Районні центри Рівненщини

Натисни заробиш!

Р І В Н Е Н Щ И НА

 


Рі́вне — місто обласного значення в Україні, обласний центр Рівненської області, центр Рівненського району Рівненської області. Суренж — древнє місто, столиця Дулібії. Розташовувалось на території м. Рівне.
Населення 247 870 мешканців (оцінка 2005).
Місто розташоване на річці Устя.Через місто проходить автошляхи Київ—Житомир—Рівне—Дубно—Львів—Чоп (М06, частина E40), Рівне—Луцьк—Устилуг (Н 22) і Старокостянтинів—Острог—Здолбунів—Рівне—Сарни—Житковичі (Білорусь) (Р 05).
Машинобудування, хімічна (ВАТ «Рівне-Азот»), легка, харчова промисловість, торфяна промисловість (ТОВ фірма «РЕКОРД»). 3 вузи, 2 театри. Історико-краєзнавчий музей. Успенська дерев'яна церква (XVIII ст.). Пам'ятник жертвам фашизму (1968), Меморіал військової слави (1975). Відоме з 1283 року. Магдебурзьке право з 1492 року. Статус міста з 1939 року.
За даними Всеукраїнського перепису населення у 2001 р. в м. Рівне проживало 248,8 тис. чол., з них 115,3 тис. - чоловіки (46 %) і 133,5 тис. жінки (54 %). Серед жителів міста 224,6 тис. скадали українці (91,6 %), 16,6 тис. (6,8 %) - росіяни, 1,4 тис (0,6 %) - білоруси.
---------------------------------------------------------------------------------------------------


