Замість вінка на роковини смерті мами.

Повернути не можна забути неможливо.
Ось вже й рік минає , як не стало нашої  дорогої людини...

Сидить  на  лавочці біля  рідного  дому
Тримає  фото своїх синочків у  руці,
Не  зважає  мати  на  біль  і  втому,
Та  все  одно,  тече  сльоза  у  неї  по  щоці.

 Бо ж прилетіли Божі вже посли
Не  спиться  їй  вже  довгими  ночами
Згадує,  як    синочки її  росли,
І  як  прислухались  до  порад  мами.


Я ж пам"ятаю ,як проводжала мене мама за село
У життя доросле проводжала, 
А я дивився на її чоло, 
Де перша зморшка  борозну проклала. 


І мамина натруджена рука
Мене три рази там перехрестила,
І соловей дивився з висока,
Як мама в світ дорослий відпустила. 


Щось невідоме у душі моїй пекло, 
Я оглядавсь, а мама все стояла, 
І проводжала первістка за село 
І все рукою в слід йому махала. 


І я пішов з Немович туди, де гори, 
Марево пекуче обіймало, 
Щоб пам’ятати все своє життя, 
Як мама у дорогу проводжала


Пройшли роки,прийшов той час,
Під вікнами вже квіти не цвітуть,

Не всі живі вже й серед нас
Пуста оселя болем серце крає,
А був же час, жили колись отут -
Не віриться, що мами вже немає.

Над покуттю годинник занімів,
А шибкою не дощ – сльоза стікає
За всім, що зберегти я не зумів.
Не віриться, що мами вже немає.

Прости мені, життя, мою вину,

А я собі ніколи не прощаю
Того, що вчасно в дім не повернувсь.
Не віриться, що мами вже немає.