Зносицькі звитяги

 Автор фото Василь Сосюк.

Село Зносичі – земля цінних і благодатних надбань. Щороку цей мальовничий Поліський край пахне свіжою ріллею, золотим колоссям, що грайливо майорить під блакитними хмарами та променистим сонцем. Кожна держава, народ мають свої звичаї й обряди, освячені століттями, успадковані від діда–прадіда. Зносичани теж належать до когорти шанувальників народних свят і старовинних традицій. Досі на свят-вечір чекають, поки зійде перша зірка, що віщує народження Ісуса Христа, а тоді, промовивши молитву, сідають до святкового столу. Урочисто відзначають усі січневі празники: Різдво Господнє, Василя Великого, Водохреща. Для людей, які народились тут, зросли, звідки пішли в життя, цей населений пункт, його духмяні ниви, дрімучі соснові бори - найсвятіші. Як приїдеш туди, ступиш на стежку, по якій колись ходила босоніж, здається, й дихати легше. Тут душа оживає, тут черпаєш снагу до життя. А коли село розквітає, розправляєш вітрила іще з більшою впевненістю. Кожен, хто навідується сюди, з приємністю спостерігає, як розбудовується, набуває сучасних обрисів цей населений пункт. І в цьому заслуга його жителів, бо, як у вулику бджоли, щодня сумлінно трудяться на благо майбутніх поколінь. Має цей мальовничий край велику, насичену колоритними подіями історію. Вчителька Неля Мельник, керівник шкільного музею, спільно з вихованцями розповіли про минуле й сучасне села, його славних людей. Світлим тоном викарбуваний у пам’ятній книзі 1940 рік, позаяк саме тоді вперше організували окремий колгосп. Окрилені сподіваннями, зносичани віддано працювали, швидко засіяли поля, однак зібрати врожай не судилося. Війна сивим туманом накрила рідну землю. Молоді та дужі парубки кинулися захищати Батьківщину, рідні домівки від німецько-фашистських окупантів.  Сивочолі воїни досі пам’ятають і розповідають дітям про події тих злощасних часів.  Глибокий слід у пам’яті селян залишили й післявоєнні роки, зокрема часи активної діяльності ОУН-УПА. І хоч би що доля зготовила, не втомлювалися вірити, що бачитимуть Батьківщину квітучою. …А колгосп розквітав. У 1951 році його з’єднали з сусіднім, тинненським. Через певний проміжок часу господарство очолив Іван Павловський, який віддав цій справі 25 років. Селяни досі згадують його як славного трудівника й господаря. Проте згодом це потужне господарство розділили, так у Зносичах почало функціонувати СГПП «Маяк» під керівництвом Анатолія Остапчука, який самовіддано пропрацював тут задля блага зносичан і країни в цілому понад 20 років. У 1979 селян боляче торкнулась звістка про війну на теренах далекого Афганістану. 17 зносицьких юнаків у розквіті сил пішли воювати в країну, де все довкола було чужим і дихало смертю. Афганський смерч безжально калічив молоді тіла. Багатьох скосила ворожа куля. 16 молодих бійців пройшли пекло Афганістану, а відтак живими, хоч і з глибоко раненими душами, таки повернулись до рідних осель.