Народилася Анастасія Бухало 15 травня 1938 року на хуторі Скубиха. Хатина стояла одна серед лісу, до найближчого села було декілька кілометрів. Настя була четвертою дитиною в сім’ї.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, батька забрали на фронт. Він служив в обозі, але за станом здоров’я був комісований.
В ті страшні часи було небезпечно ходити вночі селом, не кажучи вже про ліс. Сім’ю Євчиків майже щоночі відвідували «нічні гості». Хто вони були насправді — і досі точно ніхто не знає. Люди називали їх по-різному: бандери, мазурі. Коли на ліс спускалися сутінки, непрохані гості приходили і брали все, що хотіли: їжу, одяг. Одного разу, в 1943 році, такої ночі забрали і душу господаря Василя Євчика, замордувавши його до смерті на очах у всієї сім’ї. Дочка Галина від побаченої сцени довіку залишилась глухонімою. Дружина Василя, Оксана, на той час була вагітна шостою дитиною і мусила нести весь тягар на своїх плечах.
Через деякий час на хуторі поселився новий господар, який не побоявся піти на чужі діти. Він приїхав з Америки, де прожив 23 роки.
В сім’ї народилися ще дві доньки. Війна пройшла, а життя все не налагоджувалося. Сім’я жила з того, що випасала чужу худобу. А на тих невеликих заробітках хотіли попастися ще й інші.
Тепер нічних гостей називали яструбками, які не давали спокою сім’ї. Настя згадує, як мама крадькома пекла хліб, ховала його для дітей, а темними вечорами давала їм по скибочці, загасивши світло.
Близько п’яти років жив вітчим з ними. Добре ставився до всіх дітей, був освіченим. Одного разу на хутір прийшла міліція і заарештувала Саву, нібито за антирадянську діяльність. Його забрали, але згодом відпустили, відпустили помирати, бо після допитів він не прожив довго. Розповідав, що клали поміж двох дощок і били щосили.
Сім’я вдруге залишилась без господаря і без батька. Восьмеро дітей стали сиротами. Вдова робила можливе і неможливе, щоб прогодувати дітей. Брала на випас худобу, розводила бджіл. Літом харчувалися, здебільшого, ягодами і грибами. Ще скрутніше було зимою. Не було кому і постолів сплести.
Старші діти допомагали матері. Настя ходила до школи в село Велике Вербче тільки зимою, коли не було вдома роботи. Хоча вона чимало пропускала, проте не відставала від інших дітей у навчанні, була дуже здібною ученицею. Закінчила 5 класів і відразу ж пішла працювати в колгосп.
У 16 років вийшла заміж. Чоловік Павло був старший за неї на 6 років. Народила і виростила четверо дітей: двох синів і дві дочки. П’ята дитина померла. Все життя працювала в колгоспі дояркою, останні 12 років ланковою. Отримувала багато подяк, адже її бригада часто була попереду інших. Всі, хто знає пані Анастасію, скажуть, що ці 70 років вона прожила чесно і гідно.
Коли молодшого сина Павла забрали служити в Афганістан, один Господь Бог знає, скільки було промовлено молитв. Змилувався Бог і повернув батькам сина з війни живим. Зараз він працює на Рівненській АЕС. Старший син, В’ячеслав, працює комбайнером у місцевому господарстві. Ніна — продавець у споживчому товаристві, а Валентина — муляр-штукатур, неодноразово робила ремонт храму в Кузнецовську. Пані Анастасія і пан Павло виховали дітей добрими, чесними і роботящими.
На жаль, пан Павло вже покійний. 18 січня 2000 року він помер від тяжкої хвороби, нехай земля йому буде пухом.
Після смерті господаря бабусю не залишили в хаті саму. Зараз з нею живе внучка Оксана з сім’єю. А всіх внуків у ювілярки тринадцять і сім правнуків.
За родинним столом лунали веселі українські пісні. Сама пані Анастасія співала старовинних пісень, вони ж, здебільшого, сумні, нагадують про тяжке життя нашого народу.
В свої 70 років, маючи погане здоров’я, бабуся не може залишатися без роботи. Каже що не може дочекатися, коли достигнуть чорниці в лісі. Незважаючи на те, що збирати чорниці важко, вона відпочиває там душею, адже вона народилася в лісі.
Невтомна працівниця володіє чудовим почуттям гумору, завжди дасть розумну пораду, підтримає в скрутну хвилину.
Тож нехай Господь дає їй міцне здоров’я і довгі роки життя, щоб вона і надалі дарувала свою любов і ніжність своїм рідним. Многая літа!
Наталія ГОЛЬОНКО,
с. Велике Вербче,
Сарненський район.
Немає коментарів:
Дописати коментар