. А чи не задорого за ягоди, які ростуть самі по собі? Та, виявляється, назбирати літр суниць не так уже й легко. У цьому кореспондент “ВЗ” переконалась на власному досвіді. Вставати довелось о шостій ранку — і то я звечора “відпросилась” на півгодини, бо о шостій ми уже мали виходити. Пізніше йти небезпечно — припікає сонце, кусаються “бомки” і виповзає всіляка гадина. Мої кросівки забракували — довелось взувати позичені ґумаки. Як виявилось — недаремно. Роса була така, що за кілька хвилин всі були мокрі аж по шию...
Якщо раніше суниці збирали на галявинах попід лісом, то тепер — на полях. Точніше, там, де колись було поле. Десятки гектарів землі, яка колись була орною, позаростали де бур’янами, де двометровими борщовиками, а де й осиками, завтовшки з кулак... Тож завдання номер один — знайти на усій цій велетенській площі ягідник. Людям, які збирають ягоди на продаж, легше. Вони уже знають місця, де ростуть суниці. Проблема ще й у тому, що щороку суниці з’являються в інших місцях, бо поля випалюють. Продершись крізь трави, які в деяких місцях були мого зросту, таки знайшли перший суничник. Але ягід там уже не було — хтось нас випередив.
Блукаємо далі. Нарешті хрещена натрапила на чималенький і досить рясний суничник. Ніби суниць і багато, а здираєш-збираєш — і у відерку з-під морозива ледве дно вкрило... Та й спробуй втриматись, аби не вкинути жменю-другу пахучих ягід собі до рота. Робота, я вам скажу, ювелірна — трошки сильніше стиснув перезрілу ягідку, і між пальцями тільки мокре місце лишилось. Тому на суниці ходять переважно жінки і діти. Якщо сім’я назбирує за один похід три літри ягід — вважай, пощастило. Зрештою, три літри — як не як, а 150 гривень заробітку. Причому люди, які живуть з того, що збирають суниці, самі їх практично не їдять – грошей треба.
Заробіток – не легкий, а подекуди і небезпечний. За якийсь час починає нити спина, починаєш вклякати на коліна. Мокрий одяг неприємно прилипає до тіла. Розгортати листя треба обережно, бо де-не-де між суничником уже пробиваються дрібненькі листочки молодих борщовиків. Можна обпектись гірше, ніж кислотою. Ближче до лісу все частіше трапляються вириті кабанами ями. Кабани тут, кажуть, ходять цілими виводками, тому у будь-який момент треба бути готовим дати драпака. Поки дозбирую чергову полянку, чую два глухі постріли біля лісу. Невже почався сезон полювання? Начебто ще не повинен би... Хоча хто його знає, може, якісь браконьєри. Про всяк випадок намагаюсь зайвий раз не підніматись – ще не вистачало, аби мене сплутали з якось тварюкою. Та виявилось, стріляють звичайними хлопавками. Поруч мисливські угіддя. Сюди начебто спеціально завезли якихось “породистих” кабанів, аби було на кого полювати. А щоб хряки не виходили з лісу, спецільно кидають попід ліс петарди. Кажуть, у сусідньому селі хлопчакам давали по 50 гривень, аби вони обходили ліс з петардами...
На щастя, кабани нам так і не трапились, і ми спокійно донесли назад ті суниці, які назбирали. За більше, ніж годину (а з дорогою — усі дві), ніхто з нас так і не заповнив відерка. Якщо назбирали по півлітра на брата, то вже добре. Їй-богу, легше було заплатити ті 25 гривень, ніж повзати самому на карячках у мокрій траві. Щоправда, ягоди, зібрані власноруч, смакують значно більше, ніж куплені.
Наступного року на цьому місці уже навряд чи будуть суниці. Землі взяв в оренду один з найбільших українських агрохолдингів. Сподівались сіяти тут уже цього року, але виявилось, що перед тим, як загнати сюди трактори з плугами, спочатку треба повикорчовувати дерева та кущі.
Принтер ML2165W
Мобільний друк з Android Економний та екологічний. Читай!
Samsung.com/ML2165W
Немає коментарів:
Дописати коментар