Тарас Боровець ще в міжвоєнний період мав контакти з УНР в еміграції, за українську патріотичну діяльність був ув"язнений у польському концтаборі Береза Картузька. Після встановлення німецько-радянського кордону деякий час мешкав у Варшаві. За наказом керівництва УНР В 1939 році перейшов кордон й поселився у при-районному селі Немовичі у клуні місцевого вчителя, керівника сільської "Просвіти" Ющика Петра, де за директивами УНР мав створювати антибільшовицький партизанський рух. Перший наказ про початок такого руху видав саме у цій вчительській клуні...
Відразу ж у перші дні війниТарас з групою однодумців розброює червону міліцію в Сарнах й захвачує місто. З приходом до Сарн німців його призначають комендантом Сарненського округу. В серпні сорок першого енергійний комендант підсказав німцям, що в Сарненських болотах ховаються величезні сили радянських оточенців, які промишляють грабунком місцевих жителів.Для боротьби з цими "здичавілими" вояками Боровець отримав дозвіл на створення підрозділу в тисячу бійців і очистити все Полісся від залишків Червоної Армії. Для озброєння підрозділу було видано трофейну радянську зброю. Боровець доволі швидко укомплектував підрозділ не тисячею, а втричі більшим стрілецьким складом і без особливих проблем виловлює оточенців. Уже до кінця серпня йому вдалося "панувати " на просторах між Сарнами, Пінськом і Олевськом. Саме до Олевська отаман переніс штаб своєї організації, яку і назвав "Поліська січ". Користуючись тим, що німці не надсилали в контрольований ним район своєї адміністрації Т. Боровець почав іменувати себе "отаманом Бульбою". Адміністрація діяла під гаслом: " Ми хочемо вільної України, без німців, без поляків, без росіян!"
Такий "рай" на частині Полісся тривав до листопада 1941 року, доки нацисти не згадали про існування у своєму тилу непідконтрольної республіки Бульби. Тарасу було запропоновано підкоритися німецькій адміністрації. Амбітний отаман відкинув принизливі пропозиції і 16 листопада сорок першого розпустив свою січ. І вже на початку зими починає формувати власний партизанський загін на базі колишніх січовиків , переходить в підпілля і вже офіційно називає свої курені і сотні Українською Повстанською Армією. Отже УПА відродилася на початку зими 1941 року, а не 14 жовтня 1942 року, як невідомо з яких причин, вважають оунівці.
До березня 1942 року навколо отамана зібралося 700 січовиків. І попри заборону керівництва УНР "не шкодити" німцям, поки вони ведуть боротьбу на Сході, Боровець з весни сорок другого взявся до нищівних операцій проти німців на Поліссі, скерувавши головний удар проти німецької адміністрації, але в жодному разі не проти вермахту. Така ситуація тривала до серпня місяця 1942 року. 15 серпня отаман звернувся до райхскомісара Е. КОХА, вимагаючи припинення жахливих знущань над українським населенням, однак не дочекавшись відповіді, його загони 19 серпня нанесли показовий удар по залізничній станції Шепетівка і зруйнували їй вщент,при цьому розбивши на голову німецький гарнізон.Акція мала продемонструвати силу підпілля і його серйозні наміри у протистоянні будь-яким зайдам.
Слід відмітити, що весна-літо сорок другого-цей болотяно-лісистий край Волині й Полісся став місцем запеклої і трагічної конкурентної боротьби чотирьох партизанських рухів: бульбівського, бандерівського, радянського і польського.
Так склалися подальші обставини, що до середини літа сорок третього всі українські загони були влиті до бандерівців, а залишки загонів Тараса Боровця були перейменовані на Українську Народну Революційну Армію й проіснували лише чотири місяці. В жовтні 1943 року отаман остаточно розпустив своїх козаків.
Немає коментарів:
Дописати коментар