Як довго тягнувся літній день... Настя зранку полола город, навела лад на подвір’ї. Старалася нічого не думати, та думки роїлися й не давали спокою. Нарешті настав теплий червневий вечір. Сонце хилилося до заходу, а серце не полишало бентежне почуття...
Не могла забути коханого
Сьогодні в доньки випускний вечір. Не зогледілась, коли Оксана виросла, стала красунею. Донька так була подібна на Олексія. Дивлячись на Оксану, не могла забути коханого. Важко було піднімати дитину самій. Та не він у тому винуватий. Настя сама зруйнувала їхнє кохання. Як боляче було за свій безглуздий вчинок! Скільки разів Оксана питала про батька, та Настя так і не наважилась сказати дівчині правду. Та й що було казати. Це ж вона через свою дурість зробила так, що Оксана заздрила подругам, в яких були батьки, що дівчинку не раз ображали, а не було кому заступитись.
Знала, Олексія вона не поверне. А як донька почуватиметься на випускному вечорі: всі прийдуть з батьками, а її Оксана буде страждати...
Згадала Настя саме сьогодні, як сватався до неї хороший хлопець. Хотів Павло стати батьком для її дитини. Та Настя сказала: "Не топчи, Павле, стежки до моєї хати. Я сама буду моїй доньці і батьком, і матір’ю". Знала, що не забуде Олексія. Тоді не думала Настя, що знову зробила помилку. Не любила Павла. Та хіба ж не живуть без любові?
Чому ж не вийшла заміж? Хіба ж не мріяла прокидатися в обіймах чоловіка, разом зустрічати свята, разом радіти за успіхи доньки? Чому так пізно зрозуміла, що помилялася?
Настя вирішила, що на випускному вечорі її Оксана буде з батьком. Не знала жінка, що вийде з того задуму, але подумала: нічого страшного не станеться. А внутрішній голос підказував: "Не роби цього. Ти ж не знаєш, як буде себе почувати Оксана". Та відступати від свого задуму не хотіла. Адресу Олексія, батька Оксани, знала, дружила ще зі шкільних років з його сестрою. Подруга не питала, навіщо Насті адреса. То й добре. Не довелося вигадувати Насті якусь причину, а правду говорити вона не хотіла.
Світлана розповідала:
— Олексій живе в столиці. Гарну дружину має. Не раз про тебе розпитував, та я нічого йому не говорила. Ти ж просила. Не знаю, що між вами сталося і хто винуватий, що ви розійшлися.
Не знала подруга, що від її слів Насті дуже важко. Вона заздрила Олексію. Він знайшов своє щастя, а Настя — одна. Написала йому листа: "Олексію, вибач, що пишу тобі. Я ніколи тебе не турбувала. Та, думаю, настав час тобі сказати правду. Олексію, в тебе є донька, я знаю, ти нічого не знаєш. Не подумай, що нам щось від тебе потрібно. Я тебе просто прошу, приїдь до доньки на випускний, а потім ми про тебе забудемо. Так сталося, що донька про тебе нічого не знала. Я їй не розповідала, хто її батько. Олексію, я розумію, що не потрібно тобі писати, та я пишу заради доньки".
Боялася навіть собі зізнатися, що так вчинила не тільки заради доньки. Дуже хотіла побачити його. А тут трапилася нагода. Випускний вечір Оксани. Причепурилася, одягла найкраще плаття, яке давно не вдягала.
Дарма, що роки пройшли
Декілька разів виходила на зупинку. Вірила й не вірила, що він озветься. Думала, Олексій вже давно про неї забув. Скільки років минуло після останньої зустрічі! Хто знає, чи він повірить Насті. Та вже коли наважилась написати йому, то дуже хотілося, щоб він приїхав. Приходили в село автобуси, а його не було. Вже почала думати: "А може, листа не отримав, а може, не схотів приїхати? Вона ж його образила. Вже почала втрачати надію, що вони зустрінуться, а Олексій приїхав останнім автобусом.
Настя впізнала його одразу, дарма, що не бачила стільки років. Чоловік побачив її, своє перше кохання, свою Настусю, і такі ніжні почуття нахлинули. І здалося, що вони не втрачали одне одного ніколи. Олексію так хотілося пригорнути Настю, та він стримався, лише привітався і сказав:
— А ти, Настусю, не змінилася. Така ж красива, як була раніше. Дарма, що роки пройшли. Олексій назвав її ніжно, як і тоді, коли вони зустрічалися. Хотілося заплакати, сказати йому, що вона його не забула. Олексій мовив:
— А донька в тебе доросла. Школу закінчила.
