Минувшина села.

 Історія /зредагована і доповнена/

• "Хто не знає свого минулого,
• той не гідний свого майбутнього"
• Максим Рильський
• 
  
• 
•      Село Немовичі - поселення щонайменше з семивіковою історією. 
•      
• Вивчивши могильники Княжої доби у межиріччі Турії та Бугу,  зокрема 30-й,що біля села Немовичі Сарненського району ,відомий історик, доктор історичних наук, професор Волинського державного університету ім. Лесі Українки М. М. Кучинко у своєму досліджені " історична Волинь" стверджує що поховання відноситься до 11-13 ст.н.е..про що свідчать залишки поховального інвентарю, дуже бідного,в основному - це горщики, глиняні прясла,та кремені до залізних кресал. Жили тут в той час нащадки слов" ян, які сповідували християнство,що підтверджено знайденими бронзовими хрестиками та кістяками з перехрещеними  руками. стверджує ,що захоронення в курганах біля села відносяться до давньоруських поховань бронзової епохи.
•      Основним заняттям було землеробство, скотарство, рибальство, збиральництво.  Були і плисаки,які сплавляли ліс по Случі в Польщу та Німеччину. Плисаки користувались величезною повагою,бо вони привозили заграничні хустки і інші товари.
• /Документальним підтвердженням правдивості висновків вченого є  ;- 
•                                                Розпорядження.
  
  
  

  Про взяття на державний облік пам’яток археології, історії та монументального мистецтва Видавник: Рівненська обласна державна адміністрація Номер: 514 Дата: 18 грудня 2009 Про взяття на державний облік пам’яток археології, історії та  монументального мистецтва Сарненський район
  82	с. Зносичі, північно-західна околиця села, невисоке піщане підвищення на території колишнього колгоспного саду	поселення епохи бронзи		ІІ тисячоліття  до нашої ери	2006
  83	с. Немовичі, західна частина села, праворуч від дороги Рівне – Сарни, на підвищенні лівого берега ріки Рудинка.  GPS прив’язка: N – 51°15'49.81"; E – м26°37'18.03"	поселення багатошарове (епоха бронзи, давньоруське)		ІІ тисячоліття до нашої ери, ХІ – ХІІІ століття	2006

• Заступник голови – керівник
• апарату адміністрації                                                                    А.Лавренчук
• 
  
•  Могильник в Немовичах свідчить, що на лівому березі Случі жили слов'яни, які сповідували християнство і були підпорядковані Дубровицькому князівству.
• Урочище Степанське
•       На чолі громади стояв німий ватаг, який мовчки проводив віче. Всі інші, при голосувані, мовчки, з необхідними у такому випадку, гримасами кивали головами -Через таке німе віче громаду почали називати Німовичами. З часом назва 'Німовичі' транформувалася в Немовичі.
•      Люди, що поселились на березі Случі звалися волинянами, поліщуками - "...люд слухняний і добрий при врівноваженому поводжені, але в глибині серця-гордий, довго пам'ятаючий правду і чекаючий на хвилю помсти поганим панам. Разом з тим волиняни (волини) вміють зворушливо виявляти вдячність за найменшу допомогу, або просто добре слово, покірно кланяючись і навіть падають до ніг" писав  Ю.Крашевський.
•       Дрімучі ліси,осушені болота та непрохідні мочари, прозорі стави та чисті голубоокі озерця-долини. Полісся-це космічна поганська колиска, басейн Прип"яті з притоками Горині і Случі, з його арійською чистотою коренів і древлянською нескаламученністю джерела з генетичним кодом волинян.
•   Саме в такому місці, посеред цієї поліської краси, розкинуло свої крила горде і нескорене село Немовичі, яке має більш, як семи вікову історію.
•     
• Тодішнє Село  мало в основному вигляд "гуртового" поселення, багатолюдного та зосередженого на невеликому просторі. Його форма – це неправильне коло чи еліпс. Оскільки від трипільських часів до прийняття християнства та сьогодення наш народ був та залишається сонцепоклонником, то села у плані забудовувалися так, нібито вони є земними відбитками Сонця (Історія Полісся.4, с. 12; 12, сс. 32, 33). У селі багато вуличок, крутих й переривчатих, які часто кінчаються біля воріт окремої хати. Це є свідченням індивідуалізму: українець не любить одноманітності, він селиться там, де йому подобається. На місце побудови хати впливало ще й повір'я: хата будується там, де ляже собака. Якщо кішка лягає на "нечистому" місці, то собака – лише на "чистому". 
•    
• 
  
• Селянське житло, вочевидь,  переважно  складалося із сіней та кімнати (хати): “із сіней – вхід до однієї-єдиної кімнати... У хаті також усе говорить про бідність або недбальство” [4, 8]; “Головна кімната, поставлена ще в давні кращі часи, коли її називали світлицею, бо в неї ще проникало світло, була досить простора, принаймні містила в собі більше, ніж інколи цілий будинок. Вона була їдальнею, вітальнею, майстернею, спальнею, буфетною і коморою” [1, 347−348]. Тут місця для спання, приготування і прийому їжі, для виконання господарських робіт тощо. Кімната була “з піччю і лавами довкола,темної, тісної, димної, без підлоги. Посередині стіл, діжа-годувальниця, в кутку на лаві під святим образом часом ще дитяча колиска і ткацький верстат. Нічого зайвого, нічого поза найпершими життєвими потребами, жодної пам’ятної речі, жодного почуття, зв’язаного з предметом, тут ти не знайдеш” [4, 8].
•            Основне місце в інтер’єрі займала піч [4, 8].  Як пише Ю. Крашевський,“найвільніше почувала себе в хаті піч, висока й простора, з припічками, запічками і пічиськом, до неї тулився хлібник, на якому вилаштувалися в ряд горщики, під ним був притулок для курей і качок, а боках пильнували порядку мітли, лопати і стара обгоріла коцюба”, [1, 348].
• “вздовж стін тяглися широкі лави, біля дверей стояло повне відро води з черпаком, у кутку – діжа, накрита чистим рушником. Тут же стояв стіл з хлібиною для гостей, а поряд ткацький верстат з постійно натягнутою основою... похилений набік стіл, за яким сідали у святкові дні...” [1, 348, 393]. В іншій хаті “значну її [кімнати – А. Д.] частину займала незграбна піч, що починалася від самих дверей, з припічком, який служив і ліжком, і лавою для сидіння. Під стінами з грубих дощок стояли хисткі лави, в кутку під образами – діжа і стіл, витесаний сокирою з обрізків дерева. 
• 
• Ще одну стіну займав ткацький верстат, за ним ховалось низьке ліжко з убогою постіллю. Із стелі звішувалась на мотузках колиска.  Біля дверей стояли цебер, відра і діжка; різне кухонне начиння, переважно горщики, займали цілий куток. Тіснота була нестерпна, повітря, важке й задушливе, просякло запахами їжі, диму, тютюну, одягу” [3, 178]. Зважаючи на згадку про сволок, до якого підвішували кошик для немовлят, а також затикали свячене зілля (“засохле зілля під
• сволоком”), можна стверджувати, що житла були із сволоками, а не балками [1, 393; 6, 161]
  
