Виборець очікує порядку

Вперше в новітній історії України цього року місцеві вибори проводяться окремо від парламентських. До того ж, проходять вони на змішаній основі: половину депутатів обирають за партійними списками (знову закритими!), а половину – за мажоритарною системою.
Увага раніше зосереджувалася, насамперед, на виборах депутатів парламенту, місцевим же у найкращому випадку відводилася роль зброєносців, джур, а то і просто холопів.. Спеціально для таких із Києва присилають агітаційну продукцію з обличчями столичних політиків, невідомо на кого розраховану в реґіонах. Нею обклеюють рекламні щити, не задумуючись – чи дають такі стандартні плакати щось рядовому виборцю, його душі й серцю.
Вибори ж бо місцеві, люди хочуть побачити обличчя своїх потенційних обранців і почути, що ті обіцяють зробити тут, на місці. Натомість зі щитів на них дивиться президент всієї України і обіцяє „побудувати нову країну”. Або колишній чернівчанин, а нині киянин Яценюк пропонує „обрати зміни”. Дуже конкретна пропозиція, нічим не краща від „побудови нової країни”. Знову з’явилася на білбордах Юлія Володимирівна з посвітлілою косою і, як завжди, елегантно вбрана. Правда, замість очікуваного гасла „Вони працюють, вона критикує”, там написано щось зовсім невиразне, нездатне зачепити за живе.
Від свого обранця на місцевому рівні нинішній виборець очікує не красивих слів, а вміння організувати людей на якусь дуже потрібну і добру справу. Тоді й віддасть йому свій голос, коли побачить, що має справу не з базікалом, а з діловою та відповідальною людиною. Якраз таких найбільш потребує місцеве самоврядування. Порядок треба наводити повсюдно – на розбитих дорогах, на засмічених подвір’ях та в під’їздах будинків, на зруйнованих дитячих майданчиках – де лише є ознаки занедбаності. Але насамперед необхідно подбати про саму людину, дати їй надію на краще, запропонувати конкретну справу, що дозволить скерувати енергію кожного громадянина на загальну користь.
У розвинутих країнах місцеве самоврядування має великі права і розпоряджається солідними фінансовими засобами. Громадянське суспільство постійно контролює своїх обранців і має дієві механізми впливу на них. Там влада працює на людей, а у нас – навпаки. Звідти й ставлення простого українця до виборів. Все більше людей розчаровується у своїй спроможності впливати на владу, тому й не бажає ходити на дільниці.
Від свого обранця на місцевому рівні вони вимагають іншого – наведення елементарного порядку в селі, місті, районі, області. А міжнародні проблеми нехай вирішує столиця. Кожному своє.