Супроти того, що творилося в той час на Рівненщині, бліднуть навіть страхіття монголо-татарської орди…

Після проходження фронту основним засобом боротьби більшовиків з національним визвольним рухом стала мобілізація поліщуків у Червону Армію. Секретар Рівненського обкому КП/б/У  В. Бегма запропонував М. Хрущову “Здійснити поголовну мобілізацію в області чоловіків від 17 до 50 років й відправити подалі в тил східних областей, де їх розсортувати; частину до Армії, а частину – в робочі батальйони.
На початку 1945 року НКВС провів в сільській місцевості Волині й Полісся облік населення віком від 15 років. Відповідною інструкцією рекомендувалося “точно встановити, де знаходиться той чи інший громадянин. Родичів тих осіб, точне місце, яких не буде встановлено, попередити під розписку: якщо ці особи не з”являться до органів влади, вони вважатимуться бандитами і до їх родичів будуть ужиті репресії, виключно до до арешту та виселення”…
В другій половині 1945 року спільними зусиллями НКВС, НКДБ, з”єднань РА, військової контррозвідки і винищувальних батальйонів було встановлено тотальний контроль над кожним населеним пунктом Рівненщини.
Черговий етап вже повоєнного протистояння повстанців і радянської влади був пов”язаний з виборами до Верховної Ради СРСР в лютому 1946 року. В усіх селах західних областей України розквартирували постійні військові гарнізони НКВС. На кожне село припадало понад 25 бійців, в районних центрах було створено оперативні відділи силою 100-200 чоловік. Ці оперативні гарнізони заїжджали в села, забирали найкращі будинки, виганяючи безцеремонно мешканців. Навколо зайнятих будинків силами місцевого населення будували бункери і стрілецькі рови з кулеметними гніздами. Конкретним завданням гарнізонів було; використати важкий для партизанки /повстанців/ зимовий час, щоб завдати нищівного удару по прихильниках серед місцевого населення, а також забезпечити перемогу блоку комуністів і безпартійних у призначених на 10 лютого 1946 року виборах.
Ця зимова блокада- це суцільна безкінечна облава з величезними масовими арештами, знущаннями та масовими розстрілами. День і ніч у приміщеннях гарнізонів проводились допити заарештованих і затриманих з обов”язковими середньовічними тортурами. На допити викликали навіть дітей віком 8-12 років. Особливо страждали жінки. Кожну зустрічну жінку, безпросипно  п”яний і часто венерично хворий енкаведист, вважав за свою здобич. Для ґвалтування гарнізонники навмисне арештовували молодих дівчат, ночами вдиралися до хат, ловили жінок в полі і на вулицях. Часто гвалтували малолітніх дівчаток на очах матерів, після чого їх мордували до смерті. ” У Костополі одного дня енкаведисити арештували відразу 50 молодих жінок з дівчатами і розділили між всіма гарнізонниками- повідомляється в Літопису УПА.
Під час цієї безкінечної облави населення жило в постійному страху від вивозу на Сибір. Щоденно було чути перестрілку сутичок. У села тягнулися криваві сліди: більшовики везли своїх убитих і волочили кіньми полеглих повстанців, з диким реготом несли на тичках їхні голови, уздовж лісових доріг і битих шляхів залишали на придорожніх деревах і телеграфних стовпах повішені на гаках за бороду трупи з глумливими написами на грудях. Коли натрапляли на криївку, оточували її, обстрілювали з кулеметів, а далі бралися розкопувати, витягали на шнурках тіла повстанців, жахливо по звірячому над ними знущалися. Над трупами  побитих синів мордували батьків, господарів хати тут же розстрілювали і вкидали у вогонь. У клуні вчиняли пиятику й оргію, на яку силою тягнули молодиць і зовсім юнних дівчаток.
В день виборів терор сягнув свого апогею. Населення не йшло голосу- вати. Люди ховалися, тікали у ліси. До полудня проголосували лише ледь більше тисячі поліщуків. Тоді пішли в рух багнети, приклади автоматів. До виборчих дільниць людей гали навіть панцирниками під градом куль над головами  “несвідомих” виборців. Жінок тягнули за волосся, на мотузках, старих і немічних приводили з”язаними колючим  дротом, привозили прив”язаними до возів. Чогось подібного до того, що діялося у той день на західних землях України світ ще не бачив. “Сотки” людей розстрілювали в кожному селі за відмову від голосування, десятки тисяч арештовано. За багато кого, хто відмовився, проголосували самі гарнізонники. У підсумку чого, в урнах було виявлено сотні зайвих бюлетеней поверх списку від зареєстрованих виборців. Фактично в цей день проголосували не більше 5 відсотків виборців, хоча за офіційними даними більшовиків “за” голосувало 99,8 відсотків зареєстрованих виборців Рівненщини.
Висвітлюючи методи більшовиків проти визвольного руху не можна обійти увагою так званих звернень уряду УРСР, що закликали українське підпілля вийти з лісів, здатися органам влади з “повинною”. Дехто з непоінформованих і наївних повстанців здався. Але зовсім скоро в більшовицькій пресі появились статі з закликом бути пильними. бо, мовляв, серед “таких” є замасковані бандерівці. Після таких  газетних порад, тих хто добровільно здався, арештували й депортували на “необ”ятні простори Родіни” Інших більшовики примусили співпрацювати з НКВС аби приймати активну участь в знищені криївок повстанців. ” Їх примушували їздити разом з енкаведистами і видавати схрони, сільські хати, де є криївки, своїх друзів заставляти вішати й рубати сокирами… Від таких амністій багато “прощених” збожеволіло, покінчило самогубством, а решта  скотилися на саме дно людської підлоти”…
Масові облави на українські села й міста за участю кількатисячних загонів спецвійськ НКВС, озброєних найновішою військовою технікою, масові арешти, побої, знущання, тортуриі знищення, часто зовсім ні в чому не винних людей, висилка на Сибір, конфіскат майна,розорення цілих сіл, розстріли “соток” людей за непокору стало звичайним явищем  на Рівненщині 1944-46 років.  Такого страхіття ще ніколи не переживав жоден народ. Супроти того, що творилося в той час,  бліднуть навіть страхіття монголо-татарської орди…
Джерело. Літопис УПА.