Прадавня наша українська, поліська земля відома далеко за своїми межами історичними і мистецькими_пам’ятками минулого — храмами, монастирями, іконами, книгами: Успінський собор в м. Володимирі, Богоявленський в Острозі, Св. Троїцький в Луцьку чарують й сьогодні своєю архітектурною довершеністю і мистецькою досконалістю. Широковідомі давні монастирі Волині — Святогірський, Почаївський, Межиріцький, Корецький, Загорівський і десятки інших. До чудотворної ікони Божої Матері Почаївської приходили щороку тисячі паломників, вона зціляла, оздоровляла, а іконою Волинської Богоматері, що її атеїсти забрали з Луцька до музею в Києві, й дотепер милуються туристи як шедевром українського живопису. В м. Остріг заходами великого українського князя K. K. Острозького в кінці 70-х років 16 ст. постала Острозька Академія, першим ректором якої був Гр. Смотрицький. її вихованцями були такі відомі українські діячі як М. Смотрицький, гетьман П. Сагайдачний. Тут в місті надруковано 1581 року Іваном Федоровичем відому Острозьку Біблію, а на Пересопницької Євангелії 1561 р. написаній в монастирях с. Двірець Сарненського району та Пересопницькому монастирі присягав Президент України Леонід Кравчук. Це була перша Євангелія українською мовою.
Перші паростки християнства на Волині проросли ще в часи Св. Кирила і Мефодія, а 992 року рівноапостольський князь Київський Володимир заклав у м. Володимирі єпископську катедру і першим Волинським Владикою був Степан І. Кривавими бурями пролітали над нашею землею віки. Мінялися завойовники, але їх методи не змінювались.
Перше, що заходились вони нищити була наша Віра — душа народу. Кожен завойовник розумів: убий душу і знищиш народ. 1596 року прийшла Брестська унія. То була смертельна загроза для нашого народу. Поляки в такий спосіб хотіли знищити Україну. Пізніше їх замінили москалі, 1686 зліквідували вони нашу Церкву і підпорядкували собі. З того часу розпочалось омосковлення Української Православної Церкви. Такий стан тривав до 1918 року, коли то свідоме українське громадянство разом з своїми духовниками взялися відроджувати Святу Апостольську Українську Православну Церкву.
Мінялись окупанти. На заміну полякам прийшли червоні вампіри, їх замінили в свою чергу коричневі нацисти. І тоді наша земля стала місцем, де горіли храми з священиками і вірними в них. Кожен окупант — польський, німецький, московський нещадно нищив церкву — саму душу українського народу.
В 1944 році більшовицькі орди прийшли знову на Волинь. Почали вони нищити — нашу УАПЦ, нашу свідомість. Застосовуючи перевірені методи вікових окупантів, безбожницький комуністичний режим розпочав тотальний наступ на нашу духовність. На початках це було обсадження парафій УАПЦ своїми духівниками із Руської Православної Церкви. В кінці 40-х років на Волині не залишилось жодної парафії УАПЦ. Всі священики, вірні, які до приходу більшовиків служили рідній Церкві, нещадно нищились — їх масово судили, депортували до Сибіру і більшість з них загинула в комуністичних концтаборах смерті. Опанувавши Волинь вдруге, зліквідувавши УАПЦ, більшовики почали впроваджувати масовий атеїзм, впроваджувати варварськими методами, тобто закривати, знімати реєстрації, а потім і нищити храми.
1946 р. — 325 діючих церков
1980 р. — 186
1982 р. — 183
1987 р. — 177
Десятки неповторних храмів Волині було піддано небаченому вандалізму — виломлено “невідомими” вікна, двері, розбито іконостаси, розкрадено майно, знято хрести. Так, чудову архітектурну пам’ятку — Св. Михайлівську церкву з 1775 р. в м. Степань Рівненської обл. перетворено в клуб-санаторію “Горинь”, пізніше в більярдну, тут же знищено Св. Преображенську церкву. Цей перелік можна продовжити. Так нищились наші святині, спустошувались наші храми і наші душі. Здавалося, більшовицький мінотавр в своє ненажерливе черево забере всі святі храми, дурманячим злочинним атеїзмом заллє духовність.
В багатьох волинян, особливо старшого покоління, збереглись світлі образи наших Владик, духовенства з УАПЦ, пам’ятний час, коли жила рідна мова в Божих храмах, а церква була рідною матір’ю для своїх дітей.
Українське православ’я на Волині своїм глибоким духовним корінням сягає ще минулого тисячоліття і як би вороги нашої церкви не старались вирвати те коріння з душ волинян їх потуги були марні на протязі віків, такими марними є їх зусилля зупинити хід історії, зупинити світле воскресіння нашої Церкви.
Немає коментарів:
Дописати коментар