Сто гривень совісті або чорниці на узбіччі

Коли почалися канікули, а в лісі з’явились чорниці, Василько, який жив у бабусі, вирішив їй допомогти та й собі якусь копійчину заробити.
     Хто в літній період проїжджає трасою Сарни-Рівне, має можливість спостерігати за дорослими й малими, які, розмістившись у холодку уздовж дороги, з надією дивляться на проїжджі машини. Коли вже яка зупиняється, біжать до неї, пропонуючи ягоди.
   Красивий «Ланос» не просто зупинився, а підім’яв під колеса одну з двох, зібраних Васильком, літрових банок дарів з лісу.
 - Що ж ви зробили? – підняв на водія очі, які наповнились слізьми.
 - На, і забудь, - протягнув той, вийнявши з кишені дві гривні.
  - Так я за ці гроші навіть порожню баночку не зможу купити, а в мене ж ягоди були.
    Не довго думаючи, молодик з усієї сили вдарив ногою по другій посудині Василька, сів у машину і, незважаючи на обмеження швидкості в населеному пункті, помчав на Рівне.
    Діти, які були поряд, як могли, заспокоювали хлопця. Найкмітливіші записали номерний знак машини. А ввечері пішли з проханням провчити кривдника до місцевого депутата районної ради Віктора Савчина. Вияснивши всі деталі, Віктор Макарович разом з Олегом Жошком звернулись особисто до начальника райвідділу міліції Василя Бурика. Треба віддати належне Василю Івановичу, за декілька днів зловмисник уже стояв біля Немовицької сільської ради, чекаючи на хлопченя, якою він образив, і його бабусю. Заплативши сто гривень за завдані збитки (сільська жінка, працьовита і доброзичлива, не вимагала компенсації моральної шкоди онуку, яким разом з його сестрами, опікується замість батьків), поїхав геть. А бабуся Надія з Васильком щиро дякували і депутатам, і особливо, полковнику Василю Бурику.

Марія КУЗЬМИЧ.