Зазвичай, опинившись наодинці із дзеркалом, ми бачимо в ньому лише своє відображення.
Погано, якщо, крім нашого обличчя, в ньому зявляються і обличчя наших давно померлих предків. І вже зовсім погано, якщо ці “гості із задзеркалля” починають давати нам поради. Скористатись ними чи ні — вирішує кожен сам для себе...
Я працювала звичайним бухгалтером на головному підприємстві лісозаготівельного і лісообробного холдингу. Нас таких у відділі було пятнадцятеро. Одного дня я пішла в туалет помити руки і раптом побачила у дзеркалі, як до мене ззаду підійшла моя покійна бабуся і прошепотіла: “Їдь додому!” Я різко обернулась, але нікого не побачила. І в дзеркалі бабуся також зникла. Я пішла на робоче місце, але почутий шепіт ніяк не виходив з моєї голови, і я серйозно почала побоюватись, що щось не так, що вдома трапилась біда. Зателефонувала додому. Там, зрозуміло, ніхто не відповів. Спокій мене не відпускав — я відпросилася і поїхала додому. Від роботи було зовсім недалеко. Через півгодини я увійшла в квартиру і буквально за порогом побачила свого чоловіка і одну зі своїх, тепер колишніх, подруг.
Напевне ви подумаєте, що бабуся була проти мого шлюбу. Але це не так. Ми з мамою похоронили її, коли мені було всього дванадцять років, отож про моє майбутнє вона нічого не знала. Та й перед весіллям ніякі привиди із попередженнями до мене не приходили.
Зрозуміло, з чоловіком після цього я розлучилась. Ми з сином повернулися до моєї мами. Почали жити далі. На душі у мене було дуже тоскно, з подругами я розсталася, на чоловіків дивитись не могла і повністю присвятила себе дитині і роботі. Так минув рік. Біль поступово зник. А от самотність залишилась. Під час навчального року вона мене не турбувала, але влітку мама з онуком їхали на дачу, і я залишалась зовсім одна у чотирьох стінах. Інколи ставало зовсім сумно — в один із таких днів я пішла у церкву і замовила службу по бабусі, а потім пішла на кладовище, сказала, що, можливо, і не треба було мене про зраду попереджати. Дивись, і жила б щасливо, нічого незнала б, та хоч не одна.
Минуло три дні. Я знову опинилась перед дзеркалом у туалеті — і раптом знову побачила бабусю. Вона сказала: “Він зараз прийде. Його звати Костя. Він уже поруч”. Цього разу я не оглядалася, почекала, але бабуся розвернулася і пішла за межі дзеркала.
Повернувшись до бухгалтерії, я побачила, як із дверей виходить приємний, спортивного вигляду чоловік з дипломатом. На вигляд йому було сорок років. Побачивши мене, він зупинився, запитав: “Ви випадково не Лєна?” Я сказала, що так, і він відповів, що тоді він до мене. Просто хотів пообідати, доки мене немає. Тоді я візьми і запитай, чи не Костянтин він. Він страшенно здивувався і почав розпитувати, де ми могли познайомитися. Я нічого не відповіла.
У чоловіка були ділові контакти з нашим холдингом, і нам довелося зустрітися ще кілька разів для оформлення документів і розрахунків. Через місяць він запросив мене повечеряти. Я одразу попередила, що у мене є син і я не можу повертатися пізно. Але він сказав, що я не зовсім правильно його зрозуміла. Як виявилось, він збирається відкрити у місті невеличке підприємство із виробництва меблів і йому потрібен бухгалтер. Брати людину з вулиці він боїться, а мене він трішечки знає і, до того ж, навів про мене довідки. Про мене кажуть, що я намагаюся підсидіти головбуха і що мене постараються з холдингу вижити. І це означає, що роботу я знаю, а перспектив у мене тут все одно немає. А він пропонує одразу платити мій подвійний оклад.