  
  
  
  

  

  За кроснами
  Коли ж Панасія Калениківна Кишенко сідає за ткацький верстат (“кросна”), і її невтомні руки снують, мов швидкі метелики, у плетиві ниток, починає творитися диво. Майстриня  і серцем, і душею живе у праці.

• Освітлювалися житла за допомогою коминка, під яким палили лучину (скалки,тріски/ і каганця. Долівки в житлах були глиняними [3, 200]. Спали на печі, припічку, лавах і навіть на долівці, застилаючи її “сінниками” (мішки, напхані сіном).Хати зачинялися на простий дерев’яний засув [6, 197], а всередині – на скобель [6, 243].
•     Селянські подвір’я. Вони невеликі, тісні, обгороджені тином, із воротами посередині [3, 176]. Для виготовлення плоту використовували різноманітні матеріали. 
• У повісті “Остап Бондарчук” описано плота, “вміло сплетеного з соломи, лози, землі й кущів” [3, 176]. Із текстів інших повістей бачимо, що селянські подвір’я були огороджені плотами, зробленими з кілків: “...шматки тину (плоту з дубового вор’я) і старої огорожі з кілків і хворосту” [4, 7−8].
• 
•  Чи на кожному подвір’ї був колодязь і обов’язково з журавлем: “...диміли хати..., оточені... верхівками скрипучих журавлів”; “...довгий журавель біля колодязя повільно гойдається над головою перехожого”; “Скрипів ще журавель біля колодязя”; “...скрип журавля біля криниці” [4, 8, 14, 24, 56 та ін.]; “Тут і там на вулиці або на подвір’ї витягував шию довгий журавель біля колодязя” [3, 176].
• Із господарських будівель Ю. Крашевський називає хату, хлів, стодолу, “стаєнку”: “хати...,оточені... дахами стодол”; “...стодоли – цілі й зруйновані, горбаті, кривобокі, з похиленими стовпами, з крівлею, що вже завалилась або починає валитися” [4, 7].
• 
• 
  
•       Поліський край згадується у Волинському літописі 1270-1280 роках під назвами Подлєсьє,Полєсє,Палєсє. Відомо,що населення Полісся складають представники різних етносів. Полісся з давніх давен було зоною творення праслов"янської культури.У 12-13 століттях землі Полісся були поділені між кількома великими князівствами: Київським,Чернігово-Сіверським,Володимиро-Волинським /пізніше Галицько-Волинським/
•        Поліські ліси мають малородючий грунт, хліборобство не давало великих прибутків, торгові шляхи оминали цю територію. Зате життя було тихе і спокійне, у віковічних пущах Немовичани оминали лихоліття воєн і смути. Жили собі спокійно, займалися рибальством, полюванням, різними лісовими промислами.
•       Літо в нашому краї тепле і вологе, зима м"яка і лагідна, небо взимку часто безхмарне. Рясні дощі та зливи припадають на початок і середину літа. Навесні тепла погода часто і різко змінюється значним похолоданням,через це весна в нас затяжна.Іноді приморозки у квітні і травні не сприяють урожайності фруктів і овочів.
•      
• 
•      Літо тепле, дощове з грозами. Осінь суха і тепла,наприкінці жовтня зазвичай дощова.Зима з частими відлигами, м"яка та хмарна. Слов"яни споконвіку жили і живуть донині на цих землях.І одна з найбільших сьогоднішніх проблем в тому, що ми є народом,який після довгих поневірянь шукає загублені корені, відновлює історичну пам"ять.Наше минуле налічує значно більше,чим прийнято,тобто не дві тисячі років.
• В озерах, річках, інших водоймах краю водиться 35 ви­дів риб, зокрема, короп, карась, лящ, сом, окунь, вугор, лин, судак, щука, марена, товстолобик і т.д.Волинь - уся в гаях і лісах. Понад 700 тисяч гектарів тут зай­мають хвойні і змішані ліси, зелені насадження. Найбільш поширені лісові породи - сосна, ялина, дуб, береза, вільха, граб, ясен, клен та інші. Зустрічаються унікальні породи дерев: модрина євро­пейська, дуб черешковий і червоний, кедр сибірський, пірамідальна і кульоподібна туя. Тваринний світ представляють лосі, благородні олені, косулі, зайці, дикі кабани, вовки, лисиці і рідкісні - зубри, бобри, видри, чорні лелеки, сірі чаплі, фазани, тетеруки, глухарі та інші.
• Назва рiчки Горинь походить вiд староруського слова "горина" (гориста мiсцевiсть). Бере свiй виток з Кременецьких гiр на висотi
  345 м над рiвнем моря. У далекому минулому рiчка так i називалася Горина. Має протяжнiсть 659 кiлометрiв, а в межах областi - 120 км. В Iпатiївському лiтописi пiд 1150 рiк зазначено, що Iзяслав Мстиславович "... перейшов Горину i тут став табором." Пiзнiше назва Горина видозмiнилася на Горинь. В однiй з українських грамот 1450 року є такий запис: "... урочища синовi моєму Василю отказую в повiтi Луцькiм над Горинь - рiкою."
  У перiод визвольної боротьби пiд проводом Богдана Хмельницького Горинь стала прикордонною рiчкою мiж козаками i польською шляхтою. В угодi, яку уклали в 1649 роцi король Ян Казимир i Богдан Хмельницький є такий запис: "Рiчка Горинь буде вiдмежовувати козацький край..." Загони козацько-селянського вiйська не раз переходили рiчку, вступаючи в запеклi бої з шляхтою. Затопленi козацькi човни знаходять на днi Горинi i тепер. Якби рiчцi мову, то скiльки б томiв ще незвiданої iсторiї Полiського краю можна було скласти для нащадкiв.
  Найбiльша притока Горинi - Случ. Вона має понад сто приток. Слово "Случ" означає з'єднувати, збирати, злучати. Починається на Верхньобузькiй височинi бiля села Червоний Случ Теофiпольського району. Довжина рiчки - 451 км, у межах областi 125 кiлометрiв.
•       Наша поліська земля перебуваючи в останні 500-600 років в складі Литовської держави,Речі Посполитій,Російській Імперії,СРСР завжди була в цих державах на правах провінції,через,що йшло нищення національної самосвідомості наших предків-волинян,які управлялись не царями, а ворожбитами /волхвами/ і жили на землі болотистій. 
• Ці люди керують всіма слов"янськими народами-так писали у 7-10 століттях араби,що добре знали географію.Саме наші предки консолідували древні народи,зробивши їх слов"янами та русами /просвітленими/
• 
• 
  
