Одна ніч поєднала на все життя
Олеся готувала вечерю. Старалась приготувати щось смачненьке, щоб здивувати гостя, та й доньці вгодити. На серці було радісно. Сьогодні дочка прийде зі своїм директором на вечерю.
“Якби у мене був
такий батько”
Жінка втомилася від самотності, отож хотілося поспілкуватися з людиною, про яку так багато розповідала донька.
— Мамо, всі співробітники нашої фірми жартують, що я подібна до нашого директора, — щебетала донька. — Це ж, може, тому, що я працюю в нього секретаркою? Олег Петрович гарно ставиться до мене. Я ж дізналася, що він з дружиною розійшовся, що в нього немає дітей. Мені так жаль його. Одного разу сказав, що дуже хотів би, щоб у нього була така донька, як я. А я думаю, якби у мене був такий батько. Отож я й подумала, потрібно вас познайомити. Він самотній і ти одна. Може, ви сподобаєтесь одне одному, та ще закохаєтесь.
— Що ти говориш, яке кохання в моїх роках? — відповідала на це Олеся, а сама думала, що була б не проти мати коханого чоловіка: “Тільки ж де він, той єдиний, хто його знає”.
— Мамо, ти ж не образишся, якщо я запрошу Олега Петровича до нас. Я ж йому похвалилася, що ми живемо одні. І він може сміливо до нас заходити, — не вгавала донька.
Олеся спочатку заперечувала:
— Доню, ми так давно приймали гостей. Я розумію, що ти до нього прихильна, отож і мене трішечки заінтригувала. Хай уже приходить твій бос. Та й з начальством потрібно гарно жити.
Жінка чекала гостя з нетерпінням. “Його звати Олег, — думала Олеся. — Тож батько Тетяни теж мав таке ім'я”. Щоправда, жінка не знала його прізвища. Так вийшло, що обірвалося їх знайомство після першої зустрічі.
Хотіла помститись,
а наказала себе
Того вечора Костя запросив дівчину на день народження. Вони зустрічалися вже рік, та про своє кохання хлопець не говорив. І тут Костя сказав:
— Олесю, знайомся з моєю коханою. Скоро запросимо тебе на весілля.
А її представив дівчині як подругу. Цілий вечір Костя не відходив від Ірини, а на Олесю не звертав уваги.
Було боляче. “Чому ж не сказав, що має когось, чому приходив до мене”, — думала дівчина.
Не було можливості поговорити того вечора і вона пішла з вечірки. Їй хотілося, щоб Костя пішов за нею, сказав, що все те, що він говорив — неправда. Та її наздогнав хлопець, якого вона бачила на вечірці.
— Я бачу, що тебе хтось образив. І той хтось — мій найкращий друг.
Дівчина заплакала і розповіла зовсім незнайомій людині про те, що зустрічалася з Костиком довгий час, що кохає його, а він так підло з нею повівся.
— Я знав про те, що в нього є Ірина, — сказав Олег, — що він скоро одружиться, а про тебе він ніколи не говорив.
— Чому ж він мав говорити? Він просто не думав, що в мене є серце, що я без нього жити не можу. Йому байдуже, що я відчуваю, — дівчина вирішила, що помститься Кості. Хай знає, що вона була з його другом. Вона вже навіть надумала, як це зробити.
Запропонувала Олегові зняти номер в готелі. Він одразу погодився. Йому було жаль дівчини, він бачив, у якому вона відчаї. Олеся подумати не могла, що вони будуть кохати одне одного цілу ніч. Думала, поспілкуються і він піде.
Та не так сталося, як гадалося. Олеся прокинулась, а Олега вже не було. Тільки записку залишив: “Пробач, я не хотів тебе будити. Я спішу на поїзд. Дякую за гарно проведену ніч”. Не попросив у неї ні номера телефону, ні адреси, просто втік. А вона віддалася йому. Соромно було дівчині і ще більше боляче. Вона хотіла провчити Костю, а наказала себе. Не потрібна вона і Олегові. Він просто пожалів її.
