруги та родичі кажуть, що це прокляття повернулося до них. Адже не тільки свекри мали проблеми зі здоров’ям, а ще й одна із потенційних наречених мого чоловіка потрапила в автокатастрофу. А я все-таки не вірю…
Страшилки про родові прокляття лякають науковців
Дехто не вважає за науку психогенетику, але ті, хто нею займається, наполягають на своєму: родові прокляття існують і діють. Примітивно це пояснюють так: від батьків ми одержуємо долю, від нещасливих батьків – негативну установку (бо такі люди не вірять, що щастя можливе взагалі), а від щасливих – позитивну. Психогенетики погоджуються, що прокляття далекої нам людини може і не подіяти, а от словесний вирок від родича (а тим паче – найближчого!) впливає надзвичайно сильно. Коли людина, якій ви довіряєте, без перешкод (а частіше — неумисно) бажає вам зла або проклинає – вона формує негативну психологічну установку. Спочатку це вас дратує, потім переростає у невроз, згодом нервові розлади підточують імунітет, за цим розпочинаються хвороби і т.п. Але найдивніше те, що деякі науковці не заперечують ефективність різних “бабок”. І пояснюють це так: сила цілительниць (як і психоаналітиків) не в тому, що вони знімають прокляття, а в тому, що повертають людині впевненість і відновлюють механізм психологічного захисту.
Немає коментарів:
Дописати коментар