Одинока хатина над ставом дрімає

Одинока хатина над ставом дрімає,
Дитячого сміху у ній поки  що не має.
А пізньої ночі така у ній тиша,
Що чути, як темрява дише

Одинока хатина над ставом дрімає,
Тут кожна піщинка мене пам”ятає.
І куди б не подавсь я по рідному краю
Слід босих ніжок своїх я впізнаю

Поки, ще стоїть моя хата,
Прощально дивиться мені услід.
Мого життя безмежна втрата.
Дитинства і юності опалий цвіт

Не пустка, не пустка у хаті над ставом,

Не кряче над нею ненависний ворон.
Вже внученята  до хати йдуть,
Збережуть і померти їй не дадуть

Закарпаття.
Березень 2012
Савчин О.М