Вири - бо вода шумно вирувала

 Село на Поліссі, мов писанка. У кожному є свої надбання, славні господарники, талановиті й щедрі душею люди, які самовідданою працею збагачують рідну, милу серцю Батьківщину. Особливо цінують у наших населених пунктах ті традиції й обряди, що передавались з діда-прадіда. Їх охоче успадковує молодь, а затим радо демонструє іншим поціновувачам народної спадщини. Не виняток і села Вирівської сільської ради. Свою творчість, мов квіти у вінок, вплітають в історію сіл їх мешканці. У цьому переконались, завітавши на районну акцію «Мистецтво одного села», що відбулась минулої середи в історико-етнографічному музеї. Українська пісня – душа народу. Милозвучні композиції, в яких відчувається щира любов до рідної природи, землі, у виконанні народного аматорського фольклорного колективу села Федорівка гості свята слухали з особливим задоволенням. Сільські активісти також подарували присутнім фрагмент літнього обряду «Симонове зілля». «Найбагатша та нація, де сумлінно зберігають і популяризують скарби минувшини – обряди, звичаї, традиції. Саме такою є наша рідна Україна. А праця людей, які щодня роблять це, – неоціненна.
    Валентина Павлушко розповіла цікаві легенди про заснування села Вири. У першій йдеться про злого пана, який наказав свого раба за непослух, залишивши його в дрімучому лісі напризволяще. Та він зумів там вижити, харчуючись дарами природи. І коли таки дібрався до людей, на запитання: «Звідки ти?», відповідав: «Я зі звірів». В іншій легенді йдеться про річку, що колись протікала цими краями. Кажуть, що вода в ній весь час шумно вирувала. Від цього, мовляв, і пішла назва села. Та якщо торкнутись історії, то перші згадки про Вири датуються ще 16 століттям. У 1921-1931 роках село перебувало під окупацією Польщі. На той час тут функціонували 5 крамниць, млин, поліклініка, депо і навіть початкова школа, в якій дітей навчали виключно польською мовою. У 1946 заснували перший колгосп. Особливо закарбувалась мешканцям Велика Вітчизняна війна, адже 116 жителів сміливо пішли на фронт. На жаль, до рідної домівки повернулися не всі. Проживають тут також 8 воїнів-афганців. Під чужим афганським сонцем один у розквіті сил загинув. Приємно, відзначила Валентина Павлушко, що село розбудовується. Нині тут проживають сім’ї, в яких зростають по 14 і 16 дітей. А для підростаючого покоління нещодавно відкрили спортзал, чому молодь дуже рада. Про Федорівку розповіла присутнім Юлія Жигадло. За її словами, на початку 18 століття цим краєм проїжджав поміщик Теодор і побачив мальовничу поляну, довкола якої росли вічнозелені ліси з багатющою флорою та фауною. Він одразу вирішив звести там маєток, а будівельні роботи запросив виконувати мешканців Чудля, які пізніше тут і оселилися. Спершу поселення назвали Теодорівкою, а пізніше – Федорівкою. Сьогодні тут проживають 655 жителів. З кожним роком чисельність населення зростає, село розбудовується. Невдовзі відкриють і новий клуб. Ця звістка тішить серця людей, адже зростає багато талановитих дітей, які з задоволення туди навідуватимуться. Славиться Федорівка й піснями народного фольклорного колективу. Їх творчістю милувалися в Рівному та Києві. Неодноразово брали участь у районному купальському святі, відродили весільний обряд, описаний у книзі Віктора Торчика «Коровайні мотиви Сарненщини». «Рідне село. Звідки витоки нашої любові до тебе? Можливо, з батьківського дому й поля, на якому ростуть золотаві жита», - такими словами розпочала розповідь про історію Олексіївки Вікторія Опалько. Село розташоване за 28 км від районного центру, відоме з 1905 року. У ті часи тут був хутір «Альбин», яким володів пан. В угідді «Цегельне», що неподалік, мешкав пан Марко Тендер, який невдовзі відкрив цегельний завод, де люди працювали посезонно: зимою копали глину, а навесні виробляли цеглу. У наступні роки землю разом з людьми неодноразово перепродували. Та жодні поневіряння не зуміли затьмарити їх працелюбності, про яку сьогодні говорять ошатні будиночки. Нині для мешканців тут функціонують початкова школа, клуб, ФАП і магазин. Славна вирівська земля талантами й історією. Багато народилось тут людей, про яких під рубрикою «Славні імена» гордо розповіла Ірина Бартош. Учитель історії Ясногірської ЗОШ І-ІІІ ст. Ярослав Фурман цікаво повідав про використання й виготовлення автентичного посуду предками, який також виставили на огляд. Затим присутні ознайомилися з творчістю рукодільників, які демонстрували власноруч виготовлені шедеври. Розмаїті вишиванки, на яких барвами вигравали різні орнаменти. Різьблені з дерева вироби вразили неординарністю та майстерністю виготовлення, сподобались гостям вироби з бісеру, плетені гачком і спицями. Не злічити вирівських талантів. У кожній оселі тут живуть люди здібні й працелюбні. А які господині тут мешкають, теж побачили, адже по закінченні оглядин усіх гостей запросили до столу, де смачно пахли українські народні страви, які й дотепер готують у селах.

Використано матеріал Ольги Лотоцької.