Насті стало боляче від його слів. Чому ж не сказав, що його донька. Таки, мабуть, не повірив? То чому ж приїхав? Хотіла запитати, хотіла навіть образити. Та не встигла і слова мовити, як Олексій сказав:
— Веди мене до доньки. Я серцем відчував, що в мене є донька чи син, хоч ти заперечувала. Якби знав, що ти народиш мою дитину, ніколи не одружився б на іншій. Чому ж ти стільки років мовчала? Ти мені не писала, чи ти заміжня, а я сьогодні їхав і думав: що я скажу твоєму чоловікові? Та й чи знає він, що виховує мою дитину?
— Олексію, я незаміжня. Так що можеш не хвилюватися. Та й боятися тобі нічого.
Коли прийшли до будинку, серце Олексія калатало в грудях. Боявся зустрічі з донькою та й не знав, що їй сказати. Оксана якраз вийшла у двір і зупинилася. Вона побачила, що мама йде до двору з чужим чоловіком. Майнула думка: "Хто він, та й не говорила мама, що в них будуть гості". Олексій подумав: "Це ж моя донька, зовсім доросла. А як вона схожа на мене. Що ж мені їй сказати? Чи зрозуміє вона, що не моя вина в тому, що я живу не з нею та її матір’ю"
Сьогодні в доньки випускний вечір. Не зогледілась, коли Оксана виросла, стала красунею. Донька так була подібна на Олексія. Дивлячись на Оксану, не могла забути коханого. Важко було піднімати дитину самій. Та не він у тому винуватий. Настя сама зруйнувала їхнє кохання. Як боляче було за свій безглуздий вчинок! Скільки разів Оксана питала про батька, та Настя так і не наважилась сказати дівчині правду. Та й що було казати. Це ж вона через свою дурість зробила так, що Оксана заздрила подругам, в яких були батьки, що дівчинку не раз ображали, а не було кому заступитись.
Знала, Олексія вона не поверне. А як донька почуватиметься на випускному вечорі: всі прийдуть з батьками, а її Оксана буде страждати...
Згадала Настя саме сьогодні, як сватався до неї хороший хлопець. Хотів Павло стати батьком для її дитини. Та Настя сказала: "Не топчи, Павле, стежки до моєї хати. Я сама буду моїй доньці і батьком, і матір’ю". Знала, що не забуде Олексія. Тоді не думала Настя, що знову зробила помилку. Не любила Павла. Та хіба ж не живуть без любові?
Чому ж не вийшла заміж? Хіба ж не мріяла прокидатися в обіймах чоловіка, разом зустрічати свята, разом радіти за успіхи доньки? Чому так пізно зрозуміла, що помилялася?
Настя вирішила, що на випускному вечорі її Оксана буде з батьком. Не знала жінка, що вийде з того задуму, але подумала: нічого страшного не станеться. А внутрішній голос підказував: "Не роби цього. Ти ж не знаєш, як буде себе почувати Оксана". Та відступати від свого задуму не хотіла. Адресу Олексія, батька Оксани, знала, дружила ще зі шкільних років з його сестрою. Подруга не питала, навіщо Насті адреса. То й добре. Не довелося вигадувати Насті якусь причину, а правду говорити вона не хотіла.
Світлана розповідала:
— Олексій живе в столиці. Гарну дружину має. Не раз про тебе розпитував, та я нічого йому не говорила. Ти ж просила. Не знаю, що між вами сталося і хто винуватий, що ви розійшлися.
Не знала подруга, що від її слів Насті дуже важко. Вона заздрила Олексію. Він знайшов своє щастя, а Настя — одна. Написала йому листа: "Олексію, вибач, що пишу тобі. Я ніколи тебе не турбувала. Та, думаю, настав час тобі сказати правду. Олексію, в тебе є донька, я знаю, ти нічого не знаєш. Не подумай, що нам щось від тебе потрібно. Я тебе просто прошу, приїдь до доньки на випускний, а потім ми про тебе забудемо. Так сталося, що донька про тебе нічого не знала. Я їй не розповідала, хто її батько. Олексію, я розумію, що не потрібно тобі писати, та я пишу заради доньки".
Боялася навіть собі зізнатися, що так вчинила не тільки заради доньки. Дуже хотіла побачити його. А тут трапилася нагода. Випускний вечір Оксани. Причепурилася, одягла найкраще плаття, яке давно не вдягала.