• В давні часи Волинню називали різні території.Двісті років тому була утворена Волинська губернія,яка включала нинішні; Волинську,Рівненську,значну частину Житомирської,Кременецького району Тернопільської областей.
•      Взагалі в історії краю чимало сторінок, що розповідають про споконвічну боротьбу її населення проти іноземних поневолювачів і загарбників.
•   Сама  перша   писемна   згадка   про наш край, Дубровицю   відноситься   до 1005 року, коли князь Київський Володимир Великий, заснувавши в Турові християнську єпископію, у переліку міст, що мають до неї належати, називає і Дубровицю.
     У VІІІ-ІХ ст. на території Волині, до складу якої входили землі    сучасної Рівненщини, жили східнослов′янські племена дулібів-волинян і древлян. Кордон між ними проходив приблизно по річці Горинь. Вірогідно, що у Х ст. Дубровиця була одним  із західних прикордонних пунктів древлянського князівства, з центром у місті Іскоростень (тепер місто Коростень Житомирської області).
    В ХІ ст. Дубровиця стала  центром однойменного  удільного князівства. А в Іпатіївському літописі під 1183р. розповідається про те, що Дубровицький князь Гліб Юрійович, правнук Михайла Святополка, брав участь у переможній битві Святослава Всеволодовича з половецьким ханом Кобяком. Цей запис засвідчує факт існування міста, яке вже тоді відігравало значну роль у захисті західних кордонів Київської Русі.
  У 1240 році під час ординської навали Дубровиця була зруйнована. З другої половини ХІV ст. край підпав під владу Литви, а після Люблінської унії 1569 року його в складі волинських земель загарбала шляхетська Польща.
•      У середині XV століття наш край, як і вся Волинь, потрапив під владу Литви. Великий князь Литовський передав селян у повне володіння феодалам, офіційно узаконив закріпачення. Часто селяни не витримували жорстокої експлуатації, відмовлялися виконувати феодальні повинності, нападали на панські маєтки, втікали в ліси. Для зміцнення свого панування на українських землях литовські феодали постійно йшли на політичне зближення з польськими магнатами. Вперше в письмових історичних даних Немовичі згадуються в 1533 році.
  
  Великий князь Ольгерд (Альгимунт)
  фрагмент памятника
  
  
  
  
  
  
  «Тысячелетию крещения Руси»
     
• Землі, де зараз знаходиться село, належали роду Гольшанських /Ольшанських/, чий рід мав володіння в Україні (на Волині - Дубровицьке та Степанське князівства), у Білорусі (Гольшани, Глузьк, Романов в Ошмянському пов.), Литві.
  Один із 9 родів – гол. княжат Волині, представники якого посідали високі державні пости у Великому князівстві Литовському.
  Останнім представником чоловічої лінії роду був Семен Юрійович (1515–56), після смерті якого маєтності Гольшанськиї перейшли до його 6 сестер, а потім з їхнім посагом розійшлися серед князівських родів Сапіг, Заславських, Полубенських, Курбських, Кірдеїв, Соломерецьких, Вишневецьких.    Немовичі в цей час стали власністю пана з Дубровиці, що був зятем Гольшанського- Курбського Андрія Михайловича.
• 
  
• Курбський А.М.  
• 
  
• Курбський А.М. (1528-1583) - князь із смоленських Рюриковичів. На початку Лівонської війни був головним командувачем російськими військами. У 1564 р. перейшов на бік польського короля і одержав від нього Ковель і землі на Волині. Втікаючи від гніву Івана Грозного, Курбський А. одружується на донці Ольшанського Юрія Семеновича - Марії, у 1571 році. Після Люблінської унії 1569 р. територію Сарненщини, як і решту Волинських земель загарбала феодальна Польща, панування якої тут тривало понад два століття. Польські феодали нещадно експлуатували селян. Ті не мали права вільно розпоряджатися ні своїм майном, ні знаряддям праці, ні худобою, ні життям. Панщина становила 4-5 днів на тиждень. Користуючись необмеженою владою, шляхта піддавала селян жорстоким тортурам, за найменшу провину заковувала їх в кайдани, кидала у в'язницю. Особливо посилився антифеодальний рух на Сарненщині тоді, коли сюди у 1596 році прибули повстанські загони Северина Наливайка. Северин Наливайко

