Влітку в Немовичах «погостював» ураган. Зрозуміло, що збитків завдав колосальних. Але суть в іншому: ніхто не збирався компенсувати їх населенню. Навіщо брати на себе таку мороку? По лінії адміністрації з обласного центру отримали довідку, де говорилося про те, що сила вітру в цій місцевості не перевищувала двадцяти метрів за секунду. По закону ж, якщо вітер сягає швидкості більше двадцяти п’яти метрів за секунду, страхові компанії зобов’язані всі збитки від стихії компенсувати в повному обсязі. Став вивчати це питання, і з’ясувалося, що в нашій державі нема навіть приладів, які могли б зафіксувати ураган. То кого обманюємо? Та самі себе! А хто страждає від цього? Так самі ж і потерпаємо. - То запропонуйте щось конкретне... - Вважаю, що в нас повинні не просто бути створені, а справді працювати державні комісії, які надавали б захист постраждалим від того ж таки урагану. Всім відомо, що означає перекрити в селі покрівлю чи хоча б посклити шибки. Це немалі гроші навіть у тому випадку, коли вони є. А як нема? То про який захист людей можна вести мову? А тим часом на всіх рівнях чуємо, що прямуємо в Європу. Кому ми там треба такі, якщо від нас можна чекати чого завгодно, тільки не позитиву? Приклад другий: шостого січня, якраз перед Різдвом, знову ж таки у Немовичах в електричних розетках на двісті двадцять вольт наміряли чотириста вісімнадцять вольт. Усе це робили в присутності сільського голови, дипломованого спеціаліста-енергетика. Повідомили про це адміністрацію, підрозділи Міністерства з надзвичайних ситуацій з проханням офіційно зафіксувати цей факт, аби люди могли звернутися хоча б за якоюсь компенсацією у відповідні інстанції. - А що, власне, трапилося шостого січня? - Удвічі потужніша напруга в електромережі призвела до того, що погоріли газові котли, холодильники, телевізори, інші електроприлади. Ви уявляєте, який це збиток для селянина? Так ось, жодної комісії в районі створено не було, не було зафіксовано й самого факту дивовижного стрибка напруги. То на підставі чого тепер шукати десь правду? Такий стан справ не може не хвилювати нас, громадян держави, яка прагне інтегрувати в Євросоюз і має прийняту та визнану Конституцію. Основний Закон повинен включати всі нюанси, що стосуються захисту громадян, Конституція повинна бути гарантом наших з вами прав і свобод не на словах, бо інакше що вона є, що її нема – однаково. Згодні зі мною? Хотів би, щоб депутати та керівники району спільно розробили механізм виходу з таких ось нестандартних ситуацій, щоб кожен громадянин району знав, куди треба звертатися в таких випадках за допомогою. - Так, звичайно. Станіславе Мартиновичу, Ви ведете мову, однак, про масштабну проблему. А наскільки захищеним почуваєтеся як приватний підприємець? - Так само недостатньо. І це стосується не одного лише мене. Давайте прикинемо, скільки в Сарненському районі є підприємців. Кожен (ну нехай кожен другий) має найманих працівників. Знайдіть тепер, де в районі можна пройти інструктаж з охорони праці для найманих працівників. Абсурд, але це така штучно створена проблема, що просто плакати хочеться. Можливо, усе це можна було б професійно організувати на базі районного центру зайнятості населення. Я готовий запропонувати кілька бізнес-планів, які б допомогли створити для підприємців належні умови роботи та поповнити місцевий бюджет. Ось простий приклад: кожен водій перед тим, як сісти за кермо, повинен пройти медичний огляд. Моя база розташована в Немовичах, просто через дорогу - ФАП. З договором у руках іду до головного лікаря району і пропоную сплачувати в місяць, наприклад, тридцять гривень. У рік це буде 360 гривень, а якщо помножити цю суму на кількість перевізників, то районна лікарня щороку мала б новий автомобіль швидкої допомоги. Чим погана ідея? З усього цього мав би щось і конкретно взятий фельдшерсько-акушерський пункт, і медицина району взагалі. А всього-на-всього для цього медикам треба взяти відповідну ліцензію. То хіба це проблема? - Ціна життя. Якими критеріями міряти її сьогодні? - Знаєте, ціною життя може бути в нас десять літрів фарби. Маємо в Сарнах центральне перехрестя, на якому ще декілька днів тому не було поділу дорожньої розмітки – напрямку руху по полосах, то про яку безпеку можна вести мову? Я казав відповідним спеціа-лістам: порахуйте, скільки людей за рік стали тут інвалідами. А ціна цьому - десять літрів фарби. Чиновники мотивують свою бездіяльність тим, наприклад, що перехрестя чекає на реконструкцію. Тим часом строк служби дорожньої розмітки – один рік. Якщо реконструкція почнеться через, скажімо, п’ять років, то нам що, не робити й розмітки? - Станіславе Мартиновичу, а який внесок у розбудову держави здійснили особисто Ви? Як приватний підприємець, заможна людина, патріот, нарешті. - У житті я - оптиміст. Нині з власних піноблоків планую зводити монолітні будинки. Виробляємо дробарки на щепу, плуги до сільгосптехніки, установки для виробництва піноблоків, переобладнуємо Т-150 двигунами ЮМЗ-236, 238, здійснюємо капітальний ремонт тракторів К-700 і К-701, ремонтуємо двигуни ЮМЗ усіх модифікацій. Упевнений, щоб досягти чогось у житті, треба дуже наполегливо працювати, частіше радитись з калькулятором. І хоч які б невдачі спіткали, - не втрачати віри та сили волі, не опускати руки.
Ідейний хлопець...
ВідповістиВидалити