Трохи звик я вже до втрат

Трохи звик я вже до втрат

Савчин.О.М.

Трохи звик я вже до втрат,
Життя змушує звикати.
В хороми небесних палат
Вже відійшли батько й мати


Вже й брат там мій живе
І світить звідти він зорею
У снах до себе він не зве,
Розмовляє з жінкою своєю

Знаю, настане та пора,
Я там зустрінуся із ними,
Бо вже життя руйнується гора,
Вже проййшли літа й настали зими

Зустрінусь там у колі я рідні
У всесвіті чи іншім світі
І за всі діла земні
Перед Богом буду я в одвіті

Не варті і гроша,
Багатства всі тимчасові.
Там душу відчуває лиш душа
І панує царство там любові

А поки ж біля Вічних врат
Став мій брат на чати.
Поволі звикаю я до втрат,
Хоч і важко привикати