Поезія Ф. Наконечного.
/1/ День села
------------------
 |
| Знайома дорога додому. |
Знову вулицю бачу, з дитинства знайому…
Чом сюди ця дорога так поспішно вела?
Бо сьогодні тут свято – День села, День села!
Приспів:
День села, День села, День села –
у нас свято сучасне,
Хоч і осінь кругом та тепло
Хоч і осінь кругом та тепло
у душі хай не згасне!
Земляки, земляки! До вас їду я знову,
За святковим столом ми продовжим розмову.
Вже роботи усі перероблені вчасно,
До нас свято прийшло, це для кожного ясно.
Вже спокійно в полях на порозі зими,
Тож святкує село, тож святкуємо ми.
За поріг мене доля знову в світ поведе,
Та зустрічі радість вже не зникне ніде…
Знаю, рік пролетить, повернусь я сюди –
Знову в свято пірну, бо я знов молодий.
Тож скоріше вертай у праотчий свій край –
Тут вже друзі чекають і рідні…
Повний келих нальєм і йому підморгнем:
Він повірить, що ми того гідні!
Автор
 |
| І навіть якщо в житті не все складається просто, то нехай завжди буде поряд той, хто зможе віднайти самотню криницю й відновити до неї стежину... |
/2 / Шепни на ухо мені, доле…
Чи зможу ще в житті радіти?
Чим ще засію своє поле-
Тільки бур”ян, чи може й квіти?
Шепни мні доленько, скажи,
Хто поведе мене тим полем
Й коли чекать тої межі,
Де радість зникне - стане болем?
Та присуд винести не смій,
Хоч навіть море край десь має,
Збудую човен із надій -
Простори часу хай долає.
Є в морі берег, є межа
І у моїм життєвім полі …
Душа в це вірить не бажа-
Мені не каже: все, доволі.
Покинь думки свої сумні,
Поглянь, довкола все радіє -
Чекають блага хай земні,
А з ними й серце змолодіє!
/3/12.01.2008 р.
Повір мені, мамо
-----------------------------
Я знов сьогодні бачив маму,
Таке буває лиш вві сні...
Таке буває лиш вві сні...
Благав, просив ріднішу саму,
Щоби сказала щось мені.
Розмова та не відбулася -
Я відчував свою вину –
Мама пішла, в світ подалася...
Себе питав: чому, чому?
Може сказати не схотіла,
Що щось не так в житті робив,
Тому-то й мовчки полишила,
Щоб те шукав, що загубив.
В житті губив дуже багато
І добрих друзів, й гарних справ...
Мабуть, таки вже важкувато
Те віднайти, що колись мав.
Я компенсую ті утрати
Поки пульсує в жилах кров...
Чекаю - знову прийде мати,
Й розмову ту продовжить знов.
15.12.2006 р.
Зима мине, розтане сніг –
/4 / Іній на скронях…
Іній на скронях вже давно
Багато літ як появивсь…
Життя одне, довге воно,
Та ще любити не втомивсь.
Навіть зимою, в сніговерть
Чомусь радію, чимсь любуюсь…
Єство наповнене ущерть
Цим щедрим даром, з ним спілкуюсь.
 |
| Зима мине, розтане сніг |
На скронях лиш залишиться –
Весняна зелень біля ніг,
П’янким повітрям дишеться.
В житті людськім весна одна,
Жаль, відцвіте й зів’яне…
Тому й зимі краса дана,
Хоч вже тепла й не стане.
Та нагадаю знов і знов,
Життя дане нам не дарма:
Доки в серцях живе любов-
Доти у душах зим нема.
30.05.2008 року
/5/ Усміхаймося
 |
| Чи ж варто нам оцим гордитись... |
Нас «home sapiens» назвали,
Знать розумом ми мавпу обскакали.
Чи ж варто нам оцим гордитись?
Критично треба подивитись
І до себе, до друга, до сусіда…
Сидить десь часто в нас обіда,
Часом гніздиться, мов зараза,
На цілий світ якась образа.
Хоч кривдить нас ніхто не хоче,
Та нерви все ж собі лоскочем.
Чомусь шукаємо невпинно
Якусь зачіпку чи причину,
Що хтось образить вас зібрався:
Півслова скажеш – вже й нарвався.
Мабуть, з пелюшок це лишилось –
Образу бачим, де й не снилось.
Певно у душах таки щось морочиться –
Ображеним бути чомусь дуже хочеться.
Отож, любі друзі, пора схаменутись:
Образ не шукати, друг другу всміхнутись.
Усмішка лікує, усмішка хорошить
Й для цього не треба ні ліків, ні грошей!
14.04.2010 р.
Стримать плин часу ми не взмозі
/6/ Літа медові
 |
| І захід сонця зупинить... |
І захід сонця зупинить...
Все швидше йдем ми по життя дорозі,
Тому шануймо, друзі, кожну мить.
Хай пам”ять нас у юність переносить,
Далекий спогад хай тепло несе:
Коли дівчиська погляд ласки просить-
Співа душа, кругом співає все...
Ночі медові та духмяні
Пісень рулади солов”їв,
Рожевий обрій в час той ранній,
Вологий подих сонних ще гаїв...
Медовий місяць, насолода –
Це пік буття, це Еверест...
Так вже створила нас природа,
Такий її нам щедрий жест!
А далі що, невже вже фініш:
Сіра нудьга, нудне буття?
Якщо цим щастя не заміниш,
Для чого нам тоді життя?
Якщо той місяць шле нам доля,
То рік медовий сам будуй:
На це потрібні сила й воля,
Характер твердий теж гартуй.
Люби й цінуй ту половину,
Щаслива доля що знайшла:
Творець послав тобі людину,
Щоб лиш добро вона несла.
Тоді життя медовим стане,
Десь зникнуть горе і печаль;
Любов ще довго не зів”яне –
Й душі широка й світла даль.
Медовий рік – це небагато,
Навіть десяток – не межа...
Прожить життя: що день – щоб свято,
Хай кожен сам собі бажа!
08.08.2007 року
Немає коментарів:
Дописати коментар