Справжній райський куточок створив у себе на обійсті житель Карпилівки Рокитнівського району Лот Козаченко. Біля його простої сільської хати у глибокому Поліссі – ставочок із лебедями, пасіка, на заквітчаному подвір’ї походжають казкові павичі, барвисті фазани, а в гущавині дерев лузають горішки білочки... Є там і голуби кількох порід, і рідкісні качки-мандаринки, і цесарки, папуги, канарейки, нутрії та безліч інших птахів і звірят. Міні-зоопарк карпилівського природолюба, в якому донедавна були навіть косулі, дарує радість і його родині, і односельчанам.
У Карпилівці Лота Козаченка знають як дбайливого господаря, хорошого сім’янина та добру й привітну людину. Його незвичайне, особливо як для села, захоплення там вже давно нікого не дивує. Адже на очах карпилівців воно й розпочиналося, коли ще зовсім хлопчиком Лот почав розводити голубів. Потім на подвір’ї з’явилися кролі, фредки, і, навіть, лисиця...- Напевно, я таким народився, - каже чоловік, запрошуючи на своє колоритне подвір’я, яке одразу озвалося незвичайним багатоголоссям. – Скільки себе пам’ятаю, стільки й люблю все живе. Ото вийду вранці на поріг – навколо все кричить, пищить, співає!.. Як в Африці... Хіба ж це не радість?!
Дружина Лідія, з якою разом уже 19 літ, на емоційні слова чоловіка лише поблажливо усміхається, адже клопотів і витрат це захоплення додає родині чималих. Одного лише збіжжя скільки доводиться сіяти додатково! А от для дітей, а їх у подружжя четверо, домашній міні-зоопарк завжди був справжньою радістю. Малеча щасливо зустрічала кожне нове звірятко, яке батько приносив додому.
- Люблять не лише бавитися, а й доглядати, - розповідає Лот Іванович. – Вранці я сам даю всьому раду, а ввечері, коли поприходять зі школи, - діти. Кожен за когось відповідає. Підопічних самі собі вибрали.
- А яка кількість у вас живе птахів і тварин?
- Та хто ж їх порахує?! – дивується господар.
Дійсно, розібратися у всьому тому щебетанні, ціпканні, кряканні й інших звуках, здається, просто неможливо. Адже поруч із рідкісними птахами та звірами там живуть ще й свійські. Родина ж бо, зрозуміло, однією лише естетичною насолодою не може жити, а мусить подбати ще й про хліб насущний. Тож обробляють понад два гектара землі, тримають корову, коня, свиней та домашню птицю. Уживаються між собою свійські та дикі мешканці, каже Лот Іванович, непогано. Щоправда, для кожного виду є окрема клітка. На волі тільки павичі та лебеді. Пара останніх живе на подвір’ї Козаченків віднедавна.
- Взимку я почув, що в нас на околиці села з птахами сталася біда – поранилися об електропроводи, - розповідає сільський природолюб. – Вирішив забрати, бо ж могли знайтися ті, хто зарубав би птахів задля м’яса. Знайшов тоді тільки одного лебедя. Другого ж пізніше принесли односельчани, котрі його підібрали. Ось так і живуть у мене. Ніби непогано почуваються. Добре, що ставочок є.
Проте справжнім королем міні-зоопарку в Карпилівці, звичайно ж, є павич. Райський птах походжає подвір’ям дійсно гонорово, немов усвідомлюючи свою неймовірну красу. Та й характер відповідний має – не лише гордий, а й задиркуватий. Чи то образи, чи зазіхання на свою красу – розкішний хвіст – ніколи не вибачає, навіть господареві. Помститься обов’язково.
- Одного разу мій сусід зачепив Павліка, так ми називаємо павича, і вискубав у нього з хвоста дві пір’їни, - мовить про домашнього улюбленця Лот Іванович. – Ото вже клопоту ми мали після цього!.. Павлік щоранку приходив до сусіда на поріг, кричав і ліз битися. Не мали ради й коли сусід проходив вулицею – мусив обминати нашу хату десятою дорогою. Аж поки я його не навчив, щоб, коли павич знову його підстерігатиме на порозі, той облив його водою. Так і відвадили. Адже він дуже боїться води – береже свій розкішний хвіст. Єдині, кого Павлік терпить, - цесарки. Вони дуже допитливі – коли павич розпустить хвоста, то обсідають його з усіх боків і скубають яскраві кружечки на пір’ї. А він, хоч і забійкуватий, ніби й не помічає цього. А от фазану дістається - «зганяє зло» на ньому, коли я насварюся.
Особливої дієти для райського птаха немає. Їсть він фактично те ж, що й кури. Та й відгукується, попри свій гонор, на звичайне «тю-тю-тю». Потомство ж його Лот не дозволяє висиджувати павичихам, а завбачливо підкладає яйця під індичку. Адже переконався, що самки павича виховують своїх пташенят як диких. Так, що потім їм неможливо дати раду.
Дехто з улюбленців потрапив на подвір’я до Лота випадково. Та переважно він їх купував у таких же, як він, ентузіастів із різних куточків України. Вони всі добре одне одного знають, листуються та обмінюються птахами і звірами. Наприклад, той же павич потрапив до Карпилівки аж із Миколаєва.
Якщо з твариною трапляється біда і вона гине, Лот Іванович виготовляє чучела. Вони настільки майстерно виконані, що навіть не віриться, що чоловік ніде цьому спеціально не вчився.
- Ну а квіти... Це вже, напевно, Ваше захоплення? – запитую пані Лідію, завваживши, як яскраво причепурений двір. У відповідь чоловік та дружина лише усміхнено перезирнулися.
- Ну не можу я без краси!.. – розводить руками господар. – І без села свого не зміг би. Мене кличуть родичі в Америку, то я навіть і думати про це не хочу. Не уявляю як можна жити без всього цього...
А там, на подвір’ї, як мовилося, і ставочок із лебедями, і виплетена з лози альтанка, і садок, і пасіка та цілий зоопарк тварин. Односельчани, попри кумедний інцидент сусіда із павичем. ставляться до захоплення Лота Козаченка позитивно. Дітей на його подвір’я водять як на екскурсію. А ще – він є своєрідним сільським гідрометеоцентром. Підопічні Лота дуже добре передбачають погоду, а особливо красень-павич. У селі всі знають: щойно птах починає кричати (а голос у нього такий, що вуха закладає, тож чути далеко) – буде дощ. Наслухавшись волання Павліка, яке створювало враження, що знаходимося не у поліському селі, а в джунглях, переконалася і я в цьому. Щойно редакційне авто залишило Карпилівку, розпочався рясний дощ...
Світлана Тубіна
Немає коментарів:
Дописати коментар