Звісно, я погодилась. Хоча і пошкодувала, що все обмежилося звичайним діловим контактом. Почалась робота. Костянтин, із цілком зрозумілих причин, приїжджав досить часто, дивився, як у мене виходить з фінансами, а потім відвозив додому на своїй машині. А коли податкова прийняла звіт і ми розслабилися, трапилось те, що, напевне, не може не трапитись між чоловіком і жінкою. Костянтин повідомив, що давно розлучений, але на серйозні романи у нього просто не вистачає часу і про шлюб він раніше не думав. А ще він зізнався, що закохався у мене з першого погляду і захотів будь-яким шляхом утримати поруч з собою. Хоча б як бухгалтера.
Тепер я, як ви розумієте, одружена.
Напевне ви подумаєте, що бабуся була проти мого шлюбу. Але це не так. Ми з мамою похоронили її, коли мені було всього дванадцять років, отож про моє майбутнє вона нічого не знала. Та й перед весіллям ніякі привиди із попередженнями до мене не приходили.
Зрозуміло, з чоловіком після цього я розлучилась. Ми з сином повернулися до моєї мами. Почали жити далі. На душі у мене було дуже тоскно, з подругами я розсталася, на чоловіків дивитись не могла і повністю присвятила себе дитині і роботі. Так минув рік. Біль поступово зник. А от самотність залишилась. Під час навчального року вона мене не турбувала, але влітку мама з онуком їхали на дачу, і я залишалась зовсім одна у чотирьох стінах. Інколи ставало зовсім сумно — в один із таких днів я пішла у церкву і замовила службу по бабусі, а потім пішла на кладовище, сказала, що, можливо, і не треба було мене про зраду попереджати. Дивись, і жила б щасливо, нічого незнала б, та хоч не одна.
Минуло три дні. Я знову опинилась перед дзеркалом у туалеті — і раптом знову побачила бабусю. Вона сказала: “Він зараз прийде. Його звати Костя. Він уже поруч”. Цього разу я не оглядалася, почекала, але бабуся розвернулася і пішла за межі дзеркала.
Повернувшись до бухгалтерії, я побачила, як із дверей виходить приємний, спортивного вигляду чоловік з дипломатом. На вигляд йому було сорок років. Побачивши мене, він зупинився, запитав: “Ви випадково не Лєна?” Я сказала, що так, і він відповів, що тоді він до мене. Просто хотів пообідати, доки мене немає. Тоді я візьми і запитай, чи не Костянтин він. Він страшенно здивувався і почав розпитувати, де ми могли познайомитися. Я нічого не відповіла.
У чоловіка були ділові контакти з нашим холдингом, і нам довелося зустрітися ще кілька разів для оформлення документів і розрахунків. Через місяць він запросив мене повечеряти. Я одразу попередила, що у мене є син і я не можу повертатися пізно. Але він сказав, що я не зовсім правильно його зрозуміла. Як виявилось, він збирається відкрити у місті невеличке підприємство із виробництва меблів і йому потрібен бухгалтер. Брати людину з вулиці він боїться, а мене він трішечки знає і, до того ж, навів про мене довідки. Про мене кажуть, що я намагаюся підсидіти головбуха і що мене постараються з холдингу вижити. І це означає, що роботу я знаю, а перспектив у мене тут все одно немає. А він пропонує одразу платити мій подвійний оклад.
Звісно, я погодилась. Хоча і пошкодувала, що все обмежилося звичайним діловим контактом. Почалась робота. Костянтин, із цілком зрозумілих причин, приїжджав досить часто, дивився, як у мене виходить з фінансами, а потім відвозив додому на своїй машині. А коли податкова прийняла звіт і ми розслабилися, трапилось те, що, напевне, не може не трапитись між чоловіком і жінкою. Костянтин повідомив, що давно розлучений, але на серйозні романи у нього просто не вистачає часу і про шлюб він раніше не думав. А ще він зізнався, що закохався у мене з першого погляду і захотів будь-яким шляхом утримати поруч з собою. Хоча б як бухгалтера.
Тепер я, як ви розумієте, одружена.
Олена
Немає коментарів:
Дописати коментар