Цікава річ – людська пам’ять. Незначне й поверхове відсіює, наче полову, доленосні події закарбовуються намертво.
Як у жителя райцентру Григорія ЩЕРБАКА – підпільника, партизана, учасника бойових дій. Уродженець с. Літвиця Дубровицького району не встиг за Польщі закінчити другий клас, як у 1939-ому загриміли залпи Другої світової. Брат Ларіон, який був головою сільради й не уникнув би розправи, відійшов разом з радянськими військами, Михайла теж призвали на фронт. Уся родина, до речі, у підпіллі боролася проти фашистських окупантів. Тепер левова частка труднощів визвольної боротьби лягла на плечі батька, йому допомагав наймолодший – Гриша, якому в 1943 виповнилося чотирнадцять.
- Якось на Ганни (22 грудня) до хати завітали партизани. Вимагали в батька, який саме знемагав від тифу, щоб відвіз їх у село Озери, де на той час розташовувався поліцейський штаб. Дорогу – а проїхати треба було через два населені пункти – знав добре, отож без вагань замінив хворого тата. Хоч і розумів, що з цієї небезпечної подорожі можу й не повернутись. З восьми партизанів залишилось сім: один помер від поранення в живіт. Штаб тоді спалили, а поліцаїв розігнали. Проте світ не без «добрих» людей: хтось із односельців, добре обізнаних про зв’язок Щербаків із підпіллям, доповів поліцаям, і вони 28 травня 1946 року батька розстріляли. Тоді ж, палаючи бажанням помститися за смерть дорогої людини, Григорій став «яструбком» - членом винищувального закону. У 1948-ому квартирували на станції Немовичі, а годували їх по черзі члени тамтешнього кооперативного господарства. Одного разу після вечері поверталися з Олександром Шаламаєм у село. Стривожило те, що чомусь замовкли собаки. Та не встиг це обмізкувати, як почув: «Стій! Руки вгору!». Єдине, що спромігся зробити, - непомітно викинути комсомольський квиток. Погрожуючи зброєю, юнака привели в хату, де вечеряли лісові хлопці. Старший, з пов’язкою на оці, почав допитувати. Метикуватий «яструбок» не зізнався, що з Дубровиччини, переконав, що живе на Пролетарській у Сарнах. Нібито повірили, вивели в кухню. Проте через деякий час зв’язали руки мотузкою і повели дорогою до хутора Михнівка. Там 19-річного юнака збирались повісити. Та втрутилось провидіння: батько одного з лісовиків так гаряче благав пощадити молоде життя, що його врешті-решт послухали. Зняли мотузку, відпустили, однак мусив пообіцяти, що нікому не розкаже. Даного слова дотримав, а до рятівника не раз приїжджав у гості, коли це криваве протистояння закінчилось. А в «яструбках» перебував аж до 1950 року, поки тодішній райвійськком Сєвєр не наказав здати зброю
Немає коментарів:
Дописати коментар