По вулиці очі шукали серед перехожих Олега. Вона просто закохалась. Вже хотіла забути хлопця, та відчула, що вагітна. Вирішила виїхати з міста, щоб ніхто не дізнався, що вона чекає дитину.
Народилася донька. Старалася замінити дівчині батька. А вона росла і питала, де її батько. Сказала, що помер. Думала, подорослішає, то все доньці розповість. Та йшли роки, а вона мовчала. Соромно було зізнатися, що народила від незнайомого чоловіка. Заміж не виходила, боялася, що ніхто не стане її дитині справжнім батьком.
“Ти пробач нам, донечко, обом”
Задзвонив дзвінок і перервав думки Олесі.
— Мамо, а ми вже прийшли, — почула голос доньки.
Жінка якраз несла тарілки. У кімнату зайшов чоловік — і посуд випав із її рук. Донька почала збирати побиті тарілки:
— Мамо, не хвилюйся — це ж на щастя.
Олеся розхвилювалася. Минуло стільки років, а вона впізнала його. То ж був Олег, батько її доньки! Видно, що і чоловік впізнав її, бо так і стояв, не сказавши ні слова.
— Мамо, ти стільки всього наготувала, а вино ми забули купити, — промовила Тетяна, подивившись на стіль. — Піду куплю, а ви знайомтесь.
Коли донька вийшла, чоловік сказав:
— Олесю, я тебе впізнав одразу. Ти зовсім не змінилася. Я тебе довго шукав, та ти зникла. Тоді я поспішав і не залишив свій номер телефону. Я весь час так мріяв про нашу зустріч...
— Я виїхала з міста, обставини змусили.
— А я одружився, але сімейне життя не склалося. Не ту вибрав, та й не було мені з нею так добре, як з тобою у ту єдину ніч... Знаю, що ти живеш з донькою. Твоя Тетяна розповідала, що батько помер, коли вона була маленькою. Нелегко тобі довелося в житті. Та і я не мав щастя. У тебе хоч донька є, а я сам.
Олеся аж стрепенулася:
— Тетяна — твоя донька. Крім тебе, у мене не було нікого.
Чоловік не міг повірити словам Олесі.
— Я відчував, що вона моя, бо ж полюбив її, як тільки вона стала в нас працювати, — сказав чоловік, щойно трохи оговтався. — Та й усі кажуть, що вона на мене схожа. Я повірити не можу — в мене є донька! Який я щасливий!
Він підхопив жінку на руки і закружляв по кімнаті.
Зайшла Тетяна. Вона спочатку здивувалася, а потім сказала:
— Я бачу, ви вже познайомились. Олегу Петровичу, за що ви мою маму на руках носите? Чи це секрет?
Обом стало трошки ніяково. Першою обізвалась Олеся.
— Доню, Олег Петрович — твій батько. Ти вибач, що я тобі не сказала правду. Так сталося. І я тобі не розповіла б нічого, якби ми не зустрілися. Я дізналася, що вагітна і поїхала з міста. Він шукав мене, хоч і не знав, що в нього є донька. Ти пробач нам, донечко, обом.
— Тетяно, я відчував, що ти мені рідна, — нарешті промовив Олег Петрович. — І добре, що ти до нас прийшла працювати, що ти запросила мене додому. Тепер я вас не залишу. Ви мені рідні обоє.
Того вечора Олег не пішов додому. Він допоміг помити посуд, прибрати в кімнаті. А Тетяна не відходила від нього. Вона легко назвала його батьком і говорила: “Якби я знала, що ви так близько знайомі, то уже давно вас звела б. Та нічого. Головне, що ти знайшовся”.
Наступного дня Олег переніс свої речі до Олесі. І вже не було між ними років, довгих безсонних ночей, самотніх свят. Було тільки палке кохання, перевірене роками. А Олеся мліла в обіймах коханого чоловіка і говорила:
— Нам судилося бути разом, тому ми й зустрілися. Я так хочу прокидатися в твоїх обіймах, чекати тебе з роботи. Я так хочу справжнього щастя.
— Та воно вже прийшло, дарма, що трішечки запізнилося, — говорив Олег. — Ми будемо тепер завжди разом. Адже ми обоє так цього хочемо.