Бере́зне (колишній Андрі́їв) — місто в Україні, центр Березнівського району Рівненської області.
Населення 13 669 мешканців (перепис 2001).
Місто розташоване на лівому березі річки Случ, за 22 км від залізничної станції Малинськ на лінії Рівне—Сарни, за 66 км від Рівного. Основними підприємствами Березного є: молокопереробне підприємство ТзОВ «Бімол», функціонує перша і єдина в Україні Рівненська сірникова фабрика; ДП «Березнівський лісгосп», ЗАТ "Продовольча компанія «Десна-2», швейна фабрика «Укленко» та ін.
Відоме з 1584 року. Статус міста з 2000 року.
1584 — перша згадка про місто
27 березня 1793 — після другого поділу Польщі Березне входить до складу Російської імперії; населення села складає 1086 мешканців
кінець XIX століття — населення Березного складає 3,4 тис. мешканців
1920 — Березне входить до складу Польщі
1939 — Волинь входить до складу Радянського Союзу; Березне входить до Рівненської області
1941 — Березне окуповують фашисти. Місто згадують у Кресовій книзі справедливих на стор. 45 і 47.
1944 — Березне визволене від німецьких загарбників частинами Радянської армії. Розпочинається відбудова господарства
1957 — Березне отримує статус селища міського типу
21 грудня 2000 — Постановою Верховної Ради України № 2193-III смт Березне віднесено до категорії міст районного значення
2002 — за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в місті проживають 13 669 осіб
-----------------------------------------------------------------------------------------------
Володимирець (пол. Włodzimierzec) — селище міського типу в Україні, центр Володимирецького району Рівненської області розташоване у межиріччі Стиру й Горині, за 100 км від Рівного, з яким зв'язане автомобільним шляхом. До залізничної станції Антонівка — 18 км.
Час виникнення Володимирця і досі залишається невідомим. Місцеві перекази говорять, що поселення, нібито, заснував промисловець Володимирко, котрий володів руднями, в яких плавили метал з місцевих болотних руд, хоча ця версія, мабуть, має досить пізнє походження. На території селища збереглись залишки давньоруського городища. У поборовому реєстрі Луцького повіту за 1570 рік містечко згадується як «давнє поселення». На той час воно було власністю Івана Кірдея-Мнішинського,. Завдяки старанням його сина князя Стефана Стефановича їхнє спадкове містечко Володимирець отримало 4 червня 1667 року королівський привілей на самоврядування за магдебурзьким правом та низку пільг.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. населення Володимирця брало участь у селянських заворушеннях. У жовтні 1654 року містечко й замок Володимирець займали українські козацькі полки і російські війська.
За Андрусівським перемир'ям між Річчю Посполитою і Московським царством Володимирець залишився за Польщею. На початку 1705 року у ньому створюється католицька парафія Луцького деканату.
Соціальний і національний гніт, свавілля польської шляхти призводили до занепаду містечка. За сто років кількість будинків у ньому зменшилась наполовину, у 1775 році їх налічувалося всього 118. Населення виїжджало в інші міста, шукаючи собі заробітку на прожиття.
З 1795 року Володимирець входив до Луцького повіту Волинської губернії Росії. Населення займалося землеробством, ремеслами й торгівлею. 1847 року під час інвентарної реформи на Волині до маєтку поміщика Ф. Красицького у Володимирці приписано 575 кріпаків.
Не здійснилися сподівання селян Володимирця одержати землю і позбутися злиднів за реформою 1861 року. У Володимирці реформу проведено лише через 9 років. Викупу підлягало 1187 десятин землі, більшість якої становили луки, вигони та непридатні до обробітку ділянки.
На кінець ХІХ ст. у Володимирці була церква, костел, 2 синагоги, 149 будинків і проживало 1083 мешканці. Ще зберігалися сліди замку та валів. Відбувалися щорічно 4 ярмарки. В другій половині XIX і на початку ХХ ст. у Володимирці з'являються невеликі підприємства. З 1870 року працював винокурний завод. Згодом повітове земство відкрило невелику черепичну майстерню. Працювали селяни й на лісорозробках — цьому сприяла прокладена напередодні Першої Світової війни вузькоколійна залізниця Антонівка — Хіночі, яка проходила поблизу Володимирця.
Перша Світова війна лягла важким тягарем на трудящі маси. Багато чоловіків з містечка мобілізували на фронт, де більшість з них загинула. Зростали податки, різні повинності. Все це викликало незадоволення існуючими порядками.
В 1917—1920 рр. Володимирець, як і вся Україна, був ареною класової боротьби, боротьби різних політичних сил та військового протистояння.
Після підписання Ризького миру урядами більшовицької Росії і Польщі Володимирець майже на два десятиліття опинився під владою Польщі.
Після об'єднання в 1939 році західноукраїнських земель з Радянською Україною та утворенням районів у тодішній Ровенській області, Володимирець став районним центром і був віднесений до категорії сіл.
Друга Світова війна завдала Володимирцю важких втрат. Вже 3 липня 1941 року містечко було зайняте німецькими військами. За період окупації гітлерівці розстріляли у Володимирці близько двох тисяч чоловік, спалили і зруйнували десятки будинків, десятки юнаків і дівчат вивезли на примусові роботи в Німеччину. 12 січня 1944 року Володимирець був звільнений від німецьких окупантів частинами 1-го Українського фронту.
У післявоєнний період Володимирець відбудовувався і розвивався відповідно до свого статусу районного центру сільськогосподарського регіону Радянської України.
У 1957 році Володимирець був віднесений до категорії селищ міського типу.
----------------------------------------------------------------------------------------