   Згідно “Историко-статистического описания церквей...” Н.И. Теодоро- вича у 1884 році у Немовичах було 147 дворів, 1187 були населення (а за даними довідника Барановича О. “Залюднення України перед Хмельниччиною”. Ч.1 Волинське воєводство. У Немовичах на 1629 рік налічувалось 59 дворів). “Словник географічний королівства Польського, виданий у 1902 році свідчить, що у селі налічується 239 обійсть, 1411 жителів. (З них 3 католики, 100 євреїв), дерев’яна церква, школа./ Управління – гмінне. Немовицька гміна (адміністративно-територіальна одиниця Польщі) об’єднувала 16 населення пунктів.;

• фільварк Бердуша,село Доротичі,колонія-хутір Орловський,село Глушиця,колонія Язвінка,фільварк Юзефпол,колонія Яновка,село Карпиловка,село Карпиловська Рудня,село Катериновка,село Константиновка,село Немовицька Гута,млин Немовицька Рудня,село Немовичі-гмина,хутір Ольшаниця,колонія Плоске,фільварк Перовка,хутір Пожога,фільварк Сарни,село Сарни.,село Зносичі. 

 Керували гміною  голова і секретар.

   

   Пізніше всі питання вирішувала волость. Їй підпорядковувалось 6 сіл: с.Немовичі,с.Доротичі,с.Карпилівка,с.Катеринівка,с Зносичі,с.Сарни.

 Суддями були  представники з кожного села. Городовий – на всі села. Управа волості знаходилась в Немовичах,навпроти церкви.

  Цей же словник свідчить, що  ...” однокласне народне училище міністерства народної освіти в Немовичах відкрилось у 1877 році. У 1884 році у ньому навчалось 45 хлопчиків і 5 дівчаток. Крім окремих предметів  читався Закон Божий. Школа була поряд з управою волості.

  Перша церква була збудована у 1721 році, але не  збереглася. У 1881 році знову збудували церкву, яка діє і по даний час. Крім церкви у селі діяв римо-католицький костел. Поряд було католицьке кладовище. Православне кладовище знаходилось за церквою, внизу.

            Нова церква була збудована на пожертвування селян і священика Василя Петровича Боровського. Псаломщиком був Аристарх Федорович Левицьки (з 1858 року), пономарем – Іван Васильович Якимович (з 1843 р.). В П. Боровським – з 1868 року. Вперше відправа у церкві відбулась на свято Преподобної Параскеви Сербської. Тому і престольний Празник у Немовичах відмічається на це  свято. За свідченням Боровика Олексія Хомича (1902 р.н.) заклав її місцевий єврей (брат коваля Лейби), кузня якого стояла на Вигоні – зараз будинок Ковпака Івана Васильовича./Розвилка вулиці Радянської/ Пізніше цей майстер зірвався з дзвіниці і загинув. Саму ж церкву будували росіяни.

            Згодом  священиком був Дубинський Василь. Церковним хором керував Шостацький. Хор співав слов’янською мовою, а на Великдень – українською.

• 
•    У 1873-1875 роках поблизу села велося будівництво залізниці Здолбунів-Ковель,завдяки чому,багато селян отримало "ремісницьку" роботу. Великий обсяг робіт без необхідних засобів механізації зумовлював залучення великої кількості робітників. І в тихому донедавна поселені, як у потривоженому мурашнику, все прийшло в рух. На станції не вщухав стукіт сокир, луною віддавались гудки паровозів, що подавали вагони з будівельними матеріалами на розвантаження. Єдиним землерийним інструментом була лопата - грабарка, а транспортом - ноші. Там, де прокладали залізницю, не завжди могли пройти навіть запряжені кіньми вози. На спорудження залізниці було відведено мало часу. До того ж скорочення строків будівництва обіцяло чималі бариші підрядчикам, і тому вони нещадно визискували трудовий люд. Робочий день на будові тривав 12 - 14 годин на добу. Жили грабарі в землянках, де під ногами хлюпала вода, а то й просто неба, в нашвидкуруч зроблених з гілля і листя наметах. Вони голодували і мерзли, виснажувались на неймовірно важкій роботі, терпіли від різних хвороб, від жорсткого поводження з ними. На будівництві, звичайно, не могло бути й мови про будь - яку охорону праці. Нещасні випадки і захворювання від виснажливої праці були звичайним явищем. На це ніхто з начальства не звертав уваги, бо життя простої людини тоді коштувало мало. Ціною надлюдської праці залізницю було побудовано за порівняно короткий час. Прокласти рейки в болотистій поліській землі — каторжна праця. І її виконали пришвидшеними темпами тисячі селян, зігнаних звідусіль — по 12 годин на день, з лопатами в руках, по коліна в холодній воді, в непролазних хащах, куди не завжди можна було дістатися кіньми. 
•        Більше року поблизу села протримався фронт у 1916 році під час першої світової війни. Під час І війни у селі розквартирували козаків Оренбурзького полку (червоно-білі лампаси на шароварах). Харчувались вони на полковій кухні, ділячи пайок з господарями, спали в хатах на соломі, а коні тримали у хлівах господарів. У єврейській хаті на Вигоні розмістився полковий оркестр. Разом з козаками у пошуки кращої долі подався Василь Баєчко з сім’єю. Дістався аж до Астрахані. Згодом, щоб повернутись назад, він змушений був дістати дозвіл самого губернатора. У Немовичах його призначили збирачем податків. Гроші він власноруч носив здавати у Луцьк (у торбі за плечима). У глибокій старості дід Василь торгував гноєм, збираючи його по дорогах, І приносячи додому у кошику.
• У 1918 році в селі з"явився загін сил Директорії. В травні 1919 року село окуповують поляки,яких серед літа виганяють червоноармійці. У вересні 1920 року Немовичі знову потрапляють під польську окупацію ,майже на двадцять літ згідно Ризького договору Немовичі вливається у Сарненський повіт Волинського воєводства. 
•          Внаслідок акту Молотова-Рібентропа 16 вересня 1939року в селі з"явились солдати в обмотках з червоною зіркою на пілотках,а  в грудні місяці 1939 року село в складі Сарненського району ввійшло у новостворену Рівненську область. Почалася насильницька колективізація і політичний терор,сотні заможних селян було вивезено до Сибіру.
•      Яку"волю" і "свободу" несла Радянська влада, немовичани дізналися відразу ж після приходу Червоної Армії. Зимового світанку 1940 року вивезли з Немович у Вологодську область дві сім’ї , господарі яких були лісничими у пана: Пилипа Кіркового та Івана Пацьоли. Готували списки й на інші сім’ї, котрі були “куркульськими”, але завадив Гітлер, котрий почав війну проти Радянського Союзу. З приходом Радянської влади почали створювати колгосп, який очолив Іларіон Степанович Пацьола (пізніше членів його сім’ї вирубали націоналісти, а сам загинув у Рівненській в’язниці НКВД - свідчення внука). Головою сільської Ради призначили Северина Свирида (доля його надалі - трагічна: знищили націоналісти) одного з синів - Михайла - забрали на каторгу до Німеччини, де він і загинув, дружина Женя з дітьми - Олексієм та Онуфрієм /Нічею/ - змушені були переховуватись, щоб уникнути смерті, у інших сім’ях. 
•        З початком нової війни розпочалася нова мобілізація.більшість чоловіків, котрих мобілізували на початку липня 1941 року, потрапили в Німецький полон. Дійшовши до Клесова, вони рушили в напрямку Білорусії, де їх оточили німецькі війська. Декому з новобранців вдалося втекти по дорозі до Клесова, дехто, потрапивши у полон, згодився служити в німецькій армії і отримавши короткочасну відпустку, залишився дома (переховуючись). Війна принесла в село неймовірні страждання. Звірства окупантів викликали активний рух опору.
•       "В Сарненському р-ні особливо потерпіли від німецького терору села: Немовичі, Сарни - село, Доротичі, Константинівка, Орлівка, Теодорівка, Клесів - село і Осницьк. Форми терору: грабіж, палення, убивства, примус каторжних робіт і т. п. Населення рятувалося здебільша втечею в ліси. В Сарнах німці розстріляли 30 українських юнаків. "
• Тарас Дмитрович Бульба-Боровець
•         Немовичани цілими сім"ями воюють в загонах  Поліської Січі під проводом Боровця /Тараса Бульби/.,який до війни проживав у нашому селі і видав свій перший наказ 28 червня 1941 року :
  
