туди, у безвість неосяжну.
Пристрасні, гірки і милі,
нагадують про юність недосяжну
Не зупинити їх ніколи,
вони володарі буття.
Дарують не лише оскому,
а й смак прожитого життя
Віхами позначені, наче милі,
життям летять у безвість неземну.
Шкода, що ми не в силі
змінити осінь на весну
Коли не виє вітрами,
а пташка виє вже кубло,
коли сонце радіє з нами
і на душі усім тепло
Буває стужа зимова,
буває буря і погожа днина
і в природі так бува,
пережива таке й людина
Савчин О.М.
Березень 2012.
Немає коментарів:
Дописати коментар