Моє Полісся голубе й зелене, Усе в озерах, ріках, джерельцях. У цілім світі ти одне для мене, Моє Полісся, в вікових лісах. Тут небо найрідніше і ласкаве, Тут всі дороги і стежки,всі мої. Гнучка верба схилилася над ставом, В кущах вербових лункі солов’ї. І пишний кущ калини під віконцем, Де пташечка своє гніздечко в’є. На цій землі усе під щедрим сонцем Найкраще в світі, рідне і моє. Моє Полісся без перебільшення, є одним з найзагадковіших і недоторканих куточків слов’ян. Цей чарівний край лісів і боліт багатьма вченими вважається колискою слов’янства. Вважається, що саме тут – на берегах Прип’яті і Ясельді - склався слов’янський етнос . У літературі немає єдиної думки щодо походження топоніму Полісся. Більшість дослідників дотримується думки, що в основі терміну лежить корінь -ліс- . Тоді Полісся – територія по лісу, тобто межує з лісом [4] [5] . Існує й альтернативна точка зору, за якою топонім походження від балтського кореня pol- / pal- , що позначає болотяну місцевість. Ці землі належали Київській Русі, а потім.., тут в різний час було безліч дрібних князівств, Турово-Пінське, Брестське, Галицько-Волинське, Чернігівське. У чотирнадцятому столітті більша частина Полісся (як “майже вся західна Русь) увійшла до Великого князівства Литовського, а потім, після одного за одним поділів, Полісся стає частиною Російської імперії. Вперше топонім Полісся згадується під 1274 роком в Галицько-Волинському літописі , коли князь Мстислав воював з Польщею. У польських джерелах зустрічається термін polexiani («полексяне» або «полешане»), що відноситься до одного з племен ятвягів . Вважається, що термін «полешане» безпосередньо походить від топоніма Полісся [22] . У 1560 році в Данцігу була видана перша відома карта Полісся ( Tabula Paludum Polesie Dr Ziekera ). В історичних працях Яна Длугоша [23] ,Мартіна Кромера [24] і Мацея Стрийковського [25] топонім Полісся зустрічається декілька разів. Межі регіону позначалися по-різному, проте загалом Полісся вписувалося в басейн річки Прип’ять. Кромер локалізував Полісся як землю, що лежить між Руссю , Литвою , Пруссією ,Волинню і Мазовією . У 1613 році Г. Гаррітсом була видана карта Східної Європи на якій Полісся тягнулося від Бреста до Мозиря і від Пінська доДубровиці та Волині [15] . Сучасне Українське Полісся являє собою широку майже стокілометрову смугу на півночі країни і становить близько 19% від усієї території України [12] . Залежно від розташування відносно Дніпра ділиться на Правобережне і Лівобережне Полісся (іноді використовуються топоніми Західне і Східне Полісся; Прип’ятське і Наддеснянское). На Поліссі в основному проживає українськомовне населення, і тільки на північному кінці- білоруське. Український діалект Полісся вважається одним з найдавніших східнослов’янських діалектів. Це наслідок століть розлуки із зовнішнім світом і Полісся, важко-доступних місцевих умов (болота, непрохідні ліси). Ізоляція була також однією з причин того, що порівняно пізно – на початку ХХ століття -тут розпочався процес формування національної самосвідомості, яка продовжується і сьогодні. Значному прискоренню всіх процесів і соціальних явищ на Поліссі сприяла світова війна – великі переселення і зміни, які відбулися після війни. Після Брестського миру, , 8-9 лютого 1918 року, майже всі населені українського населення Полісся увійшли до складу Української Народної Республіки – незалежної української держави. У цей період на Поліссі формуються українські адміністративні та освітні установи, проте це тривало недовго, оскільки українська держава перестала існувати, і Україна була розділена за Ризьким мирним договором (1921) між Польщею та Радянською Росією Полісся увійшло до складу Речі Посполитої. Після включення Західного Полісся до складу Поліського воєводства II Речі Посполитої польська влада проводила політику «відриву» місцевого населення від українського впливу. В результаті під час перепису населення 1931 в Поліському воєводстві 707 000 осіб (64% населення воєводства) назвали свою мову «тутейшою». В принципі, термін «тутейшіе» , що відповідає терміну «поліщуки» – за винятком того, що, на відміну від екзоетноніма «поліщук», «тутейші» є самоназвою, що не є, однак, етнонімом Восени 1939 року за пактом Молотова-Ріббентропа Полісся було включено до Української і Білоруської Соціалістичних Республік Рад. Тут буде доречно процитувати слова відомого дисидента з українського Полісся Володимира Леонюка: “Указ від 4 грудня 1939 року, радянського уряду демаркації, проблема безглузда .Бо приєднання української частини Полісся до БРСР, призвело до того, що в результаті близько мільйона українців- Поліщуків опинилися за межами своєї республіки. Згоди Поліщуків ніхто й не питав, навіть для створення гарного враження тут ніхто не проводив опитування, або навіть показового огляду населення, щоб визначити його національність і побажання”. Ці дії дали свої результати, звичайно, зараз більшість жителів Західного Полісся не має почуття приналежності до українського народу, навіть не знає, що мова, якою говорять у повсякденному мовою є українська . Перед Другою світовою війною Українське Полісся було одним із найблагополучніших регіонів Європи, славилося чистими, сповненими життям лісами, річками, прекрасними озерами, грибами, рибою, дичиною, унікальними представниками рослинного й тваринного світу. Сьогодні Полісся — регіон із найзагрозливішою екологічною ситуацією в Україні та Європі. Інтенсивне вирубування лісів, необґрунтовані обсяги осушення боліт і видобутку торфу, забруднення хімічними препаратами сільгоспугідь, промислові забруднення, негативні наслідки розробки гранітних кар’єрів і, насамкінець, жорстокий ядерний удар чорнобильської аварії призвели до критичного екологічного стану. Забрудненню піддалося більше 200 000 км2, приблизно 70% — на території Білорусі, Росії і України. Значному забрудненню піддалися ліси. Рівень забруднення річок і більшості озер в даний час низький. Проте в деяких озерах, в яких немає стоку, концентрація цезію у воді і рибі ще протягом десятиліть може становити небезпеку. Не меншим лихом для Полісся стали науково не обґрунтовані меліорації, осушення боліт, що відігравали важливу роль регуляторів річкового стоку на значних територіях. Інтенсивне осушування на Поліссі розпочалося з 1966 р. Спочатку за рахунок знищених боліт площа сільгоспугідь збільшилася на 1,6 млн. га. Та вже до 1992 р. позитивний економічний ефект змінився на негативний — у тяжкому стані опинилися не тільки території осушених боліт, а й сільгоспугіддя в цілому: 24,4 % їхніх площ втрачають родючість через дефляцію (вітрову ерозію), 47,1 % — через підкиснення, 17,7 % — через водну ерозію. Рівень ґрунтових вод понизився в середньому на 1,8—1,0 м. Близько 50 % малих річок стали жертвами необоротних змін режиму стоку, в багатьох річках істотно зменшилася кількість риби …Порушились умови відтворення представників дикої флори та фауни, різко зменшилися площі боліт, багатство болотних видів рослин і тварин, триває винищення лісів. |
Немає коментарів:
Дописати коментар