Дарма, що роки пройшли
Декілька разів виходила на зупинку. Вірила й не вірила, що він озветься. Думала, Олексій вже давно про неї забув. Скільки років минуло після останньої зустрічі! Хто знає, чи він повірить Насті. Та вже коли наважилась написати йому, то дуже хотілося, щоб він приїхав. Приходили в село автобуси, а його не було. Вже почала думати: "А може, листа не отримав, а може, не схотів приїхати? Вона ж його образила. Вже почала втрачати надію, що вони зустрінуться, а Олексій приїхав останнім автобусом.
Настя впізнала його одразу, дарма, що не бачила стільки років. Чоловік побачив її, своє перше кохання, свою Настусю, і такі ніжні почуття нахлинули. І здалося, що вони не втрачали одне одного ніколи. Олексію так хотілося пригорнути Настю, та він стримався, лише привітався і сказав:
— А ти, Настусю, не змінилася. Така ж красива, як була раніше. Дарма, що роки пройшли. Олексій назвав її ніжно, як і тоді, коли вони зустрічалися. Хотілося заплакати, сказати йому, що вона його не забула. Олексій мовив:
— А донька в тебе доросла. Школу закінчила.
Насті стало боляче від його слів. Чому ж не сказав, що його донька. Таки, мабуть, не повірив? То чому ж приїхав? Хотіла запитати, хотіла навіть образити. Та не встигла і слова мовити, як Олексій сказав:
— Веди мене до доньки. Я серцем відчував, що в мене є донька чи син, хоч ти заперечувала. Якби знав, що ти народиш мою дитину, ніколи не одружився б на іншій. Чому ж ти стільки років мовчала? Ти мені не писала, чи ти заміжня, а я сьогодні їхав і думав: що я скажу твоєму чоловікові? Та й чи знає він, що виховує мою дитину?
— Олексію, я незаміжня. Так що можеш не хвилюватися. Та й боятися тобі нічого.
Коли прийшли до будинку, серце Олексія калатало в грудях. Боявся зустрічі з донькою та й не знав, що їй сказати. Оксана якраз вийшла у двір і зупинилася. Вона побачила, що мама йде до двору з чужим чоловіком. Майнула думка: "Хто він, та й не говорила мама, що в них будуть гості". Олексій подумав: "Це ж моя донька, зовсім доросла. А як вона схожа на мене. Що ж мені їй сказати? Чи зрозуміє вона, що не моя вина в тому, що я живу не з нею та її матір’ю"
"Не звинувачуй мене"
На поміч прийшла Настя:
— Оксано, донечко, Олексій — твій батько. Ти його не звинувачуй в тому, що він приїхав. Я його покликала. Я не сказала тобі правду про те, що в тебе є батько. Йому я теж не сказала про тебе, а сьогодні хочу, щоб поряд з тобою на випускному був батько, і не заперечуй.
Олексій ніяк не міг повірити, що в нього доросла донька. Та й нічого про неї не знав. Не знав, що сказати, як поводитись. Стало боляче від того, що не тримав її маленькою на руках, що не бачив, як вона росла.
На випускний пішли разом. Оксана ще навіть усвідомити не могла, що в неї є батько. На них дивилися із здивуванням, та ніхто нічого не запитував. Олексій не відходив від доньки. А коли запросив Оксану на танець, розпитав, як закінчила школу, куди мріє поступати. Дівчина відповідала на запитання стримано.
Оксана пішла зустрічати з однокласниками сонце, і в Насті та Олексія був час поговорити. Згадали, як познайомились. Вона погано плавала, але хотіла похизуватися перед Олексієм, який приїхав до друга. Почала тонути, і хлопець кинувся її рятувати. Коли дівчину привели до тями, Олексій сказав, "Як не знаєш броду, то не лізь у воду". Настя тоді образилась на нього. Олексій часто приїжджав, приносив її улюблені ромашки і цілий вечір примовляв, обриваючи пелюстки: "Любить, не любить". А вона сміялася з нього. Настя й Олексій покохали одне одного. З нетерпінням чекали побачень. Настя завагітніла і сказала Олексію: "Нам не потрібно зустрічатися, в мене є інший. Я виходжу заміж, а ти більше ніколи не приїжджай". Настя сама не знала, чому так вчинила. Кохала Олексія, мріяла вийти за нього заміж, а вчинила так безглуздо. Він ще довго писав, намагався зустрітися, та Настю ніби підмінили. Вона не відповідала на його листи, уникала зустрічей. А коли дізналася, що Олексій одружився, зрозуміла, що ніхто їй не потрібний, що в них могла б бути сім’я, а вона не думала, якого болю завдала коханому, не подумала про доньку, яку народила.
