Не за таку Україну я віддав свій голос на референдумі в 1991 році

Щоб там не говорили апологети існуючої влади, але кожний громадянин України в своєму серці затамував — не за таку Україну я віддав свій голос на референдумі в 1991 році.
Саме такі роздуми спонукали мене висловити і свої міркування перед виборами 31-го жовтня 2010р. Стаття 3 Конституції України декларує: «Людина, життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». А чи забезпечили "екс" і діючий гаранти Конституції — Президенти оці загальні засади у суверенній і незалежній, демократичній і правовій державі своїм громадянам? Відповідь однозначна — ні!
Про яку гідність можна сьогодні говорити чесному трудівникові в будь-якій галузі. Швидкими темпами відбулося розшарування суспільства на багатих «нових українців», які нечесними методами «прихватизували» майнові комплекси, і на мільйони жебраків, деякі з яких збирають пляшки на сміттєзвалищах, щоб підробити до мізерної пенсії на хліб. Україною гуляє брехня, немов вітер у полі, а злочинність і корупція стали дамокловим мечем в житті пересічного українця.
Стаття 5 Конституції України у законодавчому порядку проголошує, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. І дуже хочеться, щоб саме народ скористався своїм конституційним правом і на виборах сказав своє тверде і рішуче слово — кому довірити владу, щоб він (вона) був дійсним гарантом добробуту всього народу. Тож не будемо байдужими. Споконвічну позицію — моя хата з краю — необхідно забути.
Варто зауважити: не обиратимеш ти, за тебе виберуть інші. А чи завжди інші оберуть того, хто імпонує тобі? Дуже важливо, на мій погляд, подолати страх за наслідки своєї позиції, бо ця «хвороба» багатьом дісталася у спадок від тоталітаризму.
Я не ставлю мету агітувати за будь-якого кандидата, чи партію. Але закликаю не боятися висловити свою особисту думку і не піддаватися ні підкупу, ні шантажу. Думай, читай програми претендентів, аналізуй і роби висновок сам, свій голос віддай тому, хто на ділі буде захищати тебе.
Головною причиною того, що Україна відбулася, але не збулася надія тих, хто на референдумі 1991 року відповів «так», — це відсутність згуртованості і монолітності українського суспільства. Різні регіони мають різні природно-географічні особливості, кожний регіон пройшов свій історичний шлях до проголошення незалежності України. Саме поняття патріотизм в силу цих обставин по-різному сприймається і не завжди, як відповідальність за долю України. Жителі таврійських степів і українці з Полісся, гірники Донбасу і волелюбні галичани, буковинці і люди з Подніпров’я — все це представники великого українського народу, але, на жаль, поки що не знайшлося у політиків ідеї, яка б нас усіх згуртувала в єдину толерантну сім’ю.
Так що ж може бути в основі такої ідеї? Найперше це те, що проголошує наша Конституція — високий рівень життя, турбота про здоров’я своїх громадян, загальнодоступна освіта і високий рівень культури.
По-друге, в Україні вкрай необхідна диктатура закону. Закони можуть бути хороші, а можуть бути і недосконалі, але коли закон прийнятий, він мусить діяти, і перед законом всі повинні бути рівні. Недосконалі закони мають вдосконалюватися і це компетенція Верховної Ради. А гарант Конституції зобов’язаний забезпечити виконання всіх законів всіма особами, як фізичними, так і юридичними.
Саме тоді, коли кожен громадянин України відчуватиме, що він живе не гірше від сусідів, як східних, так і західних, коли його праця і життєдіяльність будуть надійно захищені законом, тоді всі громадяни і будуть виконувати свої громадянські обов’язки, передбачені Конституцією.