  
  

  «Приказ № 1

• От 28 июня 1941 г., село Немовичи, район Сарны.
•              ко всем командирам боевых групп
• I. Приказываю всем боевым группам сейчас организовать небольшие повстанческие отряды и начать диверсионные акты в тылах Красной Армии.        
• задачи: 
• 1.Срывать мосты и связи.2. Уничтожать транспортные средства. 3. Собирать точные сведения по оборонительным сооружениям большевиков и немедленно направлять ко мне или непосредственно передавать на фронт немецким частям. 4. Не допускать в большевистские части украинцев, мобилизованных советами.
• 
  
• II. В местах, освобожденных от большевиков – захватить власть, организовывая народную милицию с желто-голубыми повязками. Везде вывешивать желто-голубые знамена, организовывать торжественные встречи немецких войск. Приступить к организации нового отечественного порядка.
• 
  
• III. Диверсионные нападения на большевиков осуществлять в таких условиях, которые исключают их возвращение и злостного уничтожения местного населения.
• 
  
• голова Украины Тарас Бульба 17 ."/
• 
  
• "Понятно, что большинство западно-украинских жителей скрывались от мобилизации, а, будучи мобилизованными, старались при первой возможности дезертировать и уйти домой, или перебежать к немцам.
•      Большая часть военнослужащих, мобилизованных из присоединенных к СССР в 1939 г. районов Западной Украины, не имела никакой военной подготовки, была неграмотна и характеризовалась в штабных документах низкими морально-боевыми качествами.
•             Так, «во время отхода в 72-й, 99-й стрелковых дивизиях 26-й армии многие из мобилизованных разбежались по своим селам. Были случаи их отказа стрелять по противнику. Генерал Потапов даже решил, что «для более успешных действий необходимо освободить части от приписного состава западных областей, так как последние показали неустойчивость в бою»
• Имеются многочисленные примеры того, что и польское население западных областей, прожив полтора года под советской властью, продолжает видеть в ней власть оккупантов. Большинство поляков этих областей также выступает против советской власти и даже благожелательно относится к немецкому вторжению." -  пише А.Шнеєр.
•  /Д-р Аарон Шнеер .книга "В плену"/     
• 
  
•     Зате селяни цінили своїх захисників як членів сім'ї, переживали за їх долю і благополуччя. Один із воїнів Січі, згадуючи про ці події пізніше, писав: "В однім селі Рівненщини над річкою Случ заквартирував наш повстанський відділ. Селяни приймали та гостили нас радо. Уважали нас як своїх дітей… Готували для себе і для нас обіди…"
• 
•       Переможні бої повстанців викликали велику радість населення, яке із задоволенням поповнювало ряди Поліської Січі. Щоб не викликати репресій серед членів сімей з боку окупантів, вступаючі в ряди повстанців відмовлялися від своїх прізвищ і приймали нові клички, різні псевдоніми. Відомо, що прізвище “Наливайка” було Левинець, і походив він із села Немовичі Сарненського району.
• Никон Юхимович Жук, уродженець Немовичів, - відомий тисячник УПА на псевдо «Ярема», який керував штабом у 1943-1945 роках у Тинному. Селяни не відсиджувалися в дрімучих лісах,а , як могли, били непрошених чужаків.
•      Бій між станціями Немовичі й Малинськ на залізничному шляху Рівне-Сарни звели дві сотні УПА - сотня Дороша і сотня Яреми з каральним відділом німецького гештапа силою 150 люда. Ніччю з 23 на 24 червня 1943 р. зірванням шин здержано гестапівський відділ, що їхав палити села, і знищено його дощенту. Добиччю повстанців була велика кількість німецької автоматичної зброї та амуніції. В бою були ранені оба командири УПА Дорош і Ярема./Пізніше німцями за це було розстріляно  десяток немовицьких селян. Для остраху інших, розстріляні довго лежали під сільською дерев"яною церквою./  
•    
•  
•  Савчин Олексій Степанович.
• /світлина з домашнього архіву/
• 
  