Автор: Валентина ПАВЛУШКО, с.Вири Сарненського районутакий батько”
Жінка втомилася від самотності, отож хотілося поспілкуватися з людиною, про яку так багато розповідала донька.
— Мамо, всі співробітники нашої фірми жартують, що я подібна до нашого директора, — щебетала донька. — Це ж, може, тому, що я працюю в нього секретаркою? Олег Петрович гарно ставиться до мене. Я ж дізналася, що він з дружиною розійшовся, що в нього немає дітей. Мені так жаль його. Одного разу сказав, що дуже хотів би, щоб у нього була така донька, як я. А я думаю, якби у мене був такий батько. Отож я й подумала, потрібно вас познайомити. Він самотній і ти одна. Може, ви сподобаєтесь одне одному, та ще закохаєтесь.
— Що ти говориш, яке кохання в моїх роках? — відповідала на це Олеся, а сама думала, що була б не проти мати коханого чоловіка: “Тільки ж де він, той єдиний, хто його знає”.
— Мамо, ти ж не образишся, якщо я запрошу Олега Петровича до нас. Я ж йому похвалилася, що ми живемо одні. І він може сміливо до нас заходити, — не вгавала донька.
Олеся спочатку заперечувала:
— Доню, ми так давно приймали гостей. Я розумію, що ти до нього прихильна, отож і мене трішечки заінтригувала. Хай уже приходить твій бос. Та й з начальством потрібно гарно жити.
Жінка чекала гостя з нетерпінням. “Його звати Олег, — думала Олеся. — Тож батько Тетяни теж мав таке ім'я”. Щоправда, жінка не знала його прізвища. Так вийшло, що обірвалося їх знайомство після першої зустрічі.
Хотіла помститись,
а наказала себе
Того вечора Костя запросив дівчину на день народження. Вони зустрічалися вже рік, та про своє кохання хлопець не говорив. І тут Костя сказав:
— Олесю, знайомся з моєю коханою. Скоро запросимо тебе на весілля.
А її представив дівчині як подругу. Цілий вечір Костя не відходив від Ірини, а на Олесю не звертав уваги.
Було боляче. “Чому ж не сказав, що має когось, чому приходив до мене”, — думала дівчина.
Не було можливості поговорити того вечора і вона пішла з вечірки. Їй хотілося, щоб Костя пішов за нею, сказав, що все те, що він говорив — неправда. Та її наздогнав хлопець, якого вона бачила на вечірці.
— Я бачу, що тебе хтось образив. І той хтось — мій найкращий друг.
Дівчина заплакала і розповіла зовсім незнайомій людині про те, що зустрічалася з Костиком довгий час, що кохає його, а він так підло з нею повівся.
— Я знав про те, що в нього є Ірина, — сказав Олег, — що він скоро одружиться, а про тебе він ніколи не говорив.
— Чому ж він мав говорити? Він просто не думав, що в мене є серце, що я без нього жити не можу. Йому байдуже, що я відчуваю, — дівчина вирішила, що помститься Кості. Хай знає, що вона була з його другом. Вона вже навіть надумала, як це зробити.
Запропонувала Олегові зняти номер в готелі. Він одразу погодився. Йому було жаль дівчини, він бачив, у якому вона відчаї. Олеся подумати не могла, що вони будуть кохати одне одного цілу ніч. Думала, поспілкуються і він піде.
Та не так сталося, як гадалося. Олеся прокинулась, а Олега вже не було. Тільки записку залишив: “Пробач, я не хотів тебе будити. Я спішу на поїзд. Дякую за гарно проведену ніч”. Не попросив у неї ні номера телефону, ні адреси, просто втік. А вона віддалася йому. Соромно було дівчині і ще більше боляче. Вона хотіла провчити Костю, а наказала себе. Не потрібна вона і Олегові. Він просто пожалів її.
По вулиці очі шукали серед перехожих Олега. Вона просто закохалась. Вже хотіла забути хлопця, та відчула, що вагітна. Вирішила виїхати з міста, щоб ніхто не дізнався, що вона чекає дитину.
