Краю рідний мій!

      Полісся краю мій!... Краю, що споконвіку славишся голубоокими озерами та столітніми сосновими лісами, що своїми вершками тягнуться аж до білих хвиль хмар!
      Краю рідний мій! Тут, в селі Немовичах ,Ти дав мені життя, ти загортав мене в сонячні пеленки, ти купав мене в своїх золотих хлібах, обвівав мене своїми буйними вітрами, водив по своїх древніх дрімучих лісах. Твої пронизливі вітри співали про мій гордий нескорений , партизанський край в лихоліттях останньої самої  кровожерливої війни людства. Ти всміхався мені сумними очима  батьків під час ненаситного Чорнобиля, а я твій син, що живу далеко від тебе, кохаю тебе до болю  сумую над твоєю недолею і радію твоїм звитягам.
       О, краю мій! Як ти не похитнувся  не впав від горя і болю?
       Полісся моє, я знаю, як важко без тебе твоїм синам і дочкам, що розкидані по всьому світу. Багато з них не "долетить"  до рідного краю, поляже на життєвому полі. Але ти будеш
пам"ятати їх і не забудеш своїх "пташенят", що не долетіли до тебе з чужини.
        Ти навчив мене вірити в перемогу над усім, що страшне і чорне, що щемить серцем і
мутить слізьми очі. І я віру, що колись повернуся до тебе і поброджу лісами по  сіро-зеленому моху, помилуюсь столітніми борами, надихаюсь цілющим повітрям, наповненим приємним ароматом весінніх квітів, порадію твоєму весінньому шлюбному
вбранню зелених оксамитових лугів.
         Полісся, краю мій! Нема на світі більшої любові, ніж моя любов до тебе.Ти тисячу років терпів і страждав, але своєї душевної краси ворогам не віддав, за твою стійкість, мудрість і мужність низько вклоняюся тобі і хочу тільки одного, щоб твоя чудова краса ніколи не змарніла, щоб чорні хмари біди  не нависали над тобою.