Пішов на пенсію,смерть має претензію

Жив у селі Немовичі поет-самоук Іван.Справжнього прізвища ніхто не пам"ятав, бо прізвизько Хитрий,  так зачепилося за ним, що якби хтось назвав його Іваном Наконечним, то ніхто б не показав його хати.Наконечних в селі багато,а Хитрий-тільки один.
     Його приповідки передаються сельчанам дотепер.Живе Іван у приповідках, бо колись
казав, що " День не вмирає,бо вечір стрічає", або "Пішов на пенсію, смерть має претензію" і не менш мудра "Влада,як моя баба - на неї "дуй",а тобі від неї "х...й"
      У нього якось саме по собі виходило,що не скаже, то все віршами. Бувало, жене корову і приповідає "Потерпи дві минутки, висерешся біля Манютки".
   Його ніхто не бачив сумним,навіть коли померла його жінка, пішов до дзвонаря, попросив: "Іди дзвони на весь кінець, бо моїй бабі прийшов капець, померла моя баба,залишила вдівцем свого раба".
      Не вмів ні читати, ні писати, навіть хрестик ставив замість підпису, а говорив віршами. На запитання,як це у нього виходить відповідав: "Ця допомога від Бога".
     І справді такий талант людині дає тільки Бог.