Мешкаю на Рокитнівщині вже четвертий десяток років. І постійно чую від старожилів про диво-людину, яка жила у нашому районі за часів польської влади, видіння до якої приходили у снах, хоча часто провіщала, бачачи прийдешнє в реальних ситуаціях.
Звали цього незвичайного чоловіка Терентій Іванович Люмах. Народився він у селі Рокитне орієнтовно у 1857 році, проживав на хуторі за два кілометри від села Буда, активно пророкував з 1919 року до кінця життя. Помер у 1939 році і похований на Рокитнівському кладовищі. Кажуть, мав цей чоловік незвичайний дар пророкування майбутнього на багато десятиліть вперед, аж до кінця існування світу. Він передбачив більшовицький переворот, розстріл царської сім’ї, Другу світову війну та її наслідки, масове винищення єврейства гітлерівцями у загарбаних країнах, зокрема і в нашому районі. За його настановами сотні євреїв з Рокитнівщини, які повірили йому, виїхали напередодні війни до США та країн Південної Америки.
У деталях пророкував він і науково-технічний прогрес: створення могутньої атомної зброї, виникнення телебачення, засобів мобільного зв’язку, Інтернету.
Один авторитетний у нашому районі чоловік, мати якого добре знала Терешка (так називали його в простолюдді), розповів таку історію. Жінці з села Буда терміново потрібно було піти в сусідні Остки, аби запросити на весілля до Масевич родичів. Шлях туди в ті часи був дуже важким: потрібно було перейти кілька річечок, непролазні хащі, болота. І на ті 9 кілометрів, щоб встигнути повернутися додому, в умовах повного бездоріжжя потрібно було витратити цілий день. До того ж, навколишні ліси кишіли вовками. Польська влада дуже берегла ліси та їх мешканців - і відстріл сіроманців був заборонений. Тож цей невеличкий за нинішніми поняттями відрізок шляху був ще й небезпечним. У цей час до оселі жінки зайшов Терешко і, глянувши у стурбовані очі господині, сказав: “Я знаю, тобі потрібно йти в Остки, а ти боїшся вовків. Йди спокійно і нічого не бійся, я помолюся за тебе. Недалекий той час, коли нікуди ходити не буде потрібно”. На запитання жінки, як це може статися, відповів, що у кожного при боці або у кишені буде невеличка штучка, з допомогою якої люди будуть спілкуватися на відстані, а в тих місцях, де у неї зараз стоїть кутя, стоятимуть бугаї з голубим оком, в якому розмовлятимуть, співатимуть та танцюватимуть люди, все довкілля буде засноване дротами на стовпах, якими йтиме в оселі світло, у кожному селі стоятимуть високі залізні вежі, і буде створена невидима всесвітня павутина, з якої люди будуть отримувати будь-яку інформацію.
Нині зміст таких пророкувань нам цілком зрозумілий. А в ті часи вони неграмотним поліщукам здавалися безглуздими, а тому більшість їм не йняла віри і прозивала провидця «дурним Терешком». Вірили йому лише ті, хто глибоко вірував у Бога, бо Терешко теж був людиною глибоко віруючою і мав авторитет у набожних людей. Утім, тодішня польська влада суворо забороняла йому пророкування, бо їй він теж передбачував близький кінець. За непослух якось рокитнівська польська дефензива запроторила Терешка до буцегарні у Сарнах. У Рокитному не було тоді відповідного приміщення. Яким же було здивування вартових, коли, при цілісності замків, в’язня на ранок не було на місці.
Начальство хотіло суворо покарати вартових за службове недбальство, але ті запевняли, що несли службу сумлінно, і через двері чоловік вийти не міг. Арештували Терешка вдруге, та ситуація знову повторилася. З того часу поліція зрозуміла, що він має зв’язок з вищими силами, і дала йому спокій.
Мав він здібності незвичайні. Простуючи, наприклад, сільською стежкою, міг раптово опинитися на даху будинку чи клуні і звідти пророкувати людям майбутнє, закликаючи до богобоязні й покаяння. Йдучи з односельцями до церкви, не обходив, як інші люди, болотного плеса, а йшов навпростець, не замочивши при цьому взуття. Передбачив Терешко й розквіт транспортного сполучення, крах більшовицького режиму та падіння колгоспної системи. Говорив про моральне розбещення людини, що призведе до загибелі людства на Землі. Терешко твердив, що йому відкриті всі таємниці у світі, а якби не згрішив і не обіймав одного разу чужої жінки, то багато чого було б відкрито йому й на небі. Адже розпуста, казав він, найбільш гидке діяння в очах господніх.
Пророкувати він міг як в глобальних масштабах, так і на побутовому рівні. До війни у Рокитному мешкала, наприклад, дуже велика і дружна єврейська громада. Якось, ідучи вулицею селища, він пройшов повз євреїв, які спершу не звернули на нього увагу, а потім, упізнавши, покликали до себе та вибачились за те, що не привітались. Підійшовши до найавторитетнішого з них, Терешко, переказують, мовив: “Зараз ти не впізнаєш мене, а скоро тебе впізнаватимуть за кружечками на грудях та спині”. Тоді цим словам не надали значення. Зрозуміли лише тоді, коли фашисти їх, нещасних, вели на розстріл у район нинішнього ринку, прикріпивши до спини та грудей таблички, на яких вказувалась їхня національна приналежність.
Або таке. Довго пам’ятали у селі Масевичі такий випадок. Поблизу нинішнього будинку культури жила сім’я, діти якої, розважаючись голосним гавканням, намагалися налякати людей, що проходили вулицею. Одного разу так вони вчинили і з героєм нашої розповіді. А він зауважив на те: «Над вашою хатою тарілка гавкне так, що довго шукатимете власну корову, яка з переляку забіжить хтозна-куди». І справді, після того, як прогнали німців, у Рокитному залишився невеликий підрозділ радянських військ. Солдати на стовпі встановили потужний гучномовець і через підсилювач підключили його до радіоприймача, щоб транслювати на село радіопередачі з Москви. У них довго нічого не виходило – не хотів запускатись двигун електрогенератора, а потім з репродуктора рявкнуло так, що не звикла до наукового прогресу корова рвонула з двору, зірвавши з петель ворота. Її шукали кілька днів.
А ще знають у селі Рокитному старе кладовище. Терешко казав землякам, що тут поховано тисячі людей, а лише двоє з них є справжніми праведниками, перед якими відкриті ворота небесні. З каміння, що лежить на їхніх могилах, і нині в будь-яку спеку не зникає роса.
Перепало, переповідають, від Терешка й духовенству. Він твердив, що церкви будуть у кожному селі, але високі духовні чини займатимуться політиканством, дбатимуть про багатство не на небесах, а на землі. А спосіб життя він вів незвичний – міг три-чотири дні безпробудно спати і стільки ж часу без сну подорожувати монастирями, церквами та іншими святими місцями, проповідуючи слово Боже. Застерігав Терешко людей від накопичення багатств та закликав триматися подалі від тих, хто ними володіє. Та й власну смерть свою точно спророкував, сказавши, що не доживе рівно тиждень до приходу у Рокитне більшовиків.
Одначе люди потроху забували незвичайного земляка. Але коли почали збуватися його пророцтва, стали пригадувати й переказувати. На його могилі немає дорогого розкішного пам’ятника, бо сам він був проти розкоші, яка, казав, доведе людство до погибелі. Але вона доглянута, і до неї не забувають дороги земляки.
• Леонід Іщук, Рокитнівський район
Немає коментарів:
Дописати коментар