Народилася донька. Старалася замінити дівчині батька. А вона росла і питала, де її батько. Сказала, що помер. Думала, подорослішає, то все доньці розповість. Та йшли роки, а вона мовчала. Соромно було зізнатися, що народила від незнайомого чоловіка. Заміж не виходила, боялася, що ніхто не стане її дитині справжнім батьком.
“Ти пробач нам, донечко, обом”
Задзвонив дзвінок і перервав думки Олесі.
— Мамо, а ми вже прийшли, — почула голос доньки.
Жінка якраз несла тарілки. У кімнату зайшов чоловік — і посуд випав із її рук. Донька почала збирати побиті тарілки:
— Мамо, не хвилюйся — це ж на щастя.
Олеся розхвилювалася. Минуло стільки років, а вона впізнала його. То ж був Олег, батько її доньки! Видно, що і чоловік впізнав її, бо так і стояв, не сказавши ні слова.
— Мамо, ти стільки всього наготувала, а вино ми забули купити, — промовила Тетяна, подивившись на стіль. — Піду куплю, а ви знайомтесь.
Коли донька вийшла, чоловік сказав:
— Олесю, я тебе впізнав одразу. Ти зовсім не змінилася. Я тебе довго шукав, та ти зникла. Тоді я поспішав і не залишив свій номер телефону. Я весь час так мріяв про нашу зустріч...
— Я виїхала з міста, обставини змусили.
— А я одружився, але сімейне життя не склалося. Не ту вибрав, та й не було мені з нею так добре, як з тобою у ту єдину ніч... Знаю, що ти живеш з донькою. Твоя Тетяна розповідала, що батько помер, коли вона була маленькою. Нелегко тобі довелося в житті. Та і я не мав щастя. У тебе хоч донька є, а я сам.
Олеся аж стрепенулася:
— Тетяна — твоя донька. Крім тебе, у мене не було нікого.
Чоловік не міг повірити словам Олесі.
— Я відчував, що вона моя, бо ж полюбив її, як тільки вона стала в нас працювати, — сказав чоловік, щойно трохи оговтався. — Та й усі кажуть, що вона на мене схожа. Я повірити не можу — в мене є донька! Який я щасливий!
Він підхопив жінку на руки і закружляв по кімнаті.
Зайшла Тетяна. Вона спочатку здивувалася, а потім сказала:
— Я бачу, ви вже познайомились. Олегу Петровичу, за що ви мою маму на руках носите? Чи це секрет?
Обом стало трошки ніяково. Першою обізвалась Олеся.
— Доню, Олег Петрович — твій батько. Ти вибач, що я тобі не сказала правду. Так сталося. І я тобі не розповіла б нічого, якби ми не зустрілися. Я дізналася, що вагітна і поїхала з міста. Він шукав мене, хоч і не знав, що в нього є донька. Ти пробач нам, донечко, обом.
— Тетяно, я відчував, що ти мені рідна, — нарешті промовив Олег Петрович. — І добре, що ти до нас прийшла працювати, що ти запросила мене додому. Тепер я вас не залишу. Ви мені рідні обоє.
Того вечора Олег не пішов додому. Він допоміг помити посуд, прибрати в кімнаті. А Тетяна не відходила від нього. Вона легко назвала його батьком і говорила: “Якби я знала, що ви так близько знайомі, то уже давно вас звела б. Та нічого. Головне, що ти знайшовся”.
Наступного дня Олег переніс свої речі до Олесі. І вже не було між ними років, довгих безсонних ночей, самотніх свят. Було тільки палке кохання, перевірене роками. А Олеся мліла в обіймах коханого чоловіка і говорила:
— Нам судилося бути разом, тому ми й зустрілися. Я так хочу прокидатися в твоїх обіймах, чекати тебе з роботи. Я так хочу справжнього щастя.
— Та воно вже прийшло, дарма, що трішечки запізнилося, — говорив Олег. — Ми будемо тепер завжди разом. Адже ми обоє так цього хочемо.
Немає коментарів:
Дописати коментар