Згадали з болем в серці все, що було між ними, й Олексій запитав:
— Ти, мабуть, мене ніколи не кохала? Інакше не покинула б, не залишила б доньку без батьківської любові. А я ж тебе так кохав. Я й досі тебе забути не можу.
— Олексію, я знаю, що нічого не зміниш, та скажу тобі. Я тебе теж не можу забути. Я тебе кохала весь час. Може, через те й заміж не вийшла. Я сама не знаю, чому так вчинила, чому тебе залишила. Не звинувачуй мене. Не тривож мого серця. Я вже тисячу разів пошкодувала, що так вчинила.
Олексій не знав, що відповісти. Бачив, що важко Насті говорити ті слова. Та що він міг вдіяти. Може, так судилося. Та знав, що не завинив перед Настею та донькою.
— Я буду допомагати доньці. І не заперечуй. Ти й так багато дурниць зробила в своєму житті, а тепер розплачуємось удвох, — наказав Олексій.
— Та я не заперечую, я тільки шкодую, що не сказала тобі про доньку раніше. Ти не знаєш, як вона хотіла, щоб батько водив її до школи, щоб з неї ніхто не насміхався. Я думала, що сама буду для неї хорошою матір’ю, та цього замало. Ніхто не замінить дитині батька. Я так помилилася...
Вони говорили цілу ніч. Олексій нічого не розповідав про свою сім’ю, та Настя й не розпитувала. Вона була така щаслива, що він приїхав, що Оксана нічого не сказала. Адже з нею Настя не говорила про те, що батько приїде на випускний.
Вранці провела Настя Олексія на зупинку. Перед від’їздом зайшов він до кімнати доньки. Оксана солодко спала. Не схотів будити. Поцілував і поряд поклав букет ромашок. Коли підійшов автобус, Олексій міцно пригорнув, поцілував на прощання, подарував букет ромашок і сказав: "Я приїду до доньки і до тебе".
Він ще довго дивився на неї через вікно автобуса. А коли автобус поїхав, Настя побрела додому, ковтаючи сльози. Як би вона хотіла, щоб Олексій був поряд. Настя зустріла його і зрозуміла, що кохання між ними не згасало. Олексій жив в її думках, спогадах. Та й він її кохає, відчула. Бачила, що не хотілося йому їхати, та в нього робота, дружина. Вона навіть не запитала, чи є в нього діти. Тішило Настю те, що він не забув, як любить вона ромашки. На докір доньки: "Мамо, чому ти мене не розбудила? Я навіть з батьком не попрощалася", — пригорнула доньку і сказала: "Не хвилюйся, він тепер часто буде приїжджати. Обіцяв, що допоможе з навчанням. Я дуже завинила перед тобою, перед Олексієм. Він дуже радий, що ти в нього є. Я думаю, що ти мене не осудиш, що без твого дозволу покликала його". Оксана мовила: "Ні, мамо. Я на тебе не злюсь. Я рада, що в мене є батько. Ти навіть уявити собі не можеш, як я хотіла, щоб він був поряд.
Настя довго не могла заспокоїтися після приїзду Олексія. Ніжно притуляла до грудей букет ромашок, і вони дихали теплом, а вуста шепотіли: "Любить, не любить..."
На поміч прийшла Настя:
— Оксано, донечко, Олексій — твій батько. Ти його не звинувачуй в тому, що він приїхав. Я його покликала. Я не сказала тобі правду про те, що в тебе є батько. Йому я теж не сказала про тебе, а сьогодні хочу, щоб поряд з тобою на випускному був батько, і не заперечуй.
Олексій ніяк не міг повірити, що в нього доросла донька. Та й нічого про неї не знав. Не знав, що сказати, як поводитись. Стало боляче від того, що не тримав її маленькою на руках, що не бачив, як вона росла.
На випускний пішли разом. Оксана ще навіть усвідомити не могла, що в неї є батько. На них дивилися із здивуванням, та ніхто нічого не запитував. Олексій не відходив від доньки. А коли запросив Оксану на танець, розпитав, як закінчила школу, куди мріє поступати. Дівчина відповідала на запитання стримано.