• Старостою села на той час був Олексій Степанович Савчин, мудра людина неабиякого розуму, йому доводилося маневрувати, як кажуть між двома вогнями, щоб зберегти життя своє і людей. За свідченням односельців, О.С. Савчин, врятував життя не тільки багатьом немовичанам, а й жителям села Сарни. Був випадок, коли групу селян із Сарн гітлерівці хотіли розстріляти, вважаючи їх повстанцями, а Олексій Степанович Савчин заявив, що це його односельці, котрих він послав у поле працювати. 
•      Врятував від смерті і П.С. Панчук, в якої зупинялися бійці загону С. А. Ковпака. 
•       Одного разу в село приїхали офіцери машиною. Данило Міхнов вирішив убити німців і забрати машину до лісу. Староста відмовив його, бо знав, що тоді Немовичі спіткає доля сусіднього Чудля, де січовики Яреми 20 травня 1943 року розгромили німецький гарнізон і знищили 30 окупантів . Очевидці згадують, що після цього,  на Чудель німці йшли з кількох сторін: від Клесова і через Немовичі: коли вулиці вже вкрили сутінки. Ішли вулицями з усіх боків, не здіймаючи галасу. Незабаром пожежа охопила Чудель.Село було спалено дотла. 
• Загін радянських партизанів під командуванням Ковпака пройшов околицею села і зупинився на ночівлю у хаті П.С. Панчук, чоловіка якої забрали на фронт. За доносом когось із сусідів господиню викликали на допит у комендатуру. Старості вдалося переконати німців,що жінка навпаки постраждала від партизанів; мовляв хотіла попередити, але її побили і не випустили з хати. 
•        Після війни поважного голову села було розстріляно в Дубнівській тюрмі катами НКВС. А через три роки після смерті Сталіна його було реабілітовано.
• / про це своїм синам розповів син старости, Макар,який бачив  його востаннє,і батько попрощався з ним, перехрестивши руки на грудях,показавши таким чином,що його ведуть на розстріл/. 
•        Поет з Катеринівки /родом з Черкаського села Сичівка,що біля містечка Христинівки /  Клим Автономович Ткач, член КПЗУ, поет-революціонер, активний співробітник журналу "Вікна",якийсь час ,з приходом більшовиків, перед самою війною, теж керував сільвиконкомом -  У своїх віршах він писав про нужденне життя поліщуків, вірив, що ...після грому засіяє Кремлівська зіронька ясна, І пісня вільна залунає, Розквітне вільності весна. 
•          Поет разом з  Олексієм Савчиним були депутатами Народних Зборів у Львові./Архів народних зборів/ .
• Поет представляв  владу, а Савчин Олексій був делегатом від громади. 
•  
• "Народні Збори, що відбулися у Львові 26 жовтня 1939 р., прийняли низку декларацій, зокрема про встановлення у Західній Україні радянської влади і її входження до складу УРСР, про конфіскацію поміщицькиих земель, націоналізацію банків і великої промисловості. Ці документи легітимували нову владу у Західній Україні.
  Фактично Західна Україна виявилася включеною до складу СРСР з кінця вересня 1939 р., хоча відповідні акти були ухвалені Верховними Радами СРСР і УРСР лише наприкінці жовтня – першій половині листопада 1939 р. При цьому національні інтереси українського народу, його багатовікове прагнення до возз’єднання служили лише ширмою для геополітичних планів керівництва СРСР.
  Водночас входження населення споконвічних українських територій до складу УРСР, навіть попри весь символічний характер її державності, стало, з погляду історичної перспективи, важливим етапом на шляху до соборності. Возз’єднання найбільших гілок українського народу в межах однієї країни значно підсилило його загальний потенціал, зберегло територіальну цілість, що обєктивно закладало передумови для його самореалізації та розвитку. 3. Функціонування радянського режиму в Західній Україні до кінця 1939р. забезпечували тимчасові органи влади - воєводські, повітові, міські тимчасові управління і селянські комітети. Сталінське керівництво використало їх як перехідні структури для легітимного оформлення включення регіону до складу СРСР.
  Склад тимчасових управлінь ретельно підбирався і призначався. В обов’язковому порядку до них входили партійні керівники, політруки армії, працівники різних державних відомств, які направлялися у Західну Україну. Деякі посади були надані й місцевим активістам, що мало свідчити про те, що новоутворювані органи - це установи народного самоуправління. За своєю суттю і фукціями тимчасові органи мало чим відрізнялися від традиційних радянських органів влади. Для керівництва різними ділянками суспільного життя при тимчасових органах організовувались відповідні відділи: промисловості, транспорту, фінансів, торгівлі, освіти, культури. Вирішували вони також трудові і майнові конфлікти, тобто виконували певні судові функції.
  Низовою ланкою органів тимчасових управлінь стали селянські комітети, які обиралися на зборах жителів села, а волосні - на зборах представників селян волості. Обрані селянські комітети затверджувалися тимчасовими управліннями, що дозволяло відсіяти небажані елементи."/Кондратюк С.К. Встановлення і функціонування радянського режиму в Західній Україні у 1939-1941 рр./
• У серпні 1943 року черкаський комуніст Клим Автономович Ткач був розстріляний українськими партизанами Поліської Січі. Похований в Сарнах. 
•    
• 
• Поліщуки в бакалійній лавці.
•    В повоєнні роки невтомні наші земляки піднімали з попелу руїни, помаленьку вилазили з землянок в хатинки,розорювали поля,зачищали ліси від жертв війни. Але життя ставало все більше подібним на пекло,насильницьким методом здійснювалась колективізація сільського господарства.Чесні ,заможні господарі під гаслом ганебного “розкуркулення” за путівками “трійок” НКВС поспішили освоювати Сибір в таборах ГУЛАГу
• 
  
