НЕМОВИЧІ

НЕМОВИЧІ-МОЯ БАТЬКІВЩИНА

Поліське те село. Садки зелені й білі хати,
Калина під вікном, луги там на виду.
Я зможу будь коли його впізнати,
Свій рідний край по зорях я знайду

Милішого за Немовичі
Я села не знаю,
Хоч давно по світу я блукаю.
Простягнулось, розкинулось
У долині між древніми лісами,
Немов на картині, немов в казці,
Стоїть над ставками.

У ньому річка і водойми
З цілющою водою.
Древній ліс, дуби столітні
Могутні й розкішні собою
Ростуть, шумлять, звеселяють
Своєю красою.

З країв далеких в думці я полину
У край дитинства — у моє село.
Колись давно його покинув,
Не утік, життя так повело.

Прилину й подивлюсь на оту красоту,
Серед чарівної весіньої днини,
як сосни ростуть, зеленіють сади,
Протікає Случ у долині.

Де мого дитинства роки
заколисував Язвінки струмок,
першого чистого кохання кроки
довго не виходили з думок.

Де пройшли мої юні літа,
Тут мамина пісня
Звучить колискова
І вітер колише у полі жита.

Тут мова чарівна
І люди тут привітні,
Тут моє коріння давнє,
Тут моя великая родина.
Село моє незрівняне,
Немовичі,- моя батьківщина.


Січень 2012р.
Савчин О.М.