Оксана пішла зустрічати з однокласниками сонце, і в Насті та Олексія був час поговорити. Згадали, як познайомились. Вона погано плавала, але хотіла похизуватися перед Олексієм, який приїхав до друга. Почала тонути, і хлопець кинувся її рятувати. Коли дівчину привели до тями, Олексій сказав, "Як не знаєш броду, то не лізь у воду". Настя тоді образилась на нього. Олексій часто приїжджав, приносив її улюблені ромашки і цілий вечір примовляв, обриваючи пелюстки: "Любить, не любить". А вона сміялася з нього. Настя й Олексій покохали одне одного. З нетерпінням чекали побачень. Настя завагітніла і сказала Олексію: "Нам не потрібно зустрічатися, в мене є інший. Я виходжу заміж, а ти більше ніколи не приїжджай". Настя сама не знала, чому так вчинила. Кохала Олексія, мріяла вийти за нього заміж, а вчинила так безглуздо. Він ще довго писав, намагався зустрітися, та Настю ніби підмінили. Вона не відповідала на його листи, уникала зустрічей. А коли дізналася, що Олексій одружився, зрозуміла, що ніхто їй не потрібний, що в них могла б бути сім’я, а вона не думала, якого болю завдала коханому, не подумала про доньку, яку народила.
Згадали з болем в серці все, що було між ними, й Олексій запитав:
— Ти, мабуть, мене ніколи не кохала? Інакше не покинула б, не залишила б доньку без батьківської любові. А я ж тебе так кохав. Я й досі тебе забути не можу.
— Олексію, я знаю, що нічого не зміниш, та скажу тобі. Я тебе теж не можу забути. Я тебе кохала весь час. Може, через те й заміж не вийшла. Я сама не знаю, чому так вчинила, чому тебе залишила. Не звинувачуй мене. Не тривож мого серця. Я вже тисячу разів пошкодувала, що так вчинила.
Олексій не знав, що відповісти. Бачив, що важко Насті говорити ті слова. Та що він міг вдіяти. Може, так судилося. Та знав, що не завинив перед Настею та донькою.
— Я буду допомагати доньці. І не заперечуй. Ти й так багато дурниць зробила в своєму житті, а тепер розплачуємось удвох, — наказав Олексій.
— Та я не заперечую, я тільки шкодую, що не сказала тобі про доньку раніше. Ти не знаєш, як вона хотіла, щоб батько водив її до школи, щоб з неї ніхто не насміхався. Я думала, що сама буду для неї хорошою матір’ю, та цього замало. Ніхто не замінить дитині батька. Я так помилилася...
Вони говорили цілу ніч. Олексій нічого не розповідав про свою сім’ю, та Настя й не розпитувала. Вона була така щаслива, що він приїхав, що Оксана нічого не сказала. Адже з нею Настя не говорила про те, що батько приїде на випускний.
Вранці провела Настя Олексія на зупинку. Перед від’їздом зайшов він до кімнати доньки. Оксана солодко спала. Не схотів будити. Поцілував і поряд поклав букет ромашок. Коли підійшов автобус, Олексій міцно пригорнув, поцілував на прощання, подарував букет ромашок і сказав: "Я приїду до доньки і до тебе".
Він ще довго дивився на неї через вікно автобуса. А коли автобус поїхав, Настя побрела додому, ковтаючи сльози. Як би вона хотіла, щоб Олексій був поряд. Настя зустріла його і зрозуміла, що кохання між ними не згасало. Олексій жив в її думках, спогадах. Та й він її кохає, відчула. Бачила, що не хотілося йому їхати, та в нього робота, дружина. Вона навіть не запитала, чи є в нього діти. Тішило Настю те, що він не забув, як любить вона ромашки. На докір доньки: "Мамо, чому ти мене не розбудила? Я навіть з батьком не попрощалася", — пригорнула доньку і сказала: "Не хвилюйся, він тепер часто буде приїжджати. Обіцяв, що допоможе з навчанням. Я дуже завинила перед тобою, перед Олексієм. Він дуже радий, що ти в нього є. Я думаю, що ти мене не осудиш, що без твого дозволу покликала його". Оксана мовила: "Ні, мамо. Я на тебе не злюсь. Я рада, що в мене є батько. Ти навіть уявити собі не можеш, як я хотіла, щоб він був поряд.
Настя довго не могла заспокоїтися після приїзду Олексія. Ніжно притуляла до грудей букет ромашок, і вони дихали теплом, а вуста шепотіли: "Любить, не любить..."
Валентина ПАВЛУШКО
Немає коментарів:
Дописати коментар