•                                                              Жертви...
• 
  
• 
• Мычко Михаил Сергеевич
• Родился в 1897 г., Волынская губ., Ровенский уезд, селения Немовичи; украинец; образование высшее; б/п; средняя школа с. Венюково Лопасненского р-на: учитель. Проживал: Московская обл., с. Зачатье, ст. Лопасня.
• Арестован 23 сентября 1937 г.
• Приговорен: Комиссией НКВД СССР и прокурора СССР 28 ноября 1937 г., обв.: шпионаже в пользу Польши (польской разведки).
• Расстрелян 15 декабря 1937 г. Место захоронения - место захоронения - Московская обл., Бутово. Реабилитирован в сентябре 1989 г.
• 
  
• Пацела Иван Романович(Пачела) Родился в 1883 г., Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи; украинец; образование низшее; лесник, на с/п - лесоруб Андомского ЛПХ. Проживал: Украинская ССР, Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи. Приговорен: 25июня1940 г.,обв.:  ОСАДНИК.Приговор: Выселен. 15.07.40 прибыл на спецпоселение: ВОЛОГОДСКАЯ ОБЛ., АНДОМСКИЙ р-н, ТУРНЕГА. Осв. 01.09.41 по Указу ПВС СССР "Об амнистии польских граждан" Источник: База данных "Польские спецпереселенцы в Вологодской обл.
• "Пацела Ксения Ивановна 
• (Пачела) Родилась 1921, 1918, 1913, Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи; украинка; образование низшее; Проживала: Украинская ССР, Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи. Приговорена: 25 июня 1940 г., обв.: ОСАДНИК.   Приговор: Выселена. 15.07.40 прибыла на спецпоселение: ВОЛОГОДСКАЯ ОБЛ., АНДОМСКИЙ р-н, ТУРНЕГА. Осв. 01.09.41 по Указу ПВС СССР "Об амнистии польских гражданИсточник: База данных "Польские спецпереселенцы в Вологодской обл."Пацела Марина Титовна(Пачела) Родилась 1884, 1885, Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи; украинка; образование низшее; Проживала: Украинская ССР, Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи. Приговорена: 25 июня 1940 г., обв.: ОСАДНИК. Приговор: Выселена. 15.07.40 прибыла на спецпоселение: ВОЛОГОДСКАЯ ОБЛ., АНДОМСКИЙ р-н, ТУРНЕГА. Осв. 01.09.41 по Указу ПВС СССР "Об амнистии польских граждан" .
• Кирко Вера Филипповна
• (Киркова) Родилась в 1936 г., Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи; украинка; Проживала: Украинская ССР, Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи. 
• Приговорена: 29 июня 1940 г., обв.: ОСАДНИК.
• Приговор: Выселена. 15.07.40 прибыла на спецпоселение: ВОЛОГОДСКАЯ ОБЛ., АНДОМСКИЙ р-н, ТУРНЕГА. Осв. 01.09.41 по Указу ПВС СССР "Об амнистии польских граждан"
• Кирко Иван Филиппович
• (Кирков) Родился в 1934 г., Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи; украинец; Проживал: Украинская ССР, Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи.
• Приговорен: 29 июня 1940 г., обв.: ОСАДНИК.
• Приговор: Выселен. 15.07.40 прибыл на спецпоселение: ВОЛОГОДСКАЯ ОБЛ., АНДОМСКИЙ р-н, ТУРНЕГА. Осв. 01.09.41 по Указу ПВС СССР "Об амнистии польских граждан"
• Источник: База данных "Польские спецпереселенцы в Вологодской обл."
• Кирко Любовь Арьеновна
• (варианты фамилии: Киркова; варианты имени: Люба, Любава; варианты отчества: Арсеньевна, Ларионовна) Родилась в 1900 г., Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи; украинка; образование низшее; на с/п - домохозяйка. Проживала: Украинская ССР, Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи.
• Приговорена: 29 июня 1940 г., обв.: ОСАДНИК.
• Приговор: Выселена. 15.07.40 прибыла на спецпоселение: ВОЛОГОДСКАЯ ОБЛ., АНДОМСКИЙ р-н, ТУРНЕГА. Осв. 01.09.41 по Указу ПВС СССР "Об амнистии польских граждан"
• Источник: База данных "Польские спецпереселенцы в Вологодской обл."
•  Кирко Семен Филиппович
• (Кирков) Родился в 1932 г., Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи; украинец; Проживал: Украинская ССР, Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи.

   Приговорен: 29 июня 1940 г., обв.: ОСАДНИК.

• Приговор: Выселен. 15.07.40 прибыл на спецпоселение: ВОЛОГОДСКАЯ ОБЛ., АНДОМСКИЙ р-н, ТУРНЕГА. Осв. 01.09.41 по Указу ПВС СССР "Об амнистии польских граждан"
• Источник: База данных "Польские спецпереселенцы в Вологодской обл."

Кирко Трофим Филиппович

• (варианты фамилии: Кирков; варианты имени: Трохим) Родился в 1927 г., Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи; украинец; Проживал: Украинская ССР, Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи.
• Приговорен: 29 июня 1940 г., обв.: ОСАДНИК.
• Приговор: Выселен. 15.07.40 прибыл на спецпоселение: ВОЛОГОДСКАЯ ОБЛ., АНДОМСКИЙ р-н, ТУРНЕГА. Осв. 01.09.41 по Указу ПВС СССР "Об амнистии польских граждан"
• Источник: База данных "Польские спецпереселенцы в Вологодской обл."

