Мати,мама,матінка.

Мати,мама,матінка....ненька, рідненька,які ще слова можуть бути найніжніші,найласкавіші,ніж ці,що пестять наші серця,викликають у душі безмежне розчулення почуттів,заставляють щеміти наше серце.
Це вона через нас трьох синів Альошу,Васю і Вітю недосипала ночей,у журбі і радості ростила, кожного молитвами благословляла в добру життєву Божу путь. Життя прожить не поле перейти.Гортаючи у своїй пам"яті минулі
рік за роком, мені згадуються сходинки порогу отчого дому.Постає з потаємних глибин пам"яті батько,що разом з мамою надійно і віддано долав перепони на поораній бідою ниви життя,який все своє свідоме життя пропрацював на тракторі в колгоспі 'Радянська Україна' і який уже 8 років спочиває вічним сном .Для прожитку тулили тяжко зароблену копійчину,почали будувати хату,адже росло, набиралося сил троє синів.Як могли вчили нас.А ми і не вимагали бозна-що, бо добре знали як приходить ота кологспна копієчка.Мені на навчання в Кіровоград пакували сумку повну смажених курей, варених яєць і скляних банок із смальцем та домашньою тушонкою і на 3 місяці давали 30 рублів Добре,що вчився на телемайстра досить успішно і одержував підвищену стипендію 43 рублі,в той час,коли мама за роботу на палючому сонці в полі заробляла 70 рублів.Скільки сумок треба було нам трьом напхати,щоб вивести в світ,'..щоб нежили так тяжко,як ми ..'любила приказувати мама, виряджаючи нас на навчання. Ніколи не сиділи і ми склавши руки,бо працелюбні вдалися то працелюбні.Обробляли величезні огороди,косили сіно для 2-3 корів. Махати косою від світання до смеркання доводилося з 8 класу. Всі літні канікули працювали в колгоспі,то збирали жуки ,то сапали буряки ,а то рвали свиріпу,і саме,що з нетерпінням чекали то це скирдування соломи.Дуже любили обідні перерви,бо саме під час обіду,розсівшись під кущами в затінку,старожили розповідали про минуле життя за Польщі і яке то було життя при Сталіну і Хрущову. В таких розповідях впізнавали ми сутність життя,починали розуміти,що не так все просто в житті,і не зовсім так,як навчали в школі.
Коли підросли,батько розповів,що наш дід Олексій у війну був старостою і був ' руськими' розстріляний після війни,а через деякий час реабілітований.А зовсім недавно дізнався від мами,що її старша сестро Ганна була зв язківцем під час війни в українській партизанці ,'Поліській Січі'.,якою керував Тарас Бульба /Боровець/, який в 40 році спустився на парашуті біля нашого села Немовичі. Не арештували мамину сестру і не вивезли до Сибіру тільки через,те що сім я захворіла на тиф і 'руські'понадіялись,що і так вмруть.
Нині мама хвора,дуже тяжко і повільно відходить від інсульту.І так хочеться додати їй сили,щоб Всевишній поміг подолати неміч, щоб ще хоть трішки пожила на цьому світі,бо як там в потойбічному ніхто не знає,бо ж ніхто ще звідти не повернувся.

САМ-СОМ