Які краєвиди відкривалися поліщукам ?

Крізь переплутані вузлами й припорошені пилом суєтності  тенета повсякденних  буденних думок час від часу вириваються у свідомість з глибин нашої суті знаки питання. Яким був світ, коли не було нас? Невже були часи, коли не існувала людина? Як виглядав ландшафт  100 чи 200, а то й 2000 років тому? Які краєвиди відкривалися полянам й деревлянам а потім й слав”янам з вершечків могутніх   поліських дубів , струнких  сосен  та білокорих беріз?

Ми хочемо знати, яким був світ колись, як він змінювався й чому? Внутрішній непереборний потяг до ностальгічних реконструкцій світу в сиві часи давнини є також і пошуком відповідей на питання, як мусимо жити нині, як проектувати майбуття. Чим більше будемо знати, тим більше будемо проростати корінням вглиб рідної землі, тим дорожчою буде вона нам і тим більш очевидними ставатимуть віковічні цінності та істини, які перш за все проектуються на нашу підсвідомість з природного середовища. Дізнатися більше про зелений покрив Малої Русі значить отримати можливість осягти реальні масштаби і напрямки трансформацій, спричинених людністю, оцінити роль тих чи інших рослин у житті сучасної держави. Адже ландшафти та їх компоненти виступають єдиним і незамінним варіантом довкілля для людини, впливають на всі сторони її життя, в тому числі на формування прототипів «правильного», гармонійного, естетично більш привабливого середовища.

Отже, яким був рослинний покрив у ті часи, коли ще не існувало жодних поселень на берегах древнього Борисфена ? Як рослинність змінювалася з часом, і що являють собою зелені легені міста на Дніпрі сьогодні? Які ландшафтні образи проглядаються у віртуальній реконструкції простору?

Здивуємось, найменше за всю історію змінився вигляд самого русла Дніпра. Щоправда, колись кришталево прозора і швидкоплинна ріка в наші часи перетворилася на каламутно-зелену і майже застиглу, проте залишилася майже тої самої ширини і так само з островами. На заплавних знижених островах як тисячі років тому, так і донині зеленіють округлі й довгасто-овальні чуприни білих та чорних тополь, деревовидних та чагарникових верб.  А круті скелі були вкриті заростями мохів та лишайників, а також своєрідними каменелюбними квітковими рослинами: золотистими кущиками авринії скельної, соковитими очитками, чебрецем, молодилом, кущами кизильнику, таволги, карагани та різноманітних видів шипшини. По тінистих розколинах та під скельними карнизами тулилися скельні папороті. Поміж скелями, скрізь, де дозволяв рельєф, селилася деревна рослинність. Напевне, це були перш за все дуб, груша, ясен, а також в’язи і чорноклени.

У  долинах Прип”яті й Случа панувала волога заплавна лісова рослинність — швидше за все, це були діброви з острівцями вербових та дубових гаїв. Не виключено, що в місці впадіння в  річки швидкоплинних струмочків-потічків утворювалися, особливо після танення снігів та сильних злив, горби свіжовимитої глини, на якій поселялася високотравна лугова рослинність або молоді дуби, вільхи й тополі.

Полісся- тривалий час залишалося оазою дикої незайманої природи. Причина того — непрохідні й непроглядні болота, які завжди отримували достатньо вологи від Горині й Случа та від великих мас підземних вод правобережжя Дніпра, що розвантажувалися в цій місцині, утворюючи болотисті  заплави  , озера,  й канави. Наразі від цього різноманітного й надзвичайного природного комплексу майже нічого не збереглося. З жалем доводиться констатувати, що під час “брежнєвського”  осушування боліт, первинна рослинність була фактично знищена.

Звісно, первинне обличчя колись надзвичайно мальовничих природних урочищ  не відродити. Проте поки що у межах сучасного технологічного світу  ще зберігаються маленькі і досить значних розмірів клаптики майже дикої природи. Отож поки не пізно , слід  не тільки максимально зберегти, але й примножити їх…