2-річного Владислава Янчука у дитячому візку в лісі під Миколаєвом знайшов 47-річний Олег Грецький. 21 листопада він пішов тренувати німецьку вівчарку. Дорогою додому собака потягнув чоловіка в інший бік.

— До мене друг Саша зайшов, — Олег Грецький повільно говорить українською. Він російськомовний, подумки перекладає слова. — Я не дуже хотів іти, бо вже сутеніти почало, близько 16.00. Саша теж кінолог, він хотів зі мною собаку потренувати. Я узяв німецьку вівчарку знайомого, й ми пішли в ліс. Годину позаймалися й вирушили додому. Дорогою Лорд насторожився. Я його добре знаю, він щеня моєї вівчарки, дуже врівноважений і лишній раз не гавкне. Вуха нашорошив і побіг убік від стежки. Я за ним. У сутінках побачив обриси дитячої коляски. Розгледів її погано, бо в лісі швидше темніє.
Ліс відгороджений від приватного сектору цегляним парканом. Уздовж нього є стежка, якою місцеві жителі ходять до сусіднього села Харчатівка. Візок із дитиною стояв у лісі за 20 м від паркана.
— Я до дитини підійшов і питаю: "Де мама?". А він розводить ручками: "Ма". Нема, значить. Питаю, де папа? Знову — "ма". Почав гукати, чи є хто близько. Лорду наказав шукати. Подумав, може жінці погано стало, знепритомніла. Але нікого поблизу не було.
— Хлопчик був одягнутий добре — в курточку, теплі штани, ботинки і в'язану шапку, — розповідає Олег. — Але видно, сидів у колясці довго, бо ручки замерзли. Я взяв його на руки, а Саша повіз коляску. У першій же хаті побачив жінку біля дверей. Попросив дитину зігріти, в туалет відвести. А сам міліцію визвав.
Правоохоронцям Олег сказав, що хоче усиновити знайденого хлопчика, якщо батьків не знайдуть.
— Я тоді думав, що це знак згори. Усиновити Владіка було першим моїм поривом. На ноги дітей ставити мені не вперше, я і свого сина, 23-річного Ваню, сам виростив. Був офіцером-льотчиком, а коли Союз розпався, став безробітним. Жінка пішла від мене, поїхала в Білорусь. Не знаю, як потім склалася її доля. Син зі мною лишився. Не п'є й не курить, боротьбою займається.
Місцеві розказали, що надвечір бачили жінку з дитиною у візочку.
— Она шла в лес, а через час вернулась, — говорить Сергій, який живе неподалік. — Але поверталася без коляски, з якоюсь торбою.
За 3 год. жінку знайшли. Її привели у відділок Жовтневого райвідділу міліції.
— Я сама пришла о пропаже заявить, — наполягає 35-річна Наталія Янчук, мати хлопчика. Одягнута в чорну куртку, з рідким немитим волоссям. — У лісі Владіка загубила. Я не сознатєльно його лишила. Пізно пішла, бо ні часов, ні мобілки в мене немає. В ліс ходила збирати шишки і хвою. Я постійно їх мішками ношу, бо у старшого сина, 12-річного Саші, ноги хворі, він не ходить.
Міліція передала знайденого хлопчика лікарям "швидкої". Його забрали до обласної дитячої лікарні, зробили необхідні аналізи.
— Ребенок абсолютно здоров, — каже прес-секретар управління охорони здоров'я Миколаївської облдержадміністрації 44-річний Юрій Багрянцев. — Він не встиг переохолодитися. Але пережив стрес. Навіть через тиждень жодного разу не усміхнувся. У нього досі трохи переляканий і не по-дитячому сумний погляд. Він ні з ким не розмовляє. Але у 2 роки деякі діти ще не вміють говорити, тому це не можна назвати відхиленням.
2-річного Владислава в лікарні доглядала бабуся Валентина Дмитрівна. Заступник головного лікаря Олег Бабін нікого не пускав до малюка.
— Його статус ще не визначено, й до рішення опікунської ради не маємо права пускати. По закону, в нього зараз немає родичів.
До Владика у лікарню приїжджав батько 36-річний В'ячеслав Миколайович із селища Вільшанка Кіровоградщини. На той час опікунська рада вирішила віддати дитину матері, й Наталія забрала сина додому. В лікарні він був тиждень.
— Я сина не застав, бо вони дуже бистро провернули це діло, — говорить телефоном В'ячеслав. Він розлучився з дружиною торік. Хотів відсудити дітей, але бабуся Валентина Дмитрівна не дозволила забрати онуків. — Думаю, приплатили опікунській раді, щоб дитину віддали швидше, і міліції, щоб справу закрили. Не знаю, де гроші взяла, вона безробітна. Наташа агрономом робила, а коли в нас перший син народився, в декрет пішла. У 6 років Саша через прививки заболів. Ноги відмовили. А потім Владік родився. Я робив на заводі "Сандора", непогано заробляв, в селі це всі підтвердять. Ми добре жили, доки Наташина мама не почала до нас у сім'ю лізти. Вчила мене жити, керувати нами хотіла. Указувала, що мені робити, казала, який дурний. А торік Наташа зібрала вєщі й до мами пішла. Я і не знав, що вона документи на розвод подала.
В'ячеслав переводить подих, сердиться на дружину.
— Не знаю, що з нею сталося. Не думаю, що спеціально сина в лісі лишила. Вона не п'є, не курить. За дітьми добре дивилася, завжди чисті й нагодовані були. Може, її сусідки-сектантки обробили. Обидві одинокі, свої сім'ї розбили.
— За 12 років моєї практики такого в Миколаївській області не було, — каже 42-річна Тетяна Прокопенко, головний спеціаліст служби у справах дітей Миколаївської міської ради. — Матері висунуть попередження й оштрафують на 17 гривень. Якщо ці порушення будуть систематичними, жінку можуть позбавити батьківських прав. Якби невиконання батьківських обов'язків призвело до хвороби, каліцтва чи смерті, то за це маму могли посадити на два-п'ять років.
Джерело: Gazeta.ua