-Гоща (пол. Hoszcza) — селище міського типу в Україні, центр Гощанського району Рівненської області. Селище розташоване на річці Горинь, за 33 км від залізничного вузла Рівне. Маслосироробний завод.
Перша згадка у літописах про Гощу датується 1152 роком. У глибоку давнину великі Литовські князі подарували землю по річці Горинь, між Корцем і Острогом, хрещеному магометанину Мурзі-Кирдей-Хану.Засноване в XIV столітті.
Як місто Гоща набуло статус у 16 ст. Володіли Гощою родини Кирдеїв-Гойських. Ще на початку ХХ ст в північній частині міста прослідковувалися вали та були рештки старого замку. Тут в школі в 1600 навчався Дмитро Самозванец. В 17ст Гоща належала воєводі «миротворцю» Адаму Киселю. Декілька разів на Гощу нападали повстанці та козацькі вантажки наводили на мешканців, особливу іудеїв страх. В 1775р володіли Ланевичі, а в 19 ст власникиами були Валевські. Валевські в Гощі мало одну з найбільших овчарень на Волині (близько 3тис овець) а також стайні на 300 коней.
Заснований був смоленською каштелянкою, княгинею Регіною Соломирецькою-Гойською в 1639 р. При чому навіть в книгах луцького замку був запис для кого саме цей монастир призначався — «для іноків та приємників грецького віросповідання, які не знаходяться у єднанні з римською церквою, а підлягають під послушання св. Отця Константинопольського патриарха». Монастирю засновниця подарувала село Курозван та його маєтності. При монастирі одразу була заснована школа. Опікувався школою сам Петро Могила — митрополит київський і галицький. Ректором школи був на той час Інокентій Гізель, згодом він став ректором Києво-Могилянської колегії та архімандритом Києво-Печерської Лаври. У 18ст монастир стає уніатським. Тоді первісний вигляд храму монастиря було змінено. А виглядала церква Архістратига Михаїла так. Храм був тридільним та тиверхим зі склепом під навою та апсидою. Структура була гармонійною та простою Саме в простоті і була довершеність. Кожен з трьох об'ємів в інтер'єрі мав вигляд невеликого купольного залу, проте сприймався цілком споріднено завдяки високим подвійним аркам.
Але зі зміною церковних господарів храм зазнає перебудов щоб вигляд нагадував католицькі храми. Так стіни бабнцю та апсиди були надбудовані до одного рівню. Об'єми перекрили двосхилими дахами. Кути об'ємів та східний фасад апсиди були прикрашені пілястрами.
Повернення храму до православного у другій половині ХІХ ст. не відтворило його, а навпаки погіршило вигляд. Над центральною півсферичною банею, яка перекриває наву, збільшили висоту парапету і над ним звели незгарбний фальшивий дерев'яний верх.
До 17 вересня 1939 року місто належало повіту ровенському воєводства волинського. Тут розміщався охоронний прикордонний батальйон «Гоща» Гоща набула статус смт в 1959 році...


----------------------------------------------------------------------------

 Демидівка (пол. Demidówka, рос. Демидовка, англ. Demydivka, колишня назва Демидів) — селище міського типу в Україні, центр Демидівського району Рівненської області. Селище розташоване за 40 км від залізничної станції Дубно на лінії Красне—Здолбунів. Консервний комбінат.
Демидівка знаходиться по обидва береги невеликої річки Рачі, за 80 км від Рівного і за 35 км від залізничної станції Дубно. Дворів — 548, населення — 2,5 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Дубляни та Лішня.
Археологічні знахідки (кам'яні сокири, молоток) свідчать, що ці землі були заселені ще в добу бронзи. Знайдено також римські монети II ст., збереглися залишки давньоруського городища. На території села Лішня, яке розташоване на віддалі двох кілометрів від Демидівки, залишилися сліди руїн старовинного замку, навколо якого було вирито рів, що заповнювався водою. Місцевість, де був замок, і тепер має назву «Замчисько».
Найдавніша згадка про населений пункт належить до 1570 року. Тоді воно називалося Демидів. На початку XVII ст. Демидів був невеликим поселенням, яке належало кільком поміщикам. Разом з Лішнею в ньому 1629 року налічувався 21 дим.
=---------------------------------------------------------------------------------------------------------

Дубно — місто обласного значення в Україні, центр Дубенського району Рівненської області.
Населення 39 146 мешканців (перепис 2001).
Місто розташоване на річці Іква, на залізничній лінії Здолбунів—Красне, за 45 км від Рівного. Через місто проходять автошляхи європейського значення E40 і E85. Цукровий завод, ливарно-механічний, асфальтовий заводи, завод гумово-технічних виробів. Легка, харчова, меблева промисловість. Краєзнавчий музей. Замок і палац князів Острозьких (XV—XVII ст.), палац Любомирських та інші архітектурні пам'ятки.
Відоме з 1100 року. Перша згадка в Іпатіївському літописі: "...В літо 6608 (1100) брати уклали мир між собою, Святополк, Володимир, Давид, Олег в Уветичах, місяця серпня в 10-й день. І прийшов до них Давид Ігорович і сказав їм: "Нащо ви мене прикликали? От я. У кого на мене образа?" І відповів йому Володимир: "Ти сам прислав до нас: "Хочу, браття, прийти до вас і поскаржитись за свої образи". Так от ти прийшов і сидиш із своїми братами на одному килимі - тож чому не скаржишся, до кого із нас твоя образа?" І не відповів Давид нічого. І стали всі браття на коней; і став Святополк зі свою дружиною, а Давид і Олег зі свою нарізно один від одного. А Давид Ігорович сидів осторонь, і не підпустили його до себе, але окремо радились про Давида. І, порадившись, послали до Давида мужів своїх: Святополк - Путяту, Володимир - Орогостя і Ратибора, Давид і Олег - Торчина. Послані ж прийшли до Давида і сказали йому: "От що говорять тобі браття: "Не хочемо тобі дати столу Володимирського, тому що ввігнав ніж у нас, чого не було ще в Руській землі. Але ми ж тебе хапати не будемо і якогось іншого зла не зробимо, але от що тобі даємо: іди і сідай у Божеському, в Острозі, а Дубен і Чорторийськ дає тобі Святополк..." Статус міста з 1498 року (отримало Магдебурзьке право).
1100 — перша літописна згадка про місто, яка стосується події, коли під Києвом відбувся з'їзд руських князів, на якому Давид Ігоревич отримав Дубен, Острог, Чорторийськ і Буськ
--------------------------------------------------------------------------------


Дубровиця (до 1940 року — Домбровиця; пол. Dąbrowica, рос. Дубровица, їдиш דאמבראװיצע) — місто в Україні, центр Дубровицького району Рівненської області. Населення 9 644 мешканці (перепис 2001). Відоме з 1005 року. Статус міста з 1957 року.
Місто розташоване на річці Горинь (притока Прип'яті), за 3 км від залізничної станції Домбровиця на лінії Сарни—Лунинець, за 126 км на північ від Рівного. Льонопереробний завод, бавовнопрядильна фабрика. Музей Дубровицького збройного повстання 1918—1919 років. Перша писемна згадка про місто датується 1005 роком, коли Володимир Великий заснував єпископську кафедру в Турові. У переліку міст, які мали б належати до єпископії є і Дубровиця. Даний історичний факт зустрічаємо у книзі «Творение старого отца нашого Кирилла, епископа Туровского», виданій у друкарні Києво-Печерської Лаври у 1880 році.
Є й інші літописні згадки про це місто: у 1183 р. дубровицький князь Гліб Юрійович брав участь у переможному поході князів Святослава та Рюрика на половців. А Густинський літопис згадує про іншого дубровицького князя Олександра, який у 1224 році разом з тисячами русичів прийняв смерть у бою на річці Калці.
У 1240 р. під час ординської навали Дубровиця була зруйнована. В кінці 16 ст. місто перейшло під владу Литви, пізніше — Польщі, а з 1793 р. перебувало у складі Росії. Сьогодні величними свідками славного минулого Дубровиці є два храми, які внесено до державного реєстру пам'яток історії і культури України : костел Іоанна Хрестителя (1695-1701 рр.) та церква Різдва Богородиці (1862 рік). За часів «войовничого атеїзму» обидві будівлі серйозно постраждали. На початку 90-х років храми було відреставровано.
-----------------------------------------------------------------------------

 Здолбунів (пол.: Zdołbunów, рос.: Здолбунов) — місто в Україні, центр Здолбунівського району Рівненської області. Місто розташоване за 12 км на південь від Рівного. Залізничний вузол. Заводи: залізобетонних виробів, авторемонтний, цементно-шиферний, асфальтний, завод продтоварів та інші, підприємства залізничного транспорту. Через місто проходить автострада Старокостянтинів - Острог - Здолбунів - Рівне - Сарни - Житковичі (Білорусь).
Є декілька версій походження назви «Здолбунів». Одна з них стверджує, що стародавня назва «Долбунів» походить від слова «дов(л)бати». Це пояснюється наявністю на околицях поселення крейдяних копалень, з яких місцеві жителі «довбали» крейду і при запитанні: — Звідки ви? — чули відповідь: — З Дов(л)бунова. На цій підставі й закріпилася назва поселення як Здолбунів. Існує також припущення, що назва міста пов'язана зі старослов'янським племенем дулібів (долобів), яке було основним населенням наших земель у VI—Х століттях. Можливо, саме так у назві Здолбунів (Долбунів) трансформувалася пам'ять про дулібів. Інші версії є малоймовірними.

На території Здолбунова виявлено поселення доби ранньої бронзи, а на околиці — ранньослов'янський могильник зарубинецької культури. Уперше назва поселення Здолбунів (Долбунів) згадується 1497 року в акті, за яким великий князь Литовський Олександр дарував князеві Костянтину Острозькому разом з іншими поселеннями і село Долбунів. Назва «Здолбунів» відома з 1629 року.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------

Зарі́чне (до 1946 року — Погост, Погост-Зарічний) (пол. Pohost Zarzeczny, рос. Заречное) — селище міського типу (з 1959 року), центр селищної та районної рад, центр Зарічненського району Рівненської області, розташоване на лівому березі річки Стиру, за 190 км від обласного центру і за 65 км від залізничної станції Домбровиця на лінії Сарни—Лунинець. В селищі є станція вузькоколійної залізниці, маслоробний завод, лісозаготівля. Назва селища походить від старослов'янського апелятива погост — «поселення». Населення 6 929 мешканців (перепис 2001). Селищній раді підпорядковані села Іванчиці та Чернин.
Історія
Територія селища була заселена ще в давні часи. Тут виявлено ранньослов'янський могильник зарубинецької культури. На правому березі Стиру проти Зарічного збереглись рештки давньоруських поселень та городища.
Перша згадка про поселення датується 27 вересня 1480 року в грамоті короля Казиміра про дозвіл мінському купцеві Терешковичу вести в містечку Погост «торгівлю водою і сушею» без сплати мита. Ця грамота зберігається в Центральному державному архіві давніх актів Росії. Спочатку він входив до складу Литовського князівства, а з 1569 року до Польщі.
Вигідне розташування Погоста, природні умови сприяли розвиткові сільського господарства, ремесла й торгівлі. В 1561—1566 рр. тут налічувалося 6 дворищ (20 будинків).
З 1545 року містечко належало литовській королеві Боні. У другій половині XVI століття Погост належав князям Збаразьким — пізніше Нелюбовичам. Вигідне розташування Погоста, природні умови сприяли розвиткові сільського господарства, ремесла і торгівлі. Після 1795 року Волинське Полісся було возз'єднане з Росією, а Погост Зарічний включено до складу Пінського повіту Мінської губернії.
Погост Зарічний став державним володінням. 1802 року цар подарував село фельдмаршалу М. Рєпніну-Волконському, який незабаром продав його разом з фільварком Губином поміщику Церпітському.
За першим всеросійським переписом 1807 року в Погості Зарічному нараховувалось 108 дворів 647 жителів, православна церква і синагога, декілька млинів і винокурний завод.
До реформи 1861 року села, які входять нині до складу Зарічного, не раз перепродувались поміщикам. 1806 року до маєтку Муравин, розташованого в той час на території Зарічного було приписано 124 душі (44 тяглі двори).
На початку січня 1918 року в селі проголошено Радянську владу. Почала діяти Рада селянських депутатів. Але австро-німецькі війська разом з Центральною радою витіснили більшовиків.
З 1921 року Погост Зарічний увійшов до складу Пінського повіту Поліського воєводства Польщі.
Після Німецько-радянської війни Погост Зарічний перейменований на селище Зарічне, а Морочнівський район — у Зарічненський, райцентр із Морочного перенесений до Зарічного.


------------------------------------------------------------------------------------

Косто́піль — місто в Україні, центр Костопільського району Рівненської області.
Населення 30 467 мешканців (перепис 2001).
Місто розташоване на річці Замчисько, за 35 км на північний схід від Рівного. Залізнична станція на лінії Рівне—Сарни. У Костополі діють підприємства деревообробної та лісової промисловості, завод скловиробів, завод продтоварів та ін., що визначає місто як важливий індустріальний центр Рівненської області.


Засноване у XVIII столітті. Статус міста з 1939 року.Історична назва — Остальці. Великі та Малі Остальці як власність князів Заславських згадуються в реєстрах 1648—1658
---------------------------------------------------------------------------------------

Ко́рець (пол. Korzec) — місто районного значення в Україні, центр Корецького району Рівненської області, Україна, розташоване на річці Корчик, за 63 км від обласного центру міста Рівного; населення — 8 446 осіб; перша згадка — 1150 рік (як Корчеськ; Київський літопис).
За свої десять храмів, в тому числі й визначні пам'ятки сакрального зодчества, Корець подеколи називають «християнською Меккою».[1]
На території сучасного Корця знайдені археологічні залишки доби палеоліту пізнього, а поблизу міста — городища доби Київської Русі.
Перша літописна згадка про тутешнє поселення під назвою Корчеськ зроблена під 1150 роком.
---------------------------------------------------------------------------------------

Млинів (пол.: Młynów, рос.: Млинов) — селище міського типу в Україні, центр Млинівського району Рівненської області. Селище розташоване на річці Іква (притока Стиру), за 26 км від залізничної станції Дубно на лінії Здолбунів—Красне. Харчова промисловість. Зооветеринарний технікум. Уперше згадується в XVI столітті. Статус смт із 1959 року.
Археологічні знахідки свідчать про те, що на території селища люди проживали ще в І тис. до н.е. На північній околиці Млинова, на правому березі Ікви, виявлено сліди майстерні крем'яних знарядь, а також залишки давньоруського міста Муравиці (Моравиці), згаданого в літопису за 1149 рік.
Назву поселення пов'язують з водяними млинами на річці Ікві. Перша письмова згадка про Млинів відома з початку XVI ст., коли великий литовський князь Олександр подарував це поселення Москвитину Бобру.
1508 — після смерті останнього Сигізмунд І передає Млинів кременецькому наміснику Якову Монтовту.
-----------------------------------------------------------------------------
Рокитне (Охотникове, Рокитно) — селище міського типу в Україні, центр Рокитнівського району Рівненської області. Залізнична станція Рокитне-Волинське на лінії Сарни—Коростень. Скляний, каменедробильний заводи, деревообробний комбінат. Медичне училище.
У 1927—1939 було містом[1].
Виникнення селища міського типу Рокитне припадає на час промислового пожвавлення 80-х років ХІХ століття.
До 1922 року село було відоме під назвою Охотникове, що походило від прізвища власника землі, в якого бельгійський склозаводчик єврейського походження Розенберг у 1888 році купив невелику ділянку кварцових пісків, придатних для скловаріння, і відкрили тут примітивну гуту.
Поштовхом до швидкого розвитку села стало спорудження в 1898 році заводу і прокладання на початку 1900 року залізничної колії Київ—Ковель. Лінія пройшла через селище, і тут спорудили залізничну станцію Рокитне. Охотникове входило до Кисорицької волості Овруцького повіту Волинської губернії. За Ризьким мирним договором в 1921 році Охотникове відійшло до Польщі.
У 1922 році селище перейменоване на Рокитне, а залізнична станція стала називатись Рокитне-Волинське. У вересні 1939 року Рокитне в складі Західної України було приєднане до СРСР.
Після возз'єднання Західної і Східної України проводилась робота по розмежуванню районів і в 1940 році був утворений Рокитнівський
район.
----------------------------------------------------------------------------------

Радиви́лів (до 1940 року — Радзивилів; у 1940—1993 роках — Червоноармійськ) — місто в Україні, центр Радивилівського району Рівненської області.
Місто розташоване за 100 км на південний захід від Рівного. Залізнична станція на лінії Здолбунів — Красне. Біля міста проходить автошлях європейського значення E40. Харчова, деревообробна, швейна промисловість.
1564 — перша згадка про Радивилів у документах Луцького замку як про маєток віленського воєводи Миколая Радзівілла, званого Чорним. Із цих архівних записів видно, що на той час Радивилів (зафіксовано саме таке написання) уже був містечком, яке, найімовірніше, перейменували на честь нових власників — з нагоди одержання ними князівського звання.
-------------------------------------------------------------------------
Остро́г (Остріг) — місто обласного значення в Україні, центр Острозького району Рівненської області. Місто розташоване за 16 км від залізничної станції Острог на лінії Здолбунів—Шепетівка, за 55 км від Рівного. Через місто проходить автошлях Старокостянтинів—Рівне—Сарни—Житковичі (Білорусь) (М21). Відоме з 1100 року. Статус міста з 1795 року. Місто обласного значення з 1995 року.
З початку ХІХ століття і до 1941 року більшість населення були євреї.[1] У 1921 році чисельність єврейського населення Острога склала 7991 осіб (при загальній чисельності городян - 12 795), в 1939 г. - 10 500.
Значним осередком культури й просвітництва у місті є Національний університет «Острозька академія».
[ред.] Історія
1100 — перша згадка в Іпатівському літописі про Острог як володіння Давида Ігоревича
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------- Сарни — місто в Україні, центр Сарненського району Рівненської області.Населення 28 144 мешканців (перепис 2001). Місто розташоване на річці Случ (притока Горині), за 92 км на північ від Рівного. Залізничний вузол. Маслоробний, льонопереробний заводи, меблева фабрика; металообробна промисловість. Відоме з 1648 року. Статус міста з 1939 року. У 1885 році на перехресті залізниць Рівне—Лунинець і Ковель—Коростень (див. Ковельська залізниця) був закладений полустанок, невеличке дерев'яне приміщення. Так і з'явилась на карті поліської залізниці маленька станція «Сарни». Для працівників станції почали будувати житло, помітно почала зростати і чисельність населення. Отож, подальший розвиток міста тісно був пов'язаний із залізницею. До 1920 року Сарни — селище Рівненського повіту Волинської губернії. У 1942 році німецькі фашисти вбили біля 14 000 євреїв Сарн і округи. Місто Сарни почало інтенсивно розвиватись після Великої Вітчизняної війни, поступово набирало промислового характеру. Сьогодні в Сарнах працює 17 промислових підприємств, на яких трудиться майже 3 тисячі чоловік, 12 будівельних, 5 транспортних організацій.Вигідне географічне розташування, сприятливі умови для розвитку промислового виробництва. природні багатства (ліс, торф, граніт, вапняки та ін.), наявність залізничної станції, автомагістралей обласного та республіканського значення висунули місто в число привабливих ділових партнерів у державі та за кордоном.
---------------------------------------------------------------------------