Армія-це справжнє життя

Шановні Володимире Денисовичу та Ганно Олександрівно! Командування військової частини А-0234, де проходить військову службу Ваш син, молодший сержант Копищик Андрій Володимирович, повідомляє, що Ваш син під час служби проявив себе дисциплінованим, сумлінним вояком. На навчаннях, польових заняттях, при виконанні бойових завдань на варті Андрій стійко переносить всі труднощі та негаразди військової служби, допомагає товаришам та є для них прикладом у виконанні військових обов’язків…

Командування військової частини А-0234 висловлює Вам щиру подяку за виховання сина».

12 листопада минуло рівнодесять років, як Андрій Копищик повернувся додому з лав Української Армії. Батьки пишаються своїм сином, за виховання якого отримали щиру подяку від командира військової частини полковника О.Ліщука.

Чесно кажучи, перед юнаком ніколи не виникало запитання: треба йти служити в армію чи ні? Його батько, Володимир Денисович, сам служив в елітних повітряно – десантних військах, неодноразово стрибав з парашутом. На його думку, кожний нормальний хлопець має пройти армію гарту, щоб стати справжнім чоловіком. І коли Андрій після закінчення Сарненського ВПУ-22 15 червня отримав диплом електромонтера з правом водіння автомобіля категорії «С», 16 червня, не роздумуючи, пішов служити.

Будь-яке складне завдання він виконував сумлінно, з ініціативою, за що мав ряд заохочень від начальників. Його особисті якості – правдивість, порядність, висока особиста культура допомогли стати сильною, мужньою, самостійною і надійною людиною. Андрій пройшов усі сходинки від рядового солдата до заступника командира взводу. Звільнився, маючи звання старшого сержанта. Не можу не сказати про саму військову частину А-0234.

Дніпровська ордена Червоної Зірки понтонно – мостова бригада має славні бойові традиції.

Її вояки штурмували Дніпро в роки Великої Вітчизняної війни і дійшли до Берліна. Андрій Копищик разом з товаришами по службі, серед яких були не лише українці, а й татари, узбек, гагауз – громадяни України, наводили понтонні мости. Серед переправ, які організовувала у свій час понтонно – мостова бригада, - мости через Десну, Амудар’ю, по якому виводили війська з Афганістану; а також через який проводили евакуацію населення з міста Прип’ять після аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Слава Богу, що нас, молоде покоління, обминули жахіття війни. Але, пам’ятаючи про неї і те зло, яке вона принесла, маємо бути на сторожі миру. На відміну від країн Європи, де місцезнаходження військових частин завжди за межами населених пунктів, військова частина А-0234 розташована в самому Києві. Адже у випадку військової інтервенції в першу чергу під нищівний удар попаде Дніпро.

Таких, як Андрій Копищик, командування його військової частини називає добрим продовжувачем славних традицій захисників рідної України періоду козацтва, Великої Вітчизняної війни та сучасних Збройних Сил України.

Андрія Володимировича Копищика люблять не лише дружина Ольга і його чотирирічна донька Аделіна. Люблять і поважають колеги та вихованці Люхчанської ЗОШ I-III ступенів, де він навчає історії, формує у школярів національну само свідомість, повагу до історії свого народу. Він і магістратуру РДГУ (Рівненського Державного гуманітарного університету) закінчив. Захистившись з теми «Національно – культурний розвиток в умовах української Центральної Ради та Гетьманату Павла Скоропадського», Андрій зібрав чимало цікавого, інформативного матеріалу. А якщо ви запитаєте у бібліотекарів публічно – шкільних бібліотек, чому вони зробили ту чи іншу справу саме так, то почуєте відповідь: «Так сказав Андрій». А на моє запитання, чи варто хлопцям служити в армії, Андрій Копищик відповів: «Однозначно – так. Бо армія – це не віртуальне, інтернетне життя, а справжнє; нові друзі, нові враження, позитивні емоції і, свого роду, школа життя і мужнього виховання.