Кирко Филипп Михайлович

• (Кирков) Родился в 1897 г., Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи; украинец; лесник, на с/п - ночной сторож. Проживал: Украинская ССР, Ровенская обл., Сарненский р-н, Немовичи.
• Приговорен: 29 июня 1940 г., обв.: ОСАДНИК.
• Приговор: Выселен. 15.07.40 прибыл на спецпоселение: ВОЛОГОДСКАЯ ОБЛ., АНДОМСКИЙ р-н, ТУРНЕГА. Осв. 01.09.41 по Указу ПВС СССР "Об амнистии польских граждан"
• Источник: База данных "Польские спецпереселенцы в Вологодской обл."
•      
•      Однак життя,незважаючи ні на що, брало своє. З розвитком Радянського Союзу розвивалось село,яке в грудні 1991 році на всеукраїнському референдумі одностайно проголосувало за відновлену незалежність України
•     Як і  колись,у 1275 році в літописі з”явилась перша згадка про Полісся,в якій вказувалось,що йшов князь Мстислав Данилович “пустошачи по Поліссю” так і тепер спустошується наш край. Від 1986 року “Іде князь Чорнобиль “пустошачи міста і села нашого Полісся. 
• Величезні та незворотні наслідки негативного характеру має аварія на Чонобильській атомній електростанції. У краї майже не зростає кількість населення, яке за чисельністю знаходиться на довоєнному рівні. Молодь намагається знайти собі роботу і кращі умови життя за межами Волино-Поліського краю і за межами України. Тому надзвичайно нахальними  є проблеми демографічного і генетичного виховання, які й сьогодні у зародковому стані дослідження. З великими труднощами пробивають шлях геральдика і генеалогія, які завжди сприяють вихованню самосвідомості та національній ідентифікації. Це означає певною мірою відсутність необхідного рівня самосвідомості і національної свідомості. Втрата  коренів, які живлять історичну пам'ять, завжди веде до самозабуття.
•  
• Савчин О.М.
• Післямова. Слідкуйте за змінами і доповненнями.
• 
  
• Provisnuk@i.ua 
• Використані матеріали:  
• Реестр старшин УПА, членов ОУН и членов УГВР
•  Полісся | Історія, культура, традиції та природа Полісся
• Полісся. Історія, культура, традиції та природа Полісся. Пісні та обряди поліського краю.
•  Історична Волинь - Кучинко М., Златогорський О. Поселенський
•  ІСТОРІЯ РАЙОНУ
• Історія району
•  Історична Волинь - Пархоменко Т.  Історична Волинь - Андрій Жив'юк, Дмитро Сирота.
• Ю. Крашевский - Рассказы ...Славянский быт, славянская культура, история, религия, традиция, мировоззрение и миропонимание.   1.  Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник -від найдавніших часів до 1914 року в 2-х томах. Т. 1. - Вінніпег, 1984. - 600 с; Т. 2. - Вінніпег, 1986. - 578 с
•  2.   Трембіцький В. Позиція Великої Волині в Українській державі 1918 року. -Вінніпег-Нью-Йорк, 1993. - С 60-61
• 3.  Літопис Руський. - К.: Дніпро, 1989. - С 6, 82.
• 4.  Янко М. Топонімічний словник-довідник Української РСР. - К., 1973. - С 38.
• 5.  Андрияшев А. Очерк истории Волынской земли до конца XIV столетия. - К., 1887. - С. 7-14; Аркас М. Історія України-Русі. - К., 1990. - С. 10-17; Батюшков П. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края. - СПб, 1888. - С. 1-8; Грушевский М. Очерк истории украинского народа. - К., 1990. - С. 15-22; Дорошенко Д. Нарис історії України. - Львів, 1991. - С. 40-42; Історія Волині з найдавніших часів до наших днів. - Львів, 1988. — С. 8-26; Иванов П. Историчес­кие судьбы Волынской земли с древнейших времен до конца XIV века. -Одесса, 1895. - С. 27-65; Котляр Н. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX - ХШ вв. - К., 1985. - 183 с; Крип'якевич І. Галицько-Волинське князівство. - К., 1984. - 172 с; Кучинко М. Історично-культурний розвиток західного Побужжя в IX - XIV століттях. - Луцьк, 1993. -С.   101-105; Левкович І. Нарис історії Волинської землі (до  1914 року).  -Вінніпег,  1953 (перевид). - Луцьк,    1992. - С  5-8.; Пашуто В. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. - М., 1950 та інші.
• 6.  Котляр  Н.   Формирование  территории  и  возникновение   городов  Галицко-Волынской Руси IX - ХШ вв. - К., 1985. - С. 72-74, карта.
• 7.  Любавский М. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства, ко времени издания первого Литовского Статута: исторические очерки. - М., 1892. - С. 38-43, 209-213.
• 8.  Шабулъдо   Ф.   Земли   Юго-Западной   Руси   в   составе   Великого   кнжества Литовского.-К, 1987. - С. 37-103.
• 9.  Крикун   Н.   Административно-территориальное   устройство   Правобережной Украины в XV - XVIII вв. - К., 1992. - 157 с, карты.
• 10. Державний архів Волинської області: Путівник. - К., 1990. - С 209-217 (Довідка про адміністративно-територіальний поділ Волинської області).
• П.Батюшков П. Холмская Русь. - СПБ, 1887. - С. 37; Онуфрійчук М. Давній герб Волині//Волинь. - 1991.-№ 1.-С. 20-24;
• 12.Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К.-Львів, 1913. - С 126.
• 13.Географія Волинської області. - Луцьк, 1991. - 164 с
• 14.Атлас Волинської області. - М., 1991. - С 2.
• 15.Атлас Ровенської області. - М., 1985. - С 15.
• 16.Полесье. Материальная культура. - К.: Наукова думка, 1988. - 447 с.
• 17.Полісся: мова, культура, історія. - К.: Б.в., 1996. - 467 с.
• 18.Полісся: етнікос, традиції, культура. - Луцьк: Вежа, 1997. - 264 с
• І ще багато,багато  матеріалу оброблено із світової павутини інтернету.
•