Вирка - глибинка поліського краю.

До села веде розбита шосейна дорога.

 Невеличке село, що мальовничо розкинулось на встеленому розкішним багрянцем полі-килимі. Мешканці його – щирі душею селяни, більшість пенсіонери, які живуть ще за тими, призабутими для багатьох, давніми українськими звичаями. Ось з димаря стелеться сивий дим і розлягається клубами між чепурних селянських хат. А недалечко сумлінний господар зі спітнілим чолом переорює на зиму лан. У селі мешкає 311 осіб, молоді й дітей не надто багато, але вони – найбільша його гордість. Кожен любить Вирку, бо тут стежками бродив босоніж, омиваючи ноги вранішніми росами, бо виколиханий у піснях солов’їв і на материнських руках, які щоденно тяжко трудились на землі. Рідне село. Милішої землі ніж та, де зростав, немає в цілім світі. Хтось каже про Вирку «кінець географії», а люди, які народилися в цім краї, називають раєм.  До сих пір тут немає природного газу, дорога не асфальтована, встелена бруківкою, проте Вирка живе.  Народжуваність  стабільна впродовж декількох років, діють початкова школа, ФАП, клуб, заклади торгівлі, храм Іоанна Богослова та будинок молитви.


 Їхати у Вирку не так і далеко.Це молодий, післявоєнний населений пункт. Колись у довколишній місцевості розміщувалось дуже багато хуторів, де мешкали великі родини польських осадників. Утворилося село в роки колективізації. За часів Польщі діяли в ньому школа на 370 місць і костел. Цінною пам’яткою є польське кладовище, створене тут ще до 1943 року. Уже впродовж двох років  село зустрічає польських паломників, які навідуються, аби віддавати належну шану предкам, похованим на нашій, поліській землі. 


 Село це від районного центру надто далеко, тож важливо, щоб і медичну допомогу, і хороші знання жителі від старого до малого отримували за місцем проживання. Багато питань вдалося вирішити без затрат коштів власного чи районного бюджетів. Позаяк цей населений пункт Великовербченської сільради, як і два інші, розташовані в радіусі 30-кілометрової зони Рівненської АЕС. Відповідно до програми «Укратом» щороку на розвиток інфраструктури сільська рада отримує кошти згідно з поданими проектами та кошторисами. Таким чином, у Вирці вже вдалося успішно вирішити багато актуальних для громади проблем, і люди не приховують задоволення. Тут функціонують клуб і публічно-шкільна бібліотека – сільський центр інформації, куди місцеві мешканці навідуються почитати періодику, взяти книги й зрештою просто поспілкуватися.  У початковій школі цьогоріч за парти сіли 15 учнів. У школі встановили нові вікна, кошти на які отримали згідно з згаданою програмою «Укратом». Впорядкували й коридор. Будівля ця діє ще з 1951 року, весь час опалювали її грубками, а цьогоріч придбали електричні конвектори, якими задоволенні і учні, і педагоги.Очевидно, не зайвим буде хоч один комп’ютер, бо ні в школі, ні в бібліотеці його ніхто ще не бачив.


Є храм Іоана Богослова.  Церкву збудували на кошти місцевих жителів майже 16 років тому. Сьогодні цей острівець духовності радо відвідують дорослі та діти, щоб причаститися Тіла й Крові Христових, пізнати щедроти Господньої любові, які рясно сіє в їх душі місцевий батюшка. У храмі є образ Спасителя, який кровоточить уже впродовж трьох років.  П’ять років тому оновилася також ікона Казанської Божої Матері. Нині обидві святині представлені для поклоніння. 


 Мешканці ж Вирок дуже товариські, допомагають один одному і в роботі, і в піснях. Залюбки розповідають про своє сільське буття, радіють реконструкціям у школі та клубі. А наболілою проблемою селян є відсутність робочих місць. Адже крім державних установ, є ще два заклади торгівлі, приватна пилорама.Ось і все. Жодного підприємства, де б молодь могла працювати. А скільки землі заростає чагарниками! Не менш наболілим є транспортне сполучення: у село лише двічі на тиждень приїжджає автобус. В інші дні громадяни добираються шкільним до Великого Вербчого, а вже звідти - до районного чи обласного центрів.