Японські фермери закуповують в США порізану картоплю

Щовесни згадую своє поліське село Немовичі, де в поле везуть до десяти мішків картоплі, щоб посадити. Це десь четверта частина того, що накопали восени.

Ніколи не задумувався над цим, аж поки не прочитав статтю в одному журналі. З’ясовується, картоплі для висадки можна використовувати у два-три рази менше, якщо розрізати бульби на декілька частин.

Саме так роблять в США й Канаді. Тут навіть спеціальні машини придумали, на яких ріжуть великі картоплини. Майже всю картоплю в цих країнах висаджують порізаною.

Ще більше здивувало повідомлення про те, що японські фермери закуповують в США порізану картоплю, а вдома розрізають її ще на дві половини і аж тоді висаджують.

У чому ж тут справа? У США дійшли висновку: варто розрізати картоплину на частини – і на кожній з них прокидаються всі сплячі вічка, тобто проростають і працюють на врожай не лише верхівкові. А якщо садити цілі картоплини, сплячі бруньки, розташовані знизу, ніколи не прокидаються і загнивають у землі разом з бульбами.

Отже, при висаджуванні бульб розрізаними на декілька частин сповна реалізується за-кладений у них природою потенціал – з однієї картоплини можна одержати декілька кущів, а не один. Щоправда, досі вважалось, нібито розрізані частини бульби не мають такої сили, як нерозрізана картоплина.

Однак це хибна думка, бо необхідною речовиною для утворення нової рослини є не крохмаль, а білок. Ми ж з практики знаємо, що наявних у картоплині поживних речовин вистачає для розвитку не лише однієї рослини, а кількох, адже в разі обмороження кущів (рано навесні) картопля доволі швидко відростає.

На розрізання для посадки американці відбирають найбільші бульби, це теж працює на високий урожай. Ми ж відбираємо на насіння середні бульби і ще менші. Ось чому у нас знижується урожай і прискорюється виродження картоплі.

Доволі важливо і те, що порізані картоплини борються за виживання, а це сприяє не лише загоюванню порізів, але й акти-візує боротьбу з різними інфекціями, в тому числі з тими, які накопичились у самій картоплині. Щоправда, для нормального загоювання зрізів мають бути створені умови, інакше розрізані частини можуть загнивати, не давати сходів.

Тут є такі вимоги: щоб зрізи загоїлись, не можна різати хворі і вироджені бульби.  Різати можна лише прогріті бульби, а розрізані частини рекомендується тримати в опалюваному приміщені. Найкращі результати дає різання пророщених бульб (щоб було видно вічка) за три дні до посадки. За цієї умови зрізи встигають підсохнути і вкритися тонкою плівкою, а самі частини не обезводнюються.

 Здорова, невироджена бульба дає, як правило, не менше п’яти міцних паростків. Американські машини розрізають її на дві, три і чотири частини вздовж. На кожній частині має бути одна верхівкова її одна або декілька інших бруньок. На відміну від машини, вручну можна робити не лише прямі, але й округлі зрізи. Щоб зрізи скоріше загоїлись, їх можна затирати попелом.

Оптимальний розмір для висаджування у відкритий ґрунт — 25-30 грамів при наявності на них не менше одного-двох пророслих вічок. Садити таку картоплю доведеться густіше, ніж непорізану. Відстань в рядку має коливатись від 8 до 20 см. Глибина рекомендується теж менша – 8-10 см.

Якщо є можливість частини із загоєними зрізами «допроростити» у вологому субстраті в ящику, поки вони не пустять корінці, то їх можна висаджувати в доволі ранні строки. Якщо ж корінців нема, то частини необхідно садити у добре прогрітий ґрунт (10 градусів) на глибину 10 сантиметрів, інакше картопля може загинути.

Ось і все. Можна постаратись, щоб урожайність порізаної картоплі порівняно з посадкою цілими бульбами не лише не зменшилась, але й при дво-три-кратній економії посадкового матеріалу суттєво підвищилась. Зрештою, насправді це не американська технологія, як написано в журналі. Маю довідник з овочівництва, виданий у Києві ще 1969 року, в котрому міститься рекомендація для економії садивного матеріалу яровизовані бульби вагою не менше 80 г розрізати на частини. У довіднику подано схему розрізування, ось вона (на малюнку).

Річ у тім, що американці, канадійці, японці прагнуть якомога більше економити, а нам начебто й не треба цим займатися, бо це ж турбот скільки. Але ж без турбот нічого не буває, нам теж треба бути ощадливими. І хіба погано замість десяти мішків картоплі посадити лише два-три, а на зекономлених бульбах